"Там хочеться мовчати", - тернополяни про поїздку на Майдан у Київ
Місто-герой Київ, який віками був колискою Київською Русі, окрасою всієї країни та улюбленим місцем багатьох іноземних туристів, сьогодні починає приходити до тями, оговтуватися після страшних подій, які відбулися на Майдані. Столиця заліковує свої рани, та навряд, вони загояться безслідно, рубці залишаться. Адже нещодавно на київських вулицях замертво падали тіла молодих людей, цвіту нації, тих, котрі мали стати майбутнім нашої держави.
Традиційні історичні екскурсії цим містом-мільйонником давали можливість дізнатися про важливі історичні пам’ятки, поринути в атмосферу старовини, таємничості. Софіївська площа, Аскольдова Могила, Дніпровський спуск та багато іншого – ці відомі місця раніше були в багатьох екскурсійних програмах. Що тепер? А нині, мабуть, кожен приїжджий поспішає відвідати найголовніше місце – Майдан. Адже саме він опинився в епіцентрі єврореволюції.
{photo_gallery id=3846|}
- У повітрі ніби висить смуток, туга за загиблими, - говорить вона. – Голови перехожих опущені донизу. Певне, люди ще не можуть усвідомити, що в наш час, у ХХІ столітті, тут жорстоко вбивали молодих, беззахисних людей. Страшно навіть ступати вулицями. Здається, що вчора тут лежав чийсь бездиханний син.
Продовжуючи, Люба розповідає, що активно стежила за подіями на Майдані, намагалася допомагати протестувальникам на місцевому рівні – долучалася до збору коштів, медикаментів, навіть виходила на місцеві мітинги. Але, за її словами, усе це – ніщо у порівнянні з героїчними вчинками Небесної сотні. Адже вони поклали на вагу найсвятіше – людське життя.
Хрещатик – «концентрат» подій
Приїхавши в Київ, дівчина разом із колегами запланували, перш за все, відвідати Майдан, покласти квіти, вшанувати пам'ять загиблих патріотів. Також у планах було відвідати музеї та інші історичні пам’ятки. Проте, після побаченого та відчутого, у дівчат зникло бажання ходити по екскурсіям.
Свою мандрівку, якщо це можна так назвати, Люба почала із центральної вулиці Києва – Хрещатик. Саме тут уже протягом багатьох століть активно вирує комерційне, політичне та культурне життя столиці. До речі, перші в місті телеграф, телефон, трамвай, хмарочос – усе це з’явилося на Хрещатику. Колись цією мальовничої вулицею гуляли метри світової літератури - Чайковський, Маяковський, Мандельштам і навіть Шевченко…. Тепер одна з найкоротших центральних вулиць світу (її довжина 1200 метрів – прим. авт.) стала «концентратом» історії не тільки Києва, а й всієї України.
- На вході вулиці залишилися барикади, - говорить Люба. – Вздовж дороги стоять намети – сотні з кожної області. А біля них – горять свічки, висять фотографії померлих активістів та лежать живі квіти. Ми з дівчатами поклали квіти біля Тернопільської сотні. Проходячи далі, помітили, що біля кожного намету є портрети з чорною стрічкою – десь один знімок, а десь –і три, і чотири. Не було жодної сотні, де б не було світлини загиблого. У серці ніби щось защеміло, було дуже боляче, що наші побратими віддали життя у розквіті сил. А сам Хрещатик – дуже чорний, бруківки практично немає. Пам’ятаю цю вулицю зовсім інакшою: завжди усміхненою, грайливою. Тепер вона інша – історія її змінила.
Місто, встелене квітами
У самому центрі Майдану, напроти Меморіалу Незалежності України, стоїть сцена, а біля неї дерев’яний хрест, на якому висять світлини Небесної сотні, продовжує співрозмовниця. За її словами, На Майдані Незалежності дуже багато людей, усі вони йдуть сюди, аби помолитися та покласти квіти. Куди не глянь – звідусіль видно троянди, гвоздики…
- Таке враження, що місто встелене квітами, - захоплено говорить Любов. –На траві можна помітити квітковий напис: «Героям слава!».
Тут, у самому центрі столиці, за розповіддю дівчини, можна зустріти багато іноземців. З уст незнайомців вона чула польську, іспанську, англійську мови. Оскільки багато іноземців були з камерами, Люба припускає, що то – журналісти.
На Майдані постійно перебуває священик. Він читає молебень та молиться за душі всіх тих героїв, які покинули наш світ. Отець просить людей не фотографуватися, адже, каже, це – святе місце, а не арена для розваг.
- Ми ніби опинилися в іншому вимірі, - додає вона. - Складалося враження, що це все нереально, відбувається не тут і не зараз. Я помітила, що й інші люди, котрі приходили на Майдан, опускали очі, у їхніх обличчях був помітний смуток. Мабуть усі ми в цей момент відчували власне безсилля, що ми не змогли врятувати цих героїв. Стоячи на Майдані, усі присутні враз стихли – Хрещатиком понесли труну. У той день ховали ще одного героя, який віддав життя за світле майбутнє для своєї Вітчизни.
Дуже змінився столичний Будинок профспілок. Ще недавно це була красива будівля, а сьогодні – просто згарище, руїна. Біля Національного банку України стоять щити з дірками від куль.
- Страшно, дуже страшно, цими щитами намагалися захиститися наші співвітчизники від снайперів, - наголошує дівчина. – На вулиці Інститутській, яку вирішили перейменувати на вулицю Героїв Небесної сотні, ще більше пам’яток про ті страшні події. На деревах, біля яких замертво падали мітингувальники, висять їхні фотографії. Дивно, але немає відчуття, що ці люди мертві. На нас ніби дивилися живі обличчя. Так хотілося вклонитися кожному.
Перебуваючи на Майдані, Любов Красномовна зробила висновок, що Київ ніколи не буде таким, як раніше, Україна ніколи не буде такою, якою її знають. Держава змінилися завдяки усім тим людям, які безстрашно виривали у тиранів свободу для свого народу.
- Майдан – як мікродержава: зі своїм устроєм, кухнею, священиками, - каже вона. – Я пишаюся тим, що я українка. Адже свідомість наших людей справді змінилися. Саме в столиці я переконалася в тому, що ми не будемо жити в рабстві, не будемо мирно кланятися тоталітаризму, що ми завжди знайдемо в собі сили для того, щоб відбулися зміни на краще.
Наталія БУРЛАКУ
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Сьогодні у Тернополі
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Тернополі
