Навіщо потрібна приватизація підприємств

"Все, що може бути приватизованим, буде приватизованим!" – заявила нещодавно міністр фінансів Наталія Яресько. Логіка у її словах є, адже ми здійснюємо рух до ринкової економіки, де підприємства перебувають у руках тих, хто реально зацікавлений у їх успішному розвитку, а не відпрацьовує зарплату. Свого часу цей перехід здійснили економіки наших сусідів – країн Центрально-Східної Європи.

Ефективний шок чи поступовий перехід?

Ринкові реформи у країнах Центрально-Східної Європи відбувались по-різному. Одні країни (наприклад, Польща, Чехословаччина, країни Балтії) обирали  шлях "шокової терапії" – тобто швидких і рішучих змін, інші – (Росія, Білорусь, Україна, Угорщина, Словенія, Хорватія) віддали перевагу поступовому переходу, зберігаючи залишки старої системи. Тож результат реформування був різним.

Кризу у процесі реформ відчули усі учасники. Відповідно до даних МВФ, втрати Польщі за перші три роки реформування становили 13%, до 25% у Болгарії та Румунії, 30-40%  - у країнах Балтії, Росії та Україні, 50% - у Молдові. Аналітики Інформаційної кампанії "Сильніші разом!" зауважують, що для країн соціалістичного табору характерним був низький рівень безробіття, адже пріоритетом вважалась висока зайнятість замість високої продуктивності праці. Тож реформи позбавили роботи тисячі людей, які не могли швидко знайти альтернативне місце праці через слабку систему підтримки зайнятості з боку держави та невідповідність своїх вмінь і освіти вимогам нових робочих місць. Реформи у країнах Центральної і Східної Європи почались у 90-х, а рівень безробіття лише через десятиліття почав зменшуватись та стабілізуватись.

Еталоном успішної «шокової терапії» вважається перехід до ринкової економіки Польщі під дбайливим керівництвом  міністра фінансів і провідного європейського економіста Лешека Бальцеровича. Тоді в країні примусово припинили діяльність неефективних державних підприємств, заборонили пільгове кредитування державних компаній, процентні ставки за кредитами пов’язали із рівнем інфляції, а рівень росту заробітної плати обмежили, аби не створювати тиску на національну валюту.

Заходи були драконівськими і зробили безробітними 1,1 млн поляків – 20% працюючого населення. Однак показником ефективності реформ є те, що вже у 1992 році було утворено 600 тисяч приватних компаній, які дали роботу 1,5 мільйона людей.

«Віддати в руки, які вміють управляти»

Однією з ринкових реформ була реформа власності, тобто передача державної власності у приватні руки. Великими і потенційно прибутковими державними підприємствами управляли чиновники, які працювали на зарплату. Тож особливого інтересу у процвітанні, крім виконання планових показників і отримання премій, вони не мали. Водночас потік грошей та можливостей, який проходив через руки таких управлінців, потенційно міг будити бажання привласнити частину коштів і скористатись можливостями виключно собі на благо. Відтак ініціювалась передача підприємств у приватні руки, аби власник був зацікавленим у процвітанні підприємства, а держава отримувала податки від ефективного підприємства і прибуток від приватизації виробництва.

Хвиля приватизації великих підприємств переважно завершилась у країнах Балтії і центральної Європи, але досі триває і в Україні зокрема. Європейський досвід показує, що малі і середні підприємства приватизували швидко, зазвичай через продажі на аукціонах. Для приватизації ж великих, так би мовити, бюджетоформувальних підприємств є три шляхи: пошук великого інвестора (часто іноземного), який купує підприємство з усім, або викуп виробництва робітниками чи управлінцями, або розподіл власності через ваучери та сертифікати.

Перша хвиля приватизації пройшла в Тернополі у 90-х, коментує представник прес-служби Фонду Держмайна у Тернопільській області Наталія Федорців. Тоді стали приватними найбільші державні підприємства.

Так, у 1995 році замість Тернопільського маслосирзаводу з’явилось ТОВ «Галичина Ласунка», яке славне зараз своїм смачнющим морозивом. Тоді ж приватизували Тернопільський пивзавод, давши початок ПрАТ «Опілля». Почавши процес у 1995-му, за три роки Тернопільська кондитерська фабрика стала відомою Кондитерською фабрикою «ТерА». А державна птахофабрика потрапила у приватні руки і стала тією самою ПАТ «Птахофабрика Тернопільська», що діє у Великих Гаях.

За даними Регіонального правління ФДМУ в Тернопільській області, за період приватизації з 1 січня 1992 р. до 1 квітня 2010 р. в області змінили форму власності 3056 об’єктів. З них 744 об’єктів державної власності (24,3 %), 2312 - комунальної (75,7 %). З приватизованих регіональним відділенням ФДМУ у Тернопільській області об’єктів 2485 – об’єкти малої приватизації (81,3%), 336 – великої  (11 %), 132 – об’єкти незавершеного будівництва (4,3 %), 48 – об’єкти групи Е (частки, паї, акції в статутних фондах господарських товариств (1,6 %) та 55 – об’єкти соціальної інфраструктури (1,8 %).

На 2015 рік теж є сформований план приватизації з 12 позицій – тут майстерні, окремі будівлі, трансформаторні підстанції, склад і навіть майже двокілометровий шматок залізничної колії. Найцікавішими об’єктами є «довгожителі» приватизації – ПАТ «Радіозавод «Оріон», 96,13% акцій якого пропонують купити, і 25%+1 акція ВАТ «ТО «Текстерно». І те, й інше підприємство в очікуванні приватизації ще з дев’яностих.

«Успішні, бо не погнались за швидкими грішми»

Не всі приклади приватизації у Тернополі були успішними. Старожили-управлінці тернопільських підприємств із гіркотою кажуть, що бояться таких приватизацій, як з комбайновим і фарфоровим заводами. Мовляв, хтось приватизував для того, аби все розвалити, такий собі свідомий крок для усунення конкурентів зробив. І справді, приватизація, а потім і безнадійно довга і сумна історія з банкрутством та боргами хоча б того комбайнового, коли тисячі людей стали безробітними, викликає не дуже здорові асоціації з самим процесом приватизації. Хоча це не означає, що так буває завжди.

Прикладом успішного ринкового перетворення з державного заводу на процвітаюче підприємство є ПрАТ «Опілля». Це пиво залюбки п’ють і тернополяни, і жителі інших міст України. В «Опіллі» кажуть, що навіть нещодавно отримали пропозицію виходити на ринок Прибалтики, однак не поспішають із цим. Передусім тому, що вимоги до експортерів у Європі дуже високі, та й потрібно отримати безліч дозволів і підтверджень.

- Після одномоментної втрати величезного шматка ринку збуту після конфлікту з Росією і втрати Криму, на якому погоріли наші колеги з пивоварної галузі, трохи небезпечно робити ставки на ще не вивчений новий ринок, – коментує голова правління ПрАТ«Опілля» Богдан Чорній.

Підприємство процвітає. На території кипить робота – будується нова високотехнологічна варниця. Нещодавно запустили в роботу комп’ютеризований цех пляшкового розливу. При цьому, як наголошує пан Чорній, підприємство дотримується класичної технологіїваріння пива (коли бродіння і доброджування проходять окремо), що трохи зменшує потенційний розмах обсягів пивоваріння, але береже репутацію продукту. Водночас при цьому обсяги ростуть – за останні п'ять років обсяг виробництва виріс з 97, 5 тисяч декалітрів у 2009 році до 558,4 декалітрів в 2014 році

Не бажає озвучувати пан Чорній суми заробітної плати, зауваживши лиш, що майже сотня працівників пивзаводу цілком задоволена її розміром.

Про приватизацію згадує не дуже охоче. Приватизували пивзавод майже за рік. Форма приватизації – оренда з викупом.

- За період приватизації був час, коли наші акції викуповували конкуренти, аби поглинути, а київські бізнесмени скуповували майно заводу, аби перепродати, – пригадує Богдан Чорній. – Але прийшли наші місцеві підприємці, які мали серйозну мету – підняти виробництво і робити серйозний бізнес. І ось результат. Приватизація була нешвидкою, але я не шкодую. Інші пішли шляхом швидкої приватизації, потім швидкого заробляння грошей, нехтуючи технологіями, класикою виробництва, роблячи ставку на яскраві етикетки, яких бракувало нашим людям в СРСР і на які покупця легко було впіймати. І де вони тепер?

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.