Місія — пам'ятати кожного. Як у 62 фармацевтка пише пісні про полеглих Героїв з допомогою ШІ

Анастасія Нагорна

Фото Наталії Кушнір

Наталії Кушнір 62 роки. Вона — пенсіонерка, але не з тих, що сидять удома. Щодня — за прилавком аптеки у центрі Тернополя, на Руській. Між рецептами і пігулками — рядки, які самі ллються, яких вона не може втримати в собі. Вірші про тих, кого везуть «на щиті».

«Я не знала, чи встану завтра»

Поезія прийшла до пані Наталії несподівано. Усе своє трудове життя вона присвятила медицині. До літератури особливого стосунку не мала, хоча книжок читала багато.

Перший поштовх стався влітку 2022 року. Після пережитого стресу, каже, прокинулася одного ранку і відчула, що думає рядками.

— Я почала думати віршами, і отак ті вірші мені почали просто литися, — розповідає пані Наталія. — Спочатку помаленьку, про природу, в зошиті. Потім все більше і більше.

Із початком повномасштабного вторгнення писала по кілька віршів на день. Читала в інтернеті реальні історії, зокрема про евакуацію з Києва, і відтворювала їх у віршах.

Перший «на щиті»

Все змінилося, коли в Тернополі почала реалізовуватися місія «На щиті» — ініціатива з гідного прощання із загиблими захисниками. Аптека, де працює пані Наталія, розташована в центрі міста, і траурні процесії стали частиною її щоденного простору.

— Перший раз, коли ми вийшли на поріг, щоб віддати честь воїну, я отак стою і думаю — їх везуть, везуть, лиш на щиті, — згадує вона. — І отак та перша пісня, перший вірш мені полився.

Той вірш вона написала одразу. А потім знайшла спосіб зробити з нього пісню.

Suno, Facebook і двадцять варіантів мелодії

Жінка самостійно знайшла в інтернеті програму, що генерує музику і вокал на основі тексту. Розбиралася сама, без сторонньої допомоги.

— Я вже не молоденька, хочу сказати, трошки мені важкувато було, — зізнається вона. — Але бажання — то це все. Facebook спонукає: бачиш, що люди роблять, пробуєш, думаєш — що, я так не зможу?

Процес виглядає так: вона пише вірш, вводить текст у програму, обирає з приблизно двадцяти варіантів мелодію, монтує відеоролик і публікує. Готову пісню також надсилає в місію «На щиті».

— Там треба довго гратися, щоб нормальну мелодію підібрати, — пояснює жінка. — Але коли виходить — воно звучить.

Facebook — це її сцена. Сторінку вона створила з нуля, сама набирала читачів. Деякі пісні набирають 50 000, а то й 100 000 переглядів. Люди пишуть коментарі, дякують. Серед них — матері загиблих.

«Це моя місія»

Пані Наталія працює за графіком «два через два». У вільний час — господарство в селі. Писати системно не виходить, але вона і не планує зупинятися.

— Якби не робота, я б, напевно, тільки сиділа і писала, — каже жінка.

Найбільша мрія Наталії Кушнір — видати книгу. Зібрати всі вірші, відредагувати, впорядкувати.

— Просто так не викладеш, треба скоригувати, — каже вона з посмішкою. — Але це моя найбільша мрія.

На запитання, чому вона взагалі це робить, жінка відповідає просто:

— Не можна сказати, що хтось мене спонукав. Але в мене була така потреба — ділитися. Як Бог мені дав — ділилася. І не могла в собі це тримати.

Вона — фармацевтка, пенсіонерка, поетеса, звукорежисерка. Жінка, яка навчилася у 62 роки користуватись штучним інтелектом — не заради розваги, а щоб імена загиблих Героїв не зникали в тиші.