Тернопіль. Історію Збаража вчені перекрутили, а людей – недооцінили

Збараж за свою історію не раз зазнавав руйнувань і відроджувався як Фенікс. І відновлювали все звичайні люди. Саме вони — головна цінність міста, переконує кандидат філософських наук, доцент Київського університету економіки ім. В.Гетьмана, уродженець Збаража Сергій Присухін. На малій батьківщині він буває рідко, але називає себе “хронічним збаражанином”.
“Збараж – живий постійно...”
— Коли приїжджаю, відразу йду на цвинтар. Спілкуюся із вчителями, — каже пан Присухін. — Ця безмовна комунікація дає мені життєву наснагу. Наші вчителі були мудрими. Класний керівник Богдан Ленартович сіяв у нас зерна патріотизму. Із Іваном Сорокою я чотири роки “штурмував” математику. Він часом розповідав, як брав Тернопіль у 1944-му. І його розповіді дуже відрізнялися від написаного у радянських підручниках.
Із часом чоловік дізнався також про збаражан, які, закінчивши гімназію, піднімали американську науку, репрезентували львівсько-варшавську математичну школу.
— Збараж — живий постійно, — вважає він. — Це відчуваєш щоразу, коли зустрічаєшся з його уродженцями, які стали дуже освіченими та шанованими людьми.
Пан Присухін знаходить час на пошук цікавої інформації про історію рідного міста. Вивчення й аналіз численних архівних документів і книг дозволили йому скласти неупереджену думку про центральну подію минувшини Збаража — облогу місцевого замку військами Богдана Хмельницького у 1649 р.
— Насправді тоді відбулася колосальна драма, — розповідає філософ. — Легко перемогти знекровленого, слабкого ворога… Деякі польські історики називають збаразьку облогу “другими Фермопілами”, проводячи аналогію з подіями греко-перської війни 480 р. до н. е. Тоді жменька спартанців протистояла набагато чисельнішому війську перського царя Ксеркса, який намагався перейти Фермопільський гірський прохід. При цьому армія персів втратила 20 тисяч солдатів.
Козаків та їхніх союзників татар, як каже чоловік, теж було набагато більше під Збаразьким замком. Однак поляки, які, за свідченням літописця, “кішок і собак їли”, не здалися. Все закінчилося невигідним для України Зборівським миром.
— Цей епізод нашої історії повинен мати повчальне значення, — вважає вчений.
Пан Присухін давно збирає книги 1934-1939 рр., надруковані польською. Прочитавши їх, чоловік дійшов висновку: для поляків Збараж має велике психотерапевтичне значення. Кожен поляк, як зазначав один історик, ще до екранізації кіноепопеї “Вогнем і мечем” у важкі хвилини повинен згадувати слово “Збараж”. Відтак у польських армійських підрозділах у 1939 р. військових змушували вчити напам’ять уривок з роману Генрика Сенкевича, де йдеться про оборону міста.
Учений не любить політику
Сергій Присухін листувався з польським архієпископом Ігнатієм Токарчуком. Він народився у Вищих Луб’янках, а освіту отримав у Збаразькій гімназії.
— Якось у Ватикані я побачив фото нашого костелу і дуже здивувався, — каже вчений. — З’ясувалося, знімок почепив Токарчук. Одна з його останніх книжок — “Від Збаража до Перемишля”.
Сергій Присухін — автор понад десяти монографій, книг з історії філософії. За його книжками навчаються студенти європейських університетів. Одна із праць збаражанина про Івана Павла II вийде друком наступного року.
— У мене серце ледь не спинилося, коли прочитав у документах, що Кароль Войтила шукав на Заході України родичів, — пригадує Сергій Присухін. — Вважається, що його мати народилася у наших краях, що вона — з родини Качаровських. На збаразькому і вищелуб’янківському цвинтарях це прізвище викарбуване на десятках надгробків. Чому наші історики, краєзнавці не вивчають це питання?
Переліку тем, які цікавлять ученого, можна лише дивуватися.
— Мій батько — історик. Коли у сім років я сказав йому, що теж хочу бути істориком або філософом, він так перелякався, що у нього олівець з-за вуха вилетів, — посміхається співрозмовник.
Сергій Присухін уникає політики, бо вона “любить прапор лише з двома кольорами”. Йому ж потрібно, щоб була вся кольорова гама.
— Найтрагікомічніше, що моя спеціальність — теоретик політичних стосунків, — зауважує пан Присухін. — Але у мене на стеження за політичними процесами немає часу. Я прокидаюся щодня о п’ятій ранку, працюю із текстами, поки голова свіжа. Читаю енцикліки Бенедикта XVI, Івана Павла II, тексти староіндійської філософії. Що ж до політиків, то знаю особисто багатьох, яких по два-три рази показують щодня по телевізору. І дехто зізнається, що читає мої книги на сон прийдешній…
Ті книги читав сам Папа
Сергій Присухін каже, що первісний проект пам’ятника гетьману Хмельницькому на Софійській площі Києва передбачав використання на п’єдесталі барельєфів, які зображали епізоди з Переяславської ради, в’їзду козацького війська на чолі з Хмельницьким у Київ і сцени битви під Збаражем. Але від цього варіанту відмовилися.
— Логічно було б при реконструкції площі надати тому пам’ятнику запланованого колись вигляду, — наполягає науковець.
До речі, маловідомим громадськості є також той факт, що у стінах латинської гімназії збаразького костелу бернардинів до 1939 р. діяв перший на території Польщі теолого-богословський факультет. Тут, за словами філософа, була велика бібліотека, яку перед приходом “совітів” вивезли до Самбора, а згодом — до Люблінського католицького університету. Цією бібліотекою користувався Іван Павло II.

Світлана КЛОС, [email protected]
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.