Жахи тернопільського гетто - “акції” від окупантів

- Я прийшов запізно, у квартиру увірвались гестапівці і на моїх очах Мюллер застрелив дружину і мою 18 місячну дитину, услід за цим він затрелив Пейсаха Боруха, який лежав у ліжку, - так пригадував чистки у Тернопільському гетто житель міста Бенціон Маргулес.
У Тернопільському обласному архіві збереглася ціла справа спогадів євреїв — колишніх тернополян, які вижили після ліквідації їхньої 16-тисячної громади.
Злочинців-гестапівців, які масово винищували людей у нашому місті, а також свідків тих подій, після завершення Другої світової вишукували по всій Європі. Так, Бенціон Маргулес прочитав відповідне оголошення аж у таборі Швебіш Галль. Цього чоловіка, за його ж словами, не застрели разом із родиною тільки тому, що він був уродженцем Зборова і підпорядковувався не тернопільському гестапо, а керівникові робітничого табору Кляусові. І Маргулес — не єдиний тернополянин, який став тоді свідком смерті найрідніших людей.
“Краще для нас, щоб дитина вмерла”
Не менш вражаючими є спогади про гетто колишнього власника хімічної пральні, тобто хімчистки, яка діяла на вул. Конарського, Юліан Гавлер. Після війни цей чоловік перебрався до Варшави.
- У вересні 1941 року німці облаштували гетто, - свідчив він. - Протягом 1941-42 років пострахом гетто був Пальфінгер. Навідуючись у дім за домом і грабуючи все, що мало цінність, знайдені продукти, яких не забирав — картоплю, кашу, квасолю — поливав керосином сам або наказував робити це господарям чи велів викидати все у туалет.
Коли у грудні 1941 р., цей фашист конфісковував майже усі речі із помешкання Гавлерів, то дружина попросила його залишити хоч дитяче ліжко — динина у той час хворіла.
- Пальфінгер сказав, що краще для нас, щоб дитина вмерла, і якщо це ліжко буде причиною смерті дитини, то ми ще будемо благословити його, Пальфінгера, у випадку, коли самі виживемо, - говорив колишній тернополянин. - Штовхнув ногою жінку, вдарив нагайкою дитину аж та закричала.
В одязі розстріляних шукали цінності
Перша “акція” із зачистки гетто у Тернополі, за свідченнями Юліана Гавлера, відбулася 22 березня 1942 р. Тоді забрали і вивезли 700 осіб — жінок, дітей і літніх євреїв. Їх відвезли у приміщення старої синагоги, що стояла біля корпусу музучилища поблизу сучасної вул. Паращука.
- Зранку 23 березня, стоячи на вулиці біля синагоги, я бачив, як з вікон першого поверху синагоги просто на машину кидали маленьких дітей... Потім повантажили туди жінок і старих та виїхали за межі гетто, - пригадував свідок. Подібні акції були неодноразові, свідчив житель міста Моше Ліфшиц.
Цих тернополяни вивезли, за словами пана Гавлера, на відстань чотирьох кілометрів від міст у напрямку Львова, наказали їм роздягнутись і розстріляли, поховавши у заздалегіть виритих ровах. Одяг євреїв, яких розстріляли, фашисти не викидали, а везли на склади, де все ретельно перебирали — шукали зхаховані цінності.
Не віддала дитину - розстріляли разом
Але багато людей навіть до місць масового розстрілу не довозили. Так, одного побожного дідуся гестапівець Мюллер розстріляв просто у коридорі помешкання, бо той перед арештом попросив дозволу помолитися, пригадувала ще одна тернополянка Мальця Пробер. Також багатьом євреям у Тернополі фашисти заради розваги поливали бороди керосином і підпалювали. Вагітних жінок змушували роздягатися і стрибати привселюдно — тільки тоді розстрілювали.
Ще одна “акція” у гетто почалася 31 серпня 1942 р., пригадував колишній власник хімчистки. Того разу забрали приблизно 4000 людей, яких відвезли у концтабір у Белзець. Усіх грузили у товарні вагони — тут практика гітлерівців і комуністів була однаковою — по 100-120 осіб. На знищення везли передусім літніх людей, жінок і дітей, які не могли працювати. Коли ж працездатні матері не хотіли покидати дітей, як от пані Пробер свою чотирирічну, їх просто розстрілювали.
- Тіла моєї сестри і її дитини, тіла багатьох убитих тоді людей погрузили у вагони разом з живими і відправили транспортом у Белзець, - розповідав Юліан Гавлер.
Зештою, після декількох акцій гетто у Тернополі ліквідували. Із 16000 євреїв, які жили у місті до початку німецької окупації, у 1944 р. Залишились приблизно 135 осіб. Ще 1000 юдеїв врятувалися, бо втекли разом з Червоною армією, коли та відступала.
Зрештою фашистів засудили міжнародним судом і радянська влада про ще з гордістю неодноразово повідомляла. Але вона мовчала про те, як у 1941 р. залишила після себе по всій Галичині тюрми, заповнені тілами замордованих людей.
До речі, у спогадах тернопільських євреїв йдеться про те, що у ліквідації гетто активну участь брали українська та єврейська поліція. Але якщо прізвища єврейських поліцаїв є, то українських — катма. Не виключено, що радянська влада просто хотіла звинуватити усіх українців у співробітництві з фашистами і спекулювати на цьому.
- Ці справи – теж приклад політики, - зауважує тернопільський краєзнавець Любомира Бойцун.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.