Майже два роки після обвалу: ні житла, ні спокою

Майже два роки поневірянь, чужі помешкання, оббивання порогів інстанцій різних рівнів, суди і купа нервів. На це перетворилось життя мешканців обваленого будинку, що на вул. Крушельницької, 53.

Нагадаємо, двоповерховий будинок на 6 квартир завалився 27 травня 2014 р. Тоді влада міста обіцяла в найкоротший термін вирішити питання з розселенням мешканців та протягом року забезпечити власним житлом – з підведеними комунікаціями і площею, не меншою за ту, в якій проживали раніше. Минуло понад півтора року. У людей, як ми з’ясували, - ні житла, ні спокою.

Віра та Мирослав Мандзюки, мешканці квартири №5, зараз проживають у сільському будинку, що за 27 км від Тернополя. Без води. Зручності надворі. Про це розповів син літніх людей пан Анатолій.

• Їм спочатку пообіцяли квартиру 48 кв м на вул. Крушельницької, 49, - розповів пан Анатолій. – Сказали доплатити 60 тис. грн. В моєї мами пенсія 1 280 грн і два ампутованих пальця. Не так давно прооперували одне око. На черзі – друге. У вітчима пенсія 1 600 грн. Як бачите, та сума була для них не підйомною.

Тоді пенсіонери таки знайшли понад дві тисячі доларів. Але поки шукали, за помешкання потрібно було заплатити вже 120 тис. грн.

Альтернатива: з аварійного до ветхого

• Потім моїм батькам пообіцяли квартиру на вул. Яремчука, - розповів син. -  Прийшли, оглянули – ніби вже погодились. Власник запросив за неї близько 26 тис. доларів. Мала платити міськрада. Сказали – дуже дорого. Цей варіант теж відпав.  

Далі пропонували житло на вул. Слівенькій, 9, пригадує чоловік. Але панельному будинку – близько 40 років. Невдовзі і його визнають ветхим, а там – і аварійним. Виходить, батьків переселять з одного аварійного будинку до іншого, обурюється чоловік.

• Мене вже турбує питання, а чи це не є якоюсь шахрайською схемою відкачки грошей з бюджету, - каже пан Анатолій. - Хтось з міськради продає свою квартиру, отримує гроші з бюджету… Принаймні дуже на це схоже. 

Наразі чоловік веде переписку з міськрадою. В одному із листів, скажімо, просив надати  копію документу, яким міськрада передала 0, 76 га - шмат у центрі міста, - в оренду для будови і обслуговування одному з місцевих забудовників. Не надали. На ці дії чоловік поскаржився до уповноваженого з прав людини при Верховній Раді. Результату нема досі. - Можливо, щось «мутять» із земельною ділянкою, - припускає чоловік. - Там повинні були вказані умови виділення квартир мешканцям. Я турбуюсь, щоб вони «в повітрі» це не провели, а потім, скажімо, замість двох квартир виділили одну.  

Досудились до спецалізованого

Родина Галини Куби, яка колись мешкала у квартирі №6, у боротьбі з міськрадою пройшла суди усіх інстанцій та виграла їх.

• Нас виселили ще у 1998 році, - пригадує жінка. – Оскільки в нашій квартирі ще тоді «впала» підлога. Там нас проживало три сім’ї. 18 років ми вже на пересельних квартирах. Хоча прописані досі на Крушельницької. Старша донька з родиною зараз проживає на вул. Савури. Молодша з доньок з сім’єю, син – інвалід дитинства та ми з чоловіком - на вул. Хмельницького.

Люди оплачують квартплату, однак ніяк прав на нові помешкання не мають. Гірко жартують, що навіть у нових жеках їх записали простим олівцем, бо тимчасові мешканці. Отаке «тимчасове» затягнулось на 18 років.

• Коли будинок обвалився, за нас просто «забули», хоча й не дуже згадували і до того, - каже жінка. – Потім взагалі сказали, що я ніякого відношення не маю до нових осель, якими мають забезпечити мешканців будинку. Бо житло ми нібито отримали. То яким це чином отримали, як ми досі переселенці? І прав на те житло – жодних.

Жінка неодноразово ходила на прийоми до Сергія Надала і заступників. Каже, навіть не хоче згадувати всі образи, які довелось вислухати на свою адресу.

• Ми подали позов до міськрайсуду, аби нас забезпечили квартирами, - пригадує пані Галина. - Забудовник сказав, що у нас квартира не приватизована, то мусить міськрада дати. А приватизувати ми не могли, бо аварійні помешкання.

У міськраді порадили сидіти тихенько, бо й «переселені» квартири відберуть. Один із заступників взагалі обізвав жінку нахабою та намагався пристидити, мовляв, тут сиротам дати нічого, а ти смієш житло для себе вимагати. Коли ж жінка заперечила, мовляв, у неї сім’я і дитина-інвалід, у відповідь почула: «Я тобі тих дітей не робив»…

Кілька років тривали суди. Щораз суд приймав рішення на користь Галини Куби, щораз міськрада подавала апеляцію. Врешті суд залишив в силі рішення першої інстанції та зобов’язав міськраду позачергово надати родині Галини Куби три двокімнатні квартири.

– Нас футболять вже від 2014 року, - скаржиться пані Галина. – 15 січня знову були на прийомі у заступниці міського голови. Та сказала, мовляв, будемо щось вирішувати. На початку лютого заходили – відповіді нема.

То благодійність чи шмат землі у центрі?

Мешканка квартири №5 Світлана Куніц саме була дома, коли будинок завалився. Тоді, пригадує, рятувальники знімали з руїн та передавали їй одного з маленьких синів в одній білизні. Потім люди скитались по знайомим і друзям. Дітей не бачили добами.

Нагадаємо, у тій же квартирі, окрім родини Світлани Куніц, мешкала її сестра зі своїми дітьми.

• Зараз оббиваємо пороги і регулярно спілкуємось із забудовником, - розповіла пані Світлана. – У нас був письмовий договір, що він отримав землю, а нам має надати житло. Зараз від нього чуємо, що він не зобов’язаний займатись благодійністю.  

Родина пані Світлани проживає у тимчасово наданій двокімнатній квартирі на «Дружбі». Тепер забудовник хоче, аби родина звідти виселялась. Родина звертались до юристів. Ті розводять руками і радять позиватись до суду, залучивши опікунську раду, бо є двоє малолітніх діток.

Сестра пані Світлани вже має квартиру. Щоправда, отримала її після того, як доплатила власні кошти. Ремонт жінка зробила теж за власний кошт, хоча помешкання, як обіцяв міський голова Сергій Надал, має бути відремонтованим. Але документів на житло жінка досі не отримала.  

Що говорять з цього приводу у міськраді, читайте тут. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.