В Тернополі люди - гонорові, але чуйні до чужої біди, каже переселенка

Після гучної статті про їх виселення, сім'я переселенців із Краматорська вирішила детальніше пояснити свою ситуацію тернополянам.

 - Їх дійсно поселили туди на три місяці, - розповідає начальник відділу методичного забезпечення соціальної роботи обласного центру соціальних служб для сім'ї та молоді Світлана Шимчук. - І цей термін спливає. Але черги із сиріт, які б претендували на це житло, наразі немає, тому ми працювали над можливістю продовжити термін їх перебування в гуртожитку. А тут такий скандал…

Хоча насправді переїхати звідти сім'я Івченків, мовляв, не відмовляється. Але знайти житло за прийнятною ціною і щоб господарі не були проти трьох маленьких дітей — важко. Родина розповідає, що вже навіть знайшли варіант, але на жаль, не склалося.

- Ми не проти переїхати, - запевняє переселенка Світлана Івченко. - Але зрозумійте, зараз всі говорять про соціальні виплати для нас, так вони ж не вічні, вони скоро закінчаться. А люди, віддаючи житло в оренду, хочуть мати впевненість, що ми житимемо там хоча б рік. А я можу їм це пообіцяти? Ні! Якби знайшлося житло із підйомною орендною платою, навіть без якихось там ремонтів, ми би самі це все помалу робили, головне, аби вже мати дах над головою. Але поки такі варіанти нам не трапляються.

В село не поїдуть, бо робота – в Тернополі

Варіант переїхати в село, сім'я вважає не надто прийнятним, адже чоловік працює в Тернополі. Якщо вони переїдуть, він залишиться без роботи. До слова, він викладає українську мову та літературу в Галицькому коледжі.

- Я і в Краматорську викладав українську філологію, - розповідає чоловік пані Світлани Віталій. - Знаєте із чого починалися пари з моїх предметів? Із відстоювання мого права викладати українською мовою. Коли дивишся на переконання тих 15-річних юнаків і дівчат, просто руки опускаються. Що старенька людина, яка прожила в Радянському Союзі, що вони — погляди однакові. А я займався патріотичною роботою, мав бути головою українського розмовного клубу в Краматорську. А все вийшло отак...

На запитання, як сім'я взагалі опинилася у Тернополі, Світлана розповідає, що побачила в соцмережі оголошення тернополянки. Та саме збиралася із сім'єю на відпочинок, і квартира більш ніж на місяць залишалася пустою.

- Ми сконтактували з цією жінкою, і приїхали сюди. Це якраз було в день виборів президента, - пригадує пані Світлана. - Знаєте, я все життя думала, що українська мова вимирає, що її треба рятувати. Бо в нас було саме так. А тут ми приїхали, всі спілкуються українською, всюди державна символіка, всі у вишиванках... Та сім'я, яка нас зустріла, повела нас на прогулянку містом, водили нас в театр, запрошували на презентації книг. У вас люди з характером, гонорові, але дуже добрі і чуйні до чужої біди. А тепер мене виставили невдячною! Як я маю в очі дивитися всім тим, хто стільки доброго зробив для нашої сім'ї?

Сказали шукати собі місце за межами Донбасу

Спочатку сім'я Івченків не планувала залишатися в Тернополі надовго.

- Я чесно сподівалася на передвиборчу програму Порошенка, і вірила, що в разі його перемоги на Донбасі все дуже швидко заспокоїться, - ділиться спогадами пані Світлана. - Я думала, що синочка народжуватиму вже вдома, адже до пологів залишалося ще три місяці. А воно он як склалося... Хоча й допускали, що можливо, доведеться залишатися тут. Тобто продавати житло в Краматорську і переїздити сюди. Але зараз нерухомість там знецінилась. На купівлю квартири нам просто не вистачить. Окрім того, в нашому домі зараз живуть дві жінки-біженки із Горлівки. Квартиру їм віддали на умовах, що вони сплачуватимуть комунальні послуги.

Повертатися в Краматорськ сім'я відверто побоюється.

- Так, місто звільнене, але повертатися туди нам, проукраїнським, не надто безпечно, - додає пані Світлана. - Бо якщо бойовики повернуть собі відвойовані українськими військовими міста, то буде так, як із Лутугіним. Там же розстрілювати людей, які раділи приходу української армії. А у нас троє дітей. І немовля. З ним навіть не сховаєшся.

Окрім того, проукраїнські настрої сім'ї викликали чимало непорозумінь між ними та людьми, з якими вони дружили не один десяток років.

- Однокласник мені відверто заявив: шукай собі місце за межами Донбасу, - додає пан Віталій. - Українським він вже ніколи не буде, і місця тобі вже тут немає.

Наразі соціальні служби працюють над пошуком житла для молодої сім'ї, запевнила Світлана Шимчук, аби подібні конфлікти більше не виникали.

Ірина НЕБЕСНА, 098-950-56-57

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.