Тернопільський кросвордист каже, що нізащо у світі не користуватиметься мобільником

Із дитячих років і дотепер Микола Василечко обожнює читати книги. Вдома має власну бібліотеку. А взагалі вважає себе дещо “неформалом”. Адже багато його життєвих орієнтирів відходять від стереотипів. Приміром, він категорична відмовляється від вимоги часу - мобільного телефона.

Миколу Василечка знають у Тернополі як автора численних кросвордів, фотографій та журналістських матеріалів. Знайомі говорять, що він скромний, але принциповий.
Більше про життя та звички кросвордиста читачі “20 хвилин” зможуть дізнатися з анкети, яку спеціально підготувала кореспондент газети.

Найсолодші дитячі спогади.
- Обожнював вчитися, а ще більше - читати книги. Я виріс в одному із сіл на Тернопіллі. Уже в п’ять років міг читати та рахувати. Цього навчив дідусь. У першому класі, коли вчителька пояснювала дітям, як правильно вивчати буквар, я вже все знав. Пасти корову без книги не йшов. Деколи бувало так, що клав літературу під пахву, сідав десь у траві й забував про все на світі. Будучи дитиною, перечитав усю сільську бібліотеку. Нині маю невелику власну бібліотеку. У ній - і детективи, і краєзнавча література з історії України й Тернопілля.

Найоригінальніші життєві казуси.
- У дитинстві взагалі був тихим та спокійним. Ніякі такі казуси зі мною не траплялися. Єдина “екзотична” ситуація, що трапилася зі мною, - у восьмому класі взяв у бібліотеці всі 17 томів Радянської енциклопедії. Уявляєте собі, як хлопчина тягнув ті величезні книги. Але, окрім мене, ними більше ніхто не користувався. Я знаходив у тих книгах багато нової й необхідної інформації. Енциклопедія стала в нагоді й при складанні перших моїх кросвордів.

Відео дня

Комплекси, які переслідують все життя.
- Як у підлітковому віці, так і тепер, їх маю немало. Узагалі думаю, що комплекси важко подолати. Просто з роками людина звикає до всього. У мене завжди була проблема комунікабельності. Боявся, що виглядатиму якось не так, щось не те скажу. Тільки після того, як переїхав у Тернопіль, ситуація троїхи покращилася. Мабуть, на мене вплинуло те, що я був маленького зросту й ріс без батька. Мама приділяла мені занадто багато уваги. Як говорять психологи, на чоловіче єство це впливає негативно.
Ще з дитинства у мене проблеми із хребтом. Страх перед болем володів мною довгі роки. Я боявся, щоб ніде не впасти, не простудитися, не вскочити в халепу. Цей комплекс дає про себе знати і сьогодні.

Парубкування в молодому віці.
- Знаєте, до восьмого класу, поки в мене не було проблем зі здоров’ям, я був чи не першим на фізкультурі. Гарно бігав, займався футболом та іншими видами спорту. Такий парубок... А вже, коли з’явилися симптоми хвороби й сильні болі, тільки й мріяв скоріше дійти до ліжка, щоб не відчувати такого навантаження на спину.
Буває так, що декотрі люди не можуть бути такими, як усі. Мабуть, через постійні хвороби комплекс “білої ворони” живе в мені й тепер. Тому мені навіть складно відповісти на запитання такого характеру.

Район, у якому проживаєте.
- Я винаймаю однокімнатну квартиру на “Дружбі”. За свої дії і вчинки відповідаю самостійно. Можливо, проживання в чужій квартирі зробило мене дещо лінивим. Живу в скромній обстановці. Просто не бачу сенсу щось покращувати в матеральному плані. Адже це не моє вдласне помешкання. Єдине, на що не шкодую грошей, - на самоосвіту.

Речі, без яких не можете обійтися.
- Книги і комп’ютер. У мене є аж два комп’ютери. Старий я купував ще сім років тому. Із того часу ще не замінював жодної деталі та програми. Ми з ним спокійно ладанаємо. А потім довелося купити новіший, більш потужний. Адже протягом останніх двох років я захопився відеобробкою файлів. Як на мене, це - резервна платформа на випадок, якщо доведеться змінювати роботу. Фізична праця для мене не є прийнятною.

Ситуації, у яких пролявляли жорсткий характер.
- У шкільні роки нас примушували вступати в комсомол. Але я його не сприймав і всіляко протестував проти нього. Я один, відмінник, разом із п’ятьма хлопцями, не був комсомолцем. У технікумі мене також “вербували” в комсомольці. Але я не піддавався. Мій дід був симпатиком УПА, а тітка - зв’язковою в організації. Тож, мабуть, я й досі не сприймаю їхню ідеологію.

Захоплення кросвордами.
- Уперше спробував себе в ролі кросвордиста у восьмому класі. Але тоді все було по-дитячому. Щоправда, я спробував надіслати роботи в газету “Зірка”. Проте мені відмовили. Після того почав колекціонувати слова з трьох літер. Адже зрозумів, що більшість кросвордів будується саме на таких словах, яких, до речі, дуже мало - близько тисячі. Навіть склав словник. Перший мій кросворд надрукували у 1988 році в Бучацькій газеті “Нова доба”. А от перший серйозний гонорар отримав вже від редакції “Сільських вістей” у 1989. 15 гривень тоді були для мене розкішшю. І я сказав мамі: “Чекайте, я ще на тих кросвордах на життя зароблятиму”. Вона скептично ставилася до мого захоплення. Але я вже малим любив пливти проти течії.

Максимальний гонорар за кросворд.
- Кілька років тому отримав 125 гривень за кросворд на сторінці А3 формату в обласній Рівненській газеті. Люди думають, що мені за один кросворд платять щонайменше 100 грн. Тож дивуються, коли взнають, що це не так. Але їм не поясниш усієї специфіки роботи. Мені було б набагатьо важче працювати, якби я не займався тим довгі роки, не мав підбірки слів і визначень. До того ж довелося освоїти програми верстки та дизайну.

Час, який витрачаєте на роботу.
- Звичайний класичний кросворд можу зробити навіть за годину. На сканворд потрібно приблизно дві-три години. Оперативно працювати допомагають власні словники. Так, у мене є словник, що складається із 25 тисяч слів. Я самостійно зробив його в електронному варіанті.

Шкідливі звички.
- Не курю, не п’ю і не вживаю наркотики. Не люблю переїдати. Адже вважаю, що на ситий шлунок творчість ніяк не йде. Коли відчуваю голод, тоді й думки чистіші. Не люблю бруду й безладу у квартирі. Знаю, що мені ніхто не насмітив, а тому прибираю сам. Інколи не встигаю навести лад на кухні. Але причина - у браку в часі. Може, до шкідливих звичок, можна зарахувати те, що я люблю солодке. Але не цукеруки й шоколад, а печиво. Проти інших десертів сам шлунок протестує.

Найближчі люди та родина.
- У мене є мама - Любов Миколаївна. Вона живе в селі Жнибороди Бучацького району. Місто - не для неї. Хотів її перевезти в Тернопіль. Однак не вдалося. Я ж не можу жити в селі, бо тоді не матиму змоги займатися улюбленими справами. До того ж, категорично з дитинства не злюбив худоби. Коли в селі різали свиню, я ховався під подушку, щоб не чути її криків. Хоча м’ясо в супермаркеті купую.

Плани одружитися та завести дітей.
- Знайомим кажу, що не хочу для пари нерозумну жінку. А котра мудра жінка піде за мене заміж?

Категоричність стосовно мобільного телефону.
- Я не знаю, звідки вона. Але точно не сприймаю цього засобу зв’язку. Без Інтернету, наприклад, не можу прожити більше двох днів. Адже я там черпаю великий потік інформації. А телефонів не люблю. Мені навіть ті 200 хвилин, які є лімітом для користування стаціонаорним телефоном, вистачило б на 10 років.
Півтора року тому друзі мені подарували мобільний телефон. Місяць я з ним таки проходив. Вивчав усі налаштування, щоб пояснити мамі. Але цього часу мені вистачило. Обтяжує те, що треба постійно себе “мацати” (вибачається - прим. авт.): вкрали чи не вкрали ще той мобільник. Слава Богу, хоч мого номера ніхто не знав. Я взагалі поетична натура. Можу їхати в транспорті й мріяти про щось далеке. А телефон мене відволікає. А от мама щаслива, телефонує мені. Я ж переконаний, що мобільники відбирають у людей живе спілкування. Співбесідники не бачать один одного, для мене дуже важливий зоровий контакт. Окрім того, я дуже чутливий до випромінювання мобільного телефону. Стільки років живу без телефона - і щасливий. Тому ні за яких життєвих обставин не хочу його мати.

Досьє
Микола Василечко народився 22 липня 1974 року в Жнибородах Бучацького району.
Освіта: Жниборідська початкова, а потім Берем’янська восьмирічна школи. Бучацький радгосптехнікум (спеціальність “зоотехнік”).
Місця роботи: Обліковець тракторної бригади (кінець 80-х років). У 2002 році працював двірником в одному з тернопільських жеків. Із липня 2003 року співпрацював з видавничим інформаційним домом “Діана плюс”. Нині працює кросвордистом, фотографом та адміністратором різних сайтів.
Девіз у житті: Віддай більше, ніж отримав.
Улюблена книга: Конан Дойль “Повісті про Шерлока Холмса”.
Страви, що подобаються: борщ, вареники та галушки.
Музичні вподобання: Інструментальна музика без слів, а також класична, проте мелодійна.
Мрія: Зібрати найбільшу електронну базу даних з краєзнавства Бучацького району.

Наталія БУРЛАКУ

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.