Тернопільський лікар Юрій Футуйма співає навіть в операційній

Стати лікарем Юрій Футуйма мріяв з дитинства. Батьки дарували йому набори “Айболить” майже на всі свята. Тож хлопчик замість того, аби бавитися машинами і пістолетами, облаштував "лікарню".
У школі Юрій Футуйма дуже любив біологію та хімію. Каже, що ніколи не розумів смислу математичних наук. Отримавши атестат про середню освіту, влаштувався санітаром у патологоанатомічне відділення. Це стало серйозною школою. Тоді у пана Юрія й виникло бажання стати хірургом. Проте життя чоловіка роботою не обмежується. Його весь час супроводжує пісня. Він постійно бере участь у пісенних конкурсах і фестивалях. Тепер планує створити якомога більше пісень для лікарів.
"Добре набив руку..."
- Яке захоплення — музика чи медицина — з'явилося раніше?
- Мабуть, одночасно. Звичайно, у школі я більше займався музикою. Із семи років відвідував музичну школу. Співав у хорі, грав у складі духового оркестру, був солістом шкільного ансамблю. Навіть їздив на різні конкурси. Часто забував і співав на уроках. Пригадую, вчителька хімії навіть скаржилася моїй мамі на це. Після того, як мама провела вдома "виховну роботу", я почав вивчати ту дисципліну ретельніше. До сьогодні за це їй дуже вдячний.
- Чому ж тоді відмовилися від музичної кар'єри?
- Хоча любив співати, однак хотів обрати іншу професію. Власне, музика нікуди не поділася. Вона й досі допомагає мені розслабитися після важких буднів. Хочу сказати, що більшість лікарів — або художники, або музиканти. Бо такі заняття добре розвивають пластичність рук. А для хірурга - це важливо.
- Не страшно було в такому юному віці працювати в паталогоанатомічному відділені?
- Я просто поставив перед собою завдання: витримаю - піду в медицину. Якщо ні — отже, доля тому не сприяє. Звичайно, спочатку я не відчиняв двері відділення не зовсім впевнено, але згодом звик. І саме там я добре "набив руку".
Був зразковим студентом
- Якими були студентські роки?
- Спочатку я закінчив із "червоним" дипломом медичне училище в Чорткові. Став фельдшером. Це дало мені право вступити в Тернопільський медінститут поза конкурсом. У мене не було жодної вільної хвилинки. Я щодня готувався до занять. Прогуляти пару — означало зробити собі гірше. Пригадую, через хворобу якось я не ходив на заняття три дні. Потім ледве наздогнав програму, хоча і навчався на "відмінно".
Окрім того, у моєму розкладі щодня було ще багато інших справ. Упродовж усіх шести років навчання я брав активну участь у студентському самоуправлінні. Грав в ансамблі. Як кажуть, постійно був у русі.
- Кого з викладачів запам'ятали найбільше?
- Мені дуже пощастило, бо усі мої наставники — розумні, високопрофесійні люди.
Взірцем не тільки для мене, а й для інших студентів, був і досі залишається ректор - Леонід Ковальчук. Він вкладав у наше виховання не тільки свої знання, а й душу.
Власне, кафедра стала частиною мене самого. А ще мені дуже допомагали Анатолій Беденюк, Йосип Гриценко, Олег Гусак, Олег Концевий. Вони й зараз у скрутні хвилину підставляють дружнє плече. Я закінчив вуз із "червоним" диплом. Після цього вступив у магістратуру. Дев’ятий рік працюю на кафедрі хірургії з урологією та анестезіологією №1. Практичні навички, здобуті на роботі, допомогли мені захистити дисертацію за тематикою “Виразкова хвороба шлунка”. Дякувати Богу, тепер ці недуги більше лікують без хірургічного втручання.
А ще, я зустрів тут не лише професіоналів, а й друзів. Приміром, мій колишній викладач Іван Чонка нині є колегою по роботі й щирим товаришем. Разом із ним ми й творимо.
Створили “Музичну ескадрилью”
- Тож у вас утворився дует?
- У лікарні нас називають “Музичною ескадрильєю”. Навіть в операційній ми іноді співаємо. Іван Чонка пише пісні, а я – музику. Виконую ці твори я. Ми з Іваном чудово розуміємо один одного, бо нас поєднала не лише медицина, а й музика.
- Скільки пісень у спільному доробку?
- Поки що - п’ять. Плануємо записати ще кілька. Набридло переспівувати всім відомі пісні. Хочеться виконувати те, що торкається серця. У віршах Чонки немає жодного натяку на фальш. Усі вони серйозні, навіть сказав би - філософські за змістом. Коли їх слухаєш, подумки гортаєш сторінки власного життя.
- Записуєте пісні за власний кошт?
- Із автором – 50/50%. Ми також записали кілька дисків. І навіть маємо кліпи. Мені найбільше подобається кліп на пісню “Коли я приїжджаю у Карпати”. Іван Чонка – родом із с. Красна. Цю пісню він присвятив своїй малій батьківщині. Якось ми зібралися і поїхали туди знімати кліп. Сюжетний матеріал збирали три дні. За цей час я потоваришував із багатьма місцевими жителями, пройнявся їхніми звичаями та культурою. Удруге в своєму житті катався на коні. Четверо людей мене саджали на нього і четверо знімали (посміхається – прим. ред.). А як баский погнав, я обійняв його, як матір рідну, і не відпускав. Зйомка була чудовою! Потім ми ходили на полонину. Нам для кліпу потрібно було відзняти овець. Отару з гір чекали майже п’ять годин.
Знаєте, тоді, мабуть, уперше в житті я відчув смак відпочинку сповна. Не можу згадувати цю поїздку без посмішки.
“Пісні мають смисл...”
- На фестивалях виступаєте?
- Починаючи зі студентських років і до сьогодні. Був на “Пісенному вернісажі” в Києві. Виступав на “Червоній Руті” у Тернополі. Отримав Гран-прі на міському конкурсі “Ліра Гіппократа”. Часто їжджу на концерти від медичного університету. Мені подобається брати участь у таких заходах. Завдяки цьому маю можливість показати світові себе й дізнатися від інших багато нового.
- Хвилюєтеся перед публікою?
- Майже, ніколи. Адже у лікарні я багато спілкуюся з людьми, тому звик. Коли виступаю перед великою аудиторією, подумки себе заспокоюю: "Мені це потрібно". Міцно стискаю кулаки – і на сцену!
- Як вам вдається поєднувати роботу і захоплення?
- Мій друг-колега завжди каже: “Доба має 24 години”. Я постійно намагаюся щось робити, бо тоді життя марно не минає. Тим паче, якщо займаюся ще й улюбленими справами, то це дає мені шалене задоволення. Намагаюся весь час бути в русі. Вважаю, що завдяки цьому людина живе, горить, має непереборне бажання творити щось нове.
- Співаєте лише українською?
- Так, бо вважаю, що це - своє, рідне серцю. Наші пісні не лише милозвучні, вони ще й мають смисл. На сучасній естраді цього залишилося небагато. Більшість композицій переважно спрямовані на те, щоб викликати у людей тваринний інстинкт.
Любить читати і вишивати
- Які гурти чи солісти вам найбільше подобаються?
- Тривалий час виконував репертуари Яремчука та Зінкевича. Тепер є пісні Чонки. Щодо сучасних відомих співаків, то мені подобаються Павлік, Могилевська, Пономарьов, Ані Лорак.
- Чим ще захоплюєтеся?
- Люблю читати. Для хірурга освіта ніколи не закінчується. Адже ми рятуємо людям життя. Інколи вишиваю. Це заспокоює нерви й вчить терплячості.
- Чи підтримує вас родина?
- На щастя, родина мене розуміє. Коли в батьків або дружини вільний час, то вони приходять до мене на концерти. Сідають у перший ряд й аплодують більше всіх.
- Як любите відпочивати?
- Люблю все прекрасне і в той же час звичайне. Разом із Іваном Чонкою інколи на вихідні їздимо до нього на дачу. Мені дуже подобається дивитися з балкону на світло вечірньої заграви. Можу не відводити погляд дуже довго. Тоді в пам’яті одна за одною виринають приємні миті життя. Згадую щось світле, і на душі стає тепліше. Просто мрію. Про щось далеке, незвідане.

"Оперую тільки з ним..."
Іван Чонка та Юрій Футуйма знайомі вже 14 років. Старший товариш пам'ятає свого друга ще студентом, який дуже нервував перед екзаменами. Адже на той час пан Чонка працював викладачем у медінституті.
- Навіть двієчники не хвилювалися так, як він, - пригадує пан Іван.
Чотири роки тому викладач прийшов працювати на ту ж кафедру Університетської лікарні, де знайшов себе його учень. Відтоді й зародився їхній творчий дует.
- Юрій знав, що інколи я пишу поезії, так би мовити, для себе. Тож він попросив мене: “Напишіть пісню”. Я ніяк не міг від нього відкараскатися. Якось головний лікар попросив написати пісню до ювілею лікарні. Так, ми з Футуймою зійшлися на музичній ниві. Я написав слова, він — музику. З'явилася композиція “Білий цвіт черешні” , - згадує лікар.
Після цього чоловіки потоваришували. Причому працювати їм також подобається разом.
- Оперую я тільки з ним. Колеги сміються, мовляв, моїх криків і зауважень ніхто більше не витримує, - посміхається Іван Чонка. - А я просто знаю, що він мене розуміє з півслова. Часто ми репетируємо в операційній нашу нову пісню або ж обговорюємо ідеї щодо кліпу. У вихідні, коли маємо вільний час, їдемо до мене в Лозову. Готуємо на дачі шашлики. Потім, під гітару, смакуємо ними.
Цікаво, що чоловіки разом зі своїм колегою, лікарем-анестезіологом Дмитром Романівим освоїли всі необхідні комп'ютерні програми, аби записувати пісні. Самі навчилися монтувати кліпи.
- Запросити професійного оператора - дорого. Ми все робимо за власний кошт, тому довелося перечитати багато книжок, - вважає пан Чонка. - Думаю, як для аматорів, у нас непогано виходить...
До речі, музиканти поділилися планами. Вони хочуть написати власні колядки, пісні про любов і лікарів.

Довідка
Юрій Футуйма народився 30.10.1971 р. у Бучачі.
Закінчив Чортківське медучилище (нині медичний коледж — прим. ред.) і Тернопільський медінститут.
Нагороджений Гран-прі конкурсу "Ліра Гіппократа”.
Одружений. Має двох дітей: доньку Юлію (16 р.) та сина Віктора (5 р.).
Життєве кредо: "Йти вперед!"