50 мільйонів євро за крадені картини: версія Бориса Гуменюка

Борис Гуменюк. Фото depo.ua

Тепер же, як запевняє, збирається судитися з нідерландським фахівцем із розшуку картин Артуром Брандом за наклеп.

— З чого все почалося?

— Почалося з того, що з анонімних джерел надійшла оперативна інформація, що в одному з маєтків у передмісті Донецька – на території, підконтрольній ДНР, у людини, яка наближена до Януковича, знайдено колекцію живопису, яка може мати велику мистецьку вартість. Усе – крапка. Ця інформація була надана з війни, під час війни і на війні – людині, яка воює. Тобто мені. Що за колекція, кому вона належить, яке її походження, крадена чи не крадена – цієї інформації не було. На з'ясування цього знадобився рік. Аж влітку цього року надійшла інформація, що це може бути колекція, яку викрали в Нідерландах. Я вважав за необхідне проінформувати про це нідерландське посольство, адже переконаний, що якщо справді в Україні, нехай і на території, підконтрольній ДНР, перебувають викрадені у Нідерландах роботи, вони повинні бути повернені законному власнику. Оскільки я не знаю, хто законний власник, а єдиним офіційним представником цієї країни є її посольство, я пішов туди. Виклав їм усю цю інформацію. Вони зраділи, дякували, цілували руки, кланялися в ноги, не знали, де мене посадити і так далі. Казали, що я національний герой Нідерландів і тому подібне.

— Ви взялися допомогти повернути ці картини?

— Я сказав: “Хлопці і дівчата, я надав вам інформацію, і мене це більше не цікавить. Я можу повертатися до своїх письменницьких і військових обов'язків. Тобто я не буду цим займатися...”. Вони просили продовжувати займатися цією справою. Бо вони без мене не впораються, ради не дадуть... Через місяць після цієї першої зустрічі у посольстві Нідерландів, на якій були троє представників посольства, з яких двоє – громадяни Нідерландів і один – України, приїхав такий собі Артур Брандт. Я не володію англійською, тому на першій та другій зустрічах була випадкова людина – мій знайомий, який умів сяк-так перекласти. Через цього перекладача він (Артур Брандт – прим. ред.) призначив зустріч, на яку також прийшов оцей пан полісмен з амбасади. Але чомусь вони призначили зустріч не у посольстві, а в якомусь підворітті на Подолі у Києві. Казали, що зустріч неофіційна, конфіденційна і так далі. Що це не можна поширювати, бо в Нідерландах до України дуже погано ставляться, вважають, що українці збили їхній літак і таке інше. При цьому він мені страшенно дякував за те, що я звернувся. Дякував тим невідомим і анонімним людям, які знайшли колекцію. Адже вони вже 10 років її шукали і поставили на ній хрест. Хоча, за його словами, ця колекція нікчемна. Тобто це художники третьосортні, які нічого не коштують. Якщо дивитися на інші картини цих художників на аукціонах Christie's і Sotheby's – він мені приніс купу паперів, щоб засвідчити – максимальна ціна цих колекцій може становити 500 тисяч євро. А враховуючи їхній стан та інше, то сьогодні вони можуть не мати жодної матеріальної вартості. Але оскільки ці художники жили у містечку, де діє пограбований музей, чи малювали це містечко, то вони хотіли б цю колекцію до себе в місто повернути. Вони розуміють, що це Донецьк, територія, непідконтрольна Українській державі, що, мабуть, треба проводити спеціальну військову операцію, що хлопці, які будуть це робити, ризикуватимуть своїм життям або й покладуть свої життя, щоб витягнути цю нікчемну колекцію, то вони готові виплатити їм винагороду у розмірі 50 тисяч євро. Він назвав цю цифру.

Ми сиділи чотири години, розмовляли про все: про те, які красиві київські жінки, який гарний Андріївський узвіз... Обговорювали питання, що, може, не варто інформувати спецслужби, бо якщо це піде цією лінією, процедура ідентифікацій та експертиз займе роки. А тим часом із картин знімуть копії, оригінали вкрадуть і скажуть, що це була помилка, що це були копійчані роботи, які не мають жодної вартості. Окрім того, як я зазначив з самого початку – це була платформа для моєї розмови, – я лише передаю інформацію і не знаю людей, які знайшли її, та їхніх намірів. Якщо я буду знати їхні наміри, то лише передаватиму слово в слово їхні слова. Мій єдиний інтерес полягає в тому, щоб колекція повернулася в Нідерланди її законному власнику.

— Звідки взялася інформація про 50 мільйонів євро?

– Мабуть, містер Брандт хотів стати героєм Нідерландів – повернути картини у країну. Але потім, очевидно, вирішив стати героєм Росії. І він ним став. Адже цей скандал, який відбувається у Нідерландах напередодні їхнього референдуму (щодо асоціації ЄС-Україна – прим. ред.), вигідний лише одній країні – Російській Федерації. Він, очевидно, відробляє свої гонорари, приписавши до цієї схеми Тягнибока, Наливайченка, добровольчі батальйони, батальйон ОУН. Я днями мав із ним прямий ефір на Громадському. Логіка його така: раз Гуменюк був у добровольчому батальйоні, отже, до цього причетні добровольчі батальйони, раз Гуменюк балотувався за списками “Свободи” до Київради, отже, до цього причетна “Свобода”. А раз Гуменюк народився у Тернополі, то до цього причетні всі тернополяни. Ця людина отримає від мене судові позови. Спочатку треба цю ситуацію “розрулити”, а потім я буду з паном Брандтом судитися. Буду щонайменше вимагати публічних вибачень, якщо він не зможе довести. А він не зможе довести, бо те, що він приплітає, — це чиста брехня. Отак виглядає вся ця історія.

Ніхто не бачив цієї колекції, ніхто не тримав у руках ці картини. Це може бути фейкова інформація з російських джерел.

— Чи може скандал призвести до того, що картин у маєтку під Донецьком вже немає?

— Якщо ця колекція справді існувала у передмісті Донецька, то я на місці Путіна послав би туди всіх своїх шукачів. Вони за пару днів перерили б усе і ця колекція спокійно поїхала б кудись...

— Окрім Брандта, хтось із посольства з вами зв'язувався?

— Ні. Я пішов туди як Борис Гуменюк – публічна особа, причетна до культури, як людина, яка розуміє, що таке культурні цінності.

— Під час тієї зустрічі на Подолі не йшлося про те, що ви вимагаєте гроші?

— Навіть якщо ми гіпотетично собі уявимо, що людина йшла і знайшла... бібліотеку Ярослава Мудрого чи скарби Полуботка, коли їй пропонують сказати про місцезнаходження скарбу, вона говорить: “Добре, я скажу. Заплатіть мені за це”. Це, може, некрасиво виглядає, але в цьому немає складу злочину. Навіть якщо, гіпотетично кажучи, колекція справді була десь там під Донецьком, хтось її знайшов і хотів за це якісь гроші, — це не злочин. Адже, по-перше, ми не знаємо, чи ця колекція була. По-друге, ми не знаємо тих людей: це українські військовослужбовці, наші вороги чи цивільне місцеве населення? Скоріше всього, це ніхто не зможе з'ясувати.

— Ви були у батальйоні ОУН?

— Я мав честь створювати цей батальйон... Я до останнього дня існування цього батальйону був на посаді заступника командира.

— Тобто батальйону уже немає?

— Цей батальйон був ліквідований 8-9 березня 2015 року... Приблизно 90% хлопців з батальйону мобілізувалися до Збройних сил України.

— Тобто батальйон був ліквідований до вашої розмови з Брандтом?

— Це само собою зрозуміло.

— Коли саме ви зустрічалися з Артуром Брандтом на Подолі?

— Приблизно на початку серпня... І тепер він у своїх коментарях говорить, що йому було приємно познайомитися з Гуменюком, що він вважає Гуменюка геніальним поетом, бо читав його вірші в англійському перекладі. Але приблизно через два тижні після зустрічі він присилає мені листа приблизно такого змісту: “Пане Гуменюк, терміново повертайте колекцію, а то гірше буде”. Я був заскочений і відповів різко. Написав: “Пане Брандт, ви так не смійте розмовляти...”. Після цього він написав ще одного листа: “Маєте час до 10 вересня. Якщо до 10 вересня ви не повернете колекцію, я за себе не відповідаю”. Ну я тоді його послав. Сказав, що я більше цією справою не займаюся, для цього є компетентні органи. Тож я чекаю запрошення у прокуратуру, щоб дати свідчення, але три місяці вже його не отримую. Я спілкуюся з людьми з прокуратури і поліції. Мені говорять: “А на підставі чого порушувати кримінальне провадження?”. На території України не скоєно жодного злочину. Картини вкрали у Нідерландах. Навіть якщо їх хтось знайшов в Україні і гіпотетично хоче винагороду, — це не злочин. Законодавства майже усіх країн передбачають винагороди. Але для пана Брандта, вочевидь, не йдеться про картини. Він – знаряддя, сліпе чи ні, російських спецслужб, які працюють проти України. Я обов'язково подам на нього позов до суду. У мене є адвокати. Нехай він скаже все, що має сказати...

Про позицію представників музею, з якого викрали картини, мистецтвознавців і батальйону ОУН щодо цього скандалу читайте у статті "50 мільйонів євро за крадені картини з Нідерландів: правда чи фейк".

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.