Справа Щепановського: для оголошення звинувачення потрібно кілька засідань

Зо три десятки охочих потрапити на це відкрите судове засідання зібралися біля Тернопільського міськрайсуду заздалегідь. Однак у зал пропустили не всіх.
- Мене вивели із суду, мовляв, нема у списку, - скаржиться пайовик Петро (прізвища не вказав – прим. ред.). - А в якому списку? Засідання ж відкрите. Мене шукали у якихось записах і сказали, що я обманюю. А я тут бачив своїх сусідів, які навіть не намагалися доводити у суді свої права. Але їх пропустили у залу. А я постійно ходжу до слідчого, а тепер, виявляється, - не учасник процесу. Хто ж тоді учасник? Суддя і підсудний? Я ж - постраждалий!
Обіцяли одне, вийшло по-іншому
Не вдається потрапити на першу частину засідання і нашому кореспондентові. І це – попри те, що напередодні суддя Тарас Багрій усно підтвердив, що вхід на засідання буде вільним. Лише попередив, що не дозволить вести ні аудіо-, ні відеозапису. А також – фотографувати та навіть занотовувати інформацію від руки. Редакція все ж за два дні до суду звернулася до Тараса Багрія з письмовою заявою-проханням дозволити користуватися бодай диктофоном. Адже це – гарантія того, що інформація буде донесена до читачів точно. Втім, дізнатися відповідь судді перед засіданням не вдається – до нього не пропускають.
Перед початком засідання міліціонер на вході заявляє, що суддя дав розпорядження впустити лише двох журналістів. А у залі, мовляв, стільки вже є. З’ясувати у голови суду причину такого наказу не вдається – ні його, ні його заступника немає на місці.
Проте ближче до закінчення першої частини дехто з правоохоронців запевняє, що на другу частину нам можна потрапити. Радять “десь втиснутися тихенько поміж людей”.
Після перерви люди не повернулись
Утім, “втискатись” не доводиться. Після перерви значна частина людей у зал не повертається. Тож, увійшовши, розпитуємо присутніх, що було у першій частині.
- Щепановський плакав, - каже одна із пайовиків. - Але що то поможе? Ми також плачемо. Важко йому було. Навіть не міг вимовити своє прізвище. Хвилювався, бо побачив своїх рідних вперше за довгий час. Чогось конкретного ще не сказали. Лише почали зачитувати звинувачення.
Розглядаючи людей у залі, помічаємо молоду світлокосу дівчину із заплаканими очима. Зовні - схожа на підсудного. Як виявилося згодом, таки родичка.
Розпочинається друга частина засідання. Зіновій Щепановський заходить до зали, важко зітхнувши. Сівши на місце підсудного, що схоже на кафедру, обгороджену з усіх боків, одразу починає пити воду.
- Підсудний, вам погано? - турботливо питає суддя. - Ви кажіть - викличемо швидку, якщо потрібно.
- Дивіться, він аж позеленів, - перешіптуються жінки у залі.
Втім, підсудний майже шепоче:
- Продовжуйте.
Тож прокурор і далі монотонно читає звинувачення. Інформація про те, скільки і в кого бізнесмен взяв кредитів, назви банків, дати та інші деталі потроху заколисують людей у залі. Зі сном починає боротися навіть дехто з правоохоронців. Врешті суддя, підсумувавши, що звинувачення зачитані лише за двома статтями, оголошує про завершення.
- Нам потрібно кілька засідань, аби лише озвучити всі звинувачення, - каже він. - Наступне - 17 числа, о 10.30.
Люди перепитують, чи йдеться про серпень. Головуючий підтверджує, пояснивши, що до того часу у нього буде відпустка.
По завершенні до підсудного намагається підійти згадувана світловолоса дівчина. Але вже за мить правоохоронці кажуть їй, що не можна. Пан Щепановський теж намагається відпровадити її від себе. Потім кількома словами перекидається і з тими жінками, які турбувалися про його самопочуття. Усі втирають сльози.
Розв'язуємо головоломку
Тим часом наш журналіст береться шукати пояснень, чому правоохоронці його не впускали - через обмеженість місць чи з іншої причини. А принагідно – й дізнатися нарешті про долю нашого прохання дозволити записувати на диктофон. На четвертий поверх, де кабінети суддів, нас уже не впускають.
- Стороннім вхід заборонений, - каже один із правоохоронців. - Треба спуститися на перший поверх і зателефонувати до судді, аби він дав дозвіл.
Трохи дивуємось, адже раніше заходили без усіляких дозволів. Але, послухавшись, просимо міліціонерів із першого поверху зателефонувати. Ті дивуються і... нічого не роблять. Доводиться пояснювати – хочемо дізнатися, чому нас не впускали до зали. Вони дивуються ще більше. Мовляв, не може такого бути, усю пресу пропускали. Врешті радять піти у кабінет №2.
Так і робимо. За якийсь час копію нашого прохання про дозвіл на користування диктофоном приносить секретар засідання. Жодної резолюції на ній немає.
- Вашу заяву підшили до матеріалів справи Щепановського, - повідомляє секретар. - Але оскільки представник газети на засідання не з'явився, то її не розглянули.
Цього разу пояснювати, що нас не впустили, сенсу уже остаточно не було. На закінчення почули: “Трапляються дрібні непорозуміння”.

Світлана ГРИВАС, [email protected]

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google