“Залишуся помирати у Данії”

Петрові Кузьмі-Балицькому, українському місіонерові з Данії та нашому землякові, виповнюється 80. Він досі не наважується приїхати жити до України через гірке розчарування Нині на біографію Петра Кузьми-Балицького зазіхають кіносценаристи. Склавши в юності обітницю на вірність Україні, він впродовж усього життя достойно презентував її візію у світі. Пан Кузьма-Балицький боровся та працював і на рідній, і на чужій землі, під власним і вигаданим прізвищем. Він досі надсилає посилки в Україну з добротними речами, допомагає потребуючим, фінансово підтримує будівництво храмів, Будинку інваліда, Братство УПА. Петро Кузьма-Балицький народився 15 квітня 1923 року у селі Плесківці Зборівського району. Його вітчим разом із братом служили в УГА. “Польська поліція часто вночі нападала на нашу хату, шукала націоналістичну літературу, — розповідає пан Петро. — На моїх очах катували вітчима до крові, вибили йому 6 зубів. Та ми гострили свої “зуби”, “сокири”, “вила” і чекали нагоди, щоб відплатити окупантам”. Спецслужби СРСР чимало разів намагалися його знищити, організовували замахи на його життя, провокації проти родини. “У Данії мене шанують за те, що я твердо стою на націоналістичних позиціях”, — зазначає Петро Балицький. Там він очолює українську громаду і Скандинавську станицю Антибільшовицького блоку народів. Пан Петро був меценатом при будівництві пам’ятників Бандері та Стецькові, зведенні церков, зокрема, у Тернополі, Будинку інваліда у Моршині. Петро Балицький хотів би повернутися в Україну, але гірке розчарування спиняє його. ОУН-УПА досі не визнана воюючою стороною, не пошанована на державному рівні. “Ми старі нікому не потрібні. Тож залишуся помирати в Данії...” — каже пан Кузьма-Балицький.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.