Тернопільський Дідро або Хай ми і не лорди - були б собою горді

Не маючи доброго спадку - нехай і гарна і розумна і співуча, але дівчина лишається не засватаною. Для держави Україна найгарніше віно - її історична спадщина. Хай ми і не лорди - були б собою горді.
Певно тому і постала кандидатура Богдана Мельничука, незмінного головного наукового редактора "Тернопільського Енциклопедичного Словника" і тепер знову відродженого журналу "Тернопіль". Як істиний волинянин, Богдан Іванович, почувши похвали за щоденну, скрупульозну і майже рутинну роботу, одразу згадує добрим словом майже всіх колег по творчій праці: Ірину Дем'янову, Ганну Івахів, Ігоря Максимльюка, Віктора Уніята, Ірину Федечко, Ларису Щербак. Ці люди трудяться весь час - практично без вихідних і відпусток, а далі, зовсім як у "Полі чудес". Слова щирої подяки Геннадію Яворському, Володимиру Чубатому, Михайлу Ониськіву, Богдану Хаварівському, Галині Моницій...І ще називає з три десятки активних авторів.
Нічого не скажеш: пам'ять на імена цифри і дати - як у сімнадцятирічного хлопця! Одне слово - енциклопедист. Я поділяю його гордість - не кожна область в Україні має такий потенціал науковців-ентузіастів, яким під силу видання регіонального енциклопедичного словника. Завдяки цій роботі про наших земляків-тернополян відтепер знають у всьому світі. Досить тільки сказати, що "ТЕС" зайняв гідне місце у бібліотеках Конгресу США, національних бібліотеках Австрії, Австралії, Бразилії, Ізраїлю, Канади, Польщі, багатьох посольств іноземних держав в Україні, де компактно розселені громади української діаспори. Ну й, звісно, у всіх бібліотеках області та приватних колекціях. Нині у трьох томах видруковано 2112 сторінок, понад 11 тисяч статей, але робота триває. На прохання громадських та просвітницьких організацій, дружний колектив "ТЕС" працює над четвертим, завершальним томом. Але вже сьогодні, зі сміливістю першовідкривачів, ми можемо бути собою горді. Перший в історії України багатотомний енциклопедичний словник - наш! А ще ми маємо свого Дідро і Вольтера водночас.
Свого часу, коли мені вручали премію ім. Василя Стуса, я вирішив весь гонорар витратити на придбання книжок тернопільських авторів і роздати їх кращим студентам кафедри журналістики Тернопільського педагогічного університету. Так от, виходячи із професійної доцільності, молоді журналісти вибирали саме твори Богдана Мельничука. Вже тоді я дивувався дохідливості викладу вибраних ним тем. Що більше переважало - чи журналістський, чи письменницький хист, але книги читались легко. Можливо, це важить більше, ніж всякі регалії, яких у Богдана Івановича назбирається до півсотні. І ось нове підтвердження його таланту. Книга, ілюстрована Миколою Дмітрухом "Невідоме про відомих". Цю збірку склали бувальщини з життя відомих тернополян: режисерів, акторів, письменників, художників, журналістів та представників інших професій. Такі собі легкі напівжартівливі мініатюри про вашу з нами буденність. Колись на одному із книжкових форумів я доводив, що наші знаменитості будуть знані тільки у вузькому професійному колі чи колі друзів доти, доки не знайдеться автор, який зацікавить широкий загал читачів не стільки за розумними літературними рецензіями творів, скільки живими оповідками про їхніх авторів. Такий вже ми народ. Хочемо про автора знати, якщо не все, то хоча б щось таке...
Хай пересудять, хай попліткують, а там дивись і до читання книги дійде, чи до перегляду нової вистави, чи відвідин виставкового залу. Така вже сутність українця: цікавішим стає той, з ким ніби-то ти вже знайомий.
Так цей місточок вже і зробив Богдан Іванович. Честь йому і хвала. У літературі сусідньої держави, ще за совка, найпопулярнішими книгами були літературні оповідки "Люди. Годы. Жизнь" Іллі Еренбурга, та "Необыкновенные собеседники" Емілія Міндліна, через них читач дізнавався про своїх кумирів. А вже згодом переймався повагою до їхньої творчості і залишався вірним на все життя.
Наша держава багатолика. Її справжнє обличчя складається з малесеньких смальтових камінчиків людських доль. Як мозаїка Оранти у Софіївському соборі. Відкривати Україну варто через простих людей, а не набридливих політиканів, якими рясніють наші щоденні ЗМІ. Богдан Мельничук робить це. І головне - що чесно. Можливо ще й тому, що він не підпадає під провінційний тернопільський формат, тому й гідний найчеснішої премії.

Олександр СМИК

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.