Загиблі герої у Києві. Якими вони були. Історії від близьких
- У нього була футболка з написом "Альпініст проти злоби та ненависті". Він просто любив людей, - каже про загиблого Юрія Вербицького його друг, альпініст Роман Глов'як. – Вбили невинну людину…
Юрій Вербицький, Сергій Нігоян, Михайло Жизневський та Роман Сеник загинули від куль та насилля силовиків. Загалом говорять про сім, а то й більше смертей на Майдані. Та наразі імена всіх загиблих і обставини їхніх смертей невідомі. А ще сотні повстанців травмовані або зникли. МВС своєї причетності до цих смертей не визнає. Мовляв, вбивство – справа рук провокаторів. До слова, у загиблих можна було чітко визначити вогнепальні поранення в грудну клітку, шию і голову.
У Міністерстві зробили заяву, що Cергій Нігоян та Михайло Жизневський померли не від міліцейських куль. Уже закінчили експертизу тіл загиблих. Фахівці кажуть, що причиною смерті обох чоловіків стали вогнепальні поранення. Зокрема, Нігоян помер від поранення картеччю на основі сплаву свинцю, а Жизневський - від кулі з мисливської рушниці. Правоохоронці запевняють: таких набоїв на озброєнні підрозділів відомства немає.
Вбивали за те, що він львів'янин
Про смертть 51-річного активіста Євромайдану, львів'янина Юрія Вербицького стало відомо 22 січня. Його викрали невідомі на очах у персоналу з Жовтневої лікарні Києва разом з громадським активістом Ігорем Луценком у ніч на 21 січня.
Чоловіків вивезли в ліс і жорстоко побили. Через 18 годин після зникнення Ігорю Луценку вдалось вийти на зв’язок з рідними. Як він пізніше розповів журналістам, їх обох вивезли до лісу в районі Борисполя і там катували. За словами Луценка, Вербицького били значно сильніше, коли дізнались, що він зі Львова.
Юрій Вербицький — львівський науковець, сейсмолог, альпініст. Чоловік узяв відпустку за власний рахунок і поїхав морально підтримати Майдан. Його позиція була виключно мирною.
Львів'янин Роман Глов'як знайомий з Юрієм близько 20 років. Він каже, що Юрій був надзвичайно доброю, позитивною та скромною людиною.
- Він ходив по майдану і закликав людей до миру, - каже товариш. - А його внутрішній спокій дратував тих нелюдів, які його катували. Його вбивали за те, що він львів'янин. Ми для них — вороги.
Юрій не міг терпіти несправедливості у країні, продовжує його друг. 16 січня, коли прийняли антидемократичні закони, він сказав, що не може з цим миритися, не може сидіти вдома. Останній раз Роман бачив Юрія на Старий Новий рік. Друзі обговорювали політичну ситуацію та не думали, що бачаться востаннє.
- Пишіть про Юру. Його смерть за Україну має бути прикладом для інших, - каже Роман Глов'як. – А помер він страшною смертю. Він був весь у синцях, у нього були перебиті ребра та ноги, руки замотані скотчем, на голові — мішок. А в міліції кажуть, що він замерз. Так, він замерз, але через те, що його побитого кинули в лісі.
Юрія Вербицького поховали 24 січня на Алеї Слави на Личаківському кладовищі. Попрощатися з Юрієм вийшли тисячі львів'ян. Його смерть — велика втрата для друзів та рідних. Окрім того, що Юрій був відданим другом, щирою та сильною духом людиною, він був ще й провідним сейсмологом. Працював в інституті геофізики при Академії наук, захистив кандидатську дисертацію. У загиблого залишилися дружина і донька.
Михайла вбила куля в серце
Так, 22 січня пішов із життя Михайло Жизневський. Його смерть настала від вистрілу просто в серце.
Михайло приїхав до України вісім років тому, рятуючись від кримінальних переслідувань у лукашенківській Білорусі. Проживав у Білій Церкві. Там працював кваліфікованим робочим на приватному підприємстві. Хлопець був майстром на всі руки, розповідає його подруга Олександра Шишуліна. Також Михайло був позаштатним кореспондентом у місцевому виданні.
Серед друзів Михайло відомий за прізвиськом Локі. У статусі на його сторінці в соцмережі "ВКонтакті" рядки із пісні "Океану Ельзи" "Веселі, брате, часи настали".
- Останніх два тижні він провів на майдані. Звідти збирав інформацію для видання. Йому дуже подобалася така робота, - каже вона. - Час від часу їздив додому, адже там залишив дві кішки. Котів він надзвичайно любив!
У Білій Церкві у Михайла було троє друзів, серед них і Олександра.
- Фактично ми були його рідними, адже більше у нього тут нікого не було, - каже дівчина. - Він був членом наших родин, постійно приходив на всі свята. Додому в Білорусь не їздив, проте батьки приїжджали в гості сюди.
Подруга додає, що ніколи не бачила Михайла злим. Він не терпів агресії, конфліктів і не був радикальним, переконує вона.
- І хочу додати, що він був аполітичним, - каже Олександра. - В УНА-УНСО в нього були друзі. Адже Михайло серйозно займався страйкболом. А в УНА-УНСО хороша страйкбольна команда, от він з ними і подружився.
Прощання з Михайлом відбулося у Києві 26 січня. З Білорусі на його похорон приїхали батько та зведена сестра. У мами — проблеми із серцем. Страшне горе ще гірше підірвало її здоров'я, тому приїхати вона не змогла. Де поховали Михайла, друзі не розголошують.
У Сергія влучили чотири кулі
Його називають "Нашим Шевченком". Він - українець вірменського походження, загинув за Україну. 20-річного Сергія Нігояна вбили під час подій біля стадіону "Динамо" на вул. Грушевського 22 січня близько 6.30. До слова, за кілька годин до смерті, о 3.17, юнак востаннє з'являвся у соцмережі "ВКонтакті".
Очевидці кажуть, що в чоловіка було випущено чотири кулі. Дві з них влучили в шию та голову. Активісти стверджують, що стріляв снайпер, швидше за все, із даху Українського дому.
Колоритний хлопець, який був охоронцем Євромайдану, впадав у вічі багатьом. А його фото з плакатом, де написано: "Голосом народу говорить Бог", розійшлося Інтернетом. Ці фото і розміщував сам Сергій на своїй сторінці.
Сергій - житель села Березнуватівка Солонянського району Дніпропетровської області. Батько та мати — вірмени. Родина переїхала жити в Дніпропетровську область, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Сергій приїхав до Києва з власної ініціативи, попередньо не повідомивши батьків. Він не підтримував жодного з партійних лідерів, а свій приїзд пояснював так: “Зрозумів, що повинен бути за Майдан”. На Майдані був охоронцем, жив у наметах разом з протестувальниками зі Львівщини та Івано-Франківщини, а також у Будинку профспілок.
"Я народився на території України, тому вирішив підтримати Майдан та український народ", - сказав в одному з інтерв'ю Сергій.
Нагадаємо, у грудні із Сергієм записали відео на фоні барикад, де він читає поему “Кавказ” Шевченка. Як виявилося, він брав участь у проектах режисера Сергія Проскурні - "Мій Шевченко".
Для Романа здавали кров сотні киян
25 січня у київській лікарні помер 45-річний Роман Сеник із Турки, що на Львівщині. Чоловік був важко поранений 22 січня на вул. Грушевського.
- Кілька діб лікарі боролися за його життя, але рани були занадто важкими. У нього було важке поранення в легені, переніс кілька операцій, довелося ампутувати руку, - повідомила голова Львівської обласної організації ВО "Свобода", народний депутат України Ірина Сех.
23 січня Євромайдан-SOS оприлюднив через соцмережі заклик щодо необхідності здачі крові для Романа Сеника, який постраждав на Грушевського. Через важкі поранення чоловік втратив 3,5 літри крові. Роман переніс три операції і перебував у комі. У той же день за 4 години понад 200 киян здали кров для постраждалого. Медики кажуть, що такої самовіддачі не бачили десятиліття.
Поховали Романа Сеника 27 січня у його рідному селі Наконечне Яворівського району на Львівщині. Останні 10 років чоловік прожив у місті Турка, розповіла працівниця місцевої міськради. Працював оператором на АЗС. У Турці залишилася вдова Романа, дітей у них не було.
Зі слів сестри загиблого Лесі Лисак, ще в дитинстві Роман проявив себе як справжній герой. Він врятував сусідську дівчинку, яка каталася на санках і впала у воду. Роман першим кинувся її рятувати.
Сьогодні у Тернополі
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Тернополі
Anonymous