«Діти кричали – наш Олежик повернувся!» З полону визволили 23-річного Олега Семчишина

Хлопець мав непросту долю, і в 12 років опинився у Будинку сімейного типу. В 19 років підписав контракт і з перших днів повномасштабного вторгнення — на фронті. У липні 2023-го на Донецькому напрямку потрапив у полон. Родина, яка стала рідною для Олега, дуже чекала на його повернення. Що ще розповіла жінка, яка стала мамою для хлопця?

«Він має куди повернутися. Ми на нього дуже чекали. Бо він — наша дитина, — Світлана Данилюк, яка офіційно була для Олега Семчишина матір’ю-вихователькою, доки йому не виповнилося 18 років. Але жінка запевняє, що вони із чоловіком для Олега мама і тато. — Ми би вже їхали до нього в реабілітаційний центр. Але доведеться чекати 10 днів, щоб дозволили зустрітися. Ми почекаємо і обов’язково поїдемо. Але і я, і чоловік вже говорили з ним телефоном. І дуже хочемо зустрітись, щоб обійняти…»

 

Має золоті руки

 

Олегу Семчишину з Поточан Тернопільського району ще й 24-х немає. І майже два роки він провів у ворожому полоні. «20 хвилин» поспілкувалися зі старостами сіл, де проживають біологічні батьки хлопця, які вже давно позбавлені батьківських прав. Нам відомо чимало про родину і життя Олега, але ми не будемо це розповідати з етичних міркувань. Проте із приємністю поділимося історією, яку розповіла прийомна мама Світлана Данилюк. Після розмови із жінкою ми переконалися: Олегові справді є куди повернутися, і вдома на нього дуже чекають.  

— Олег потрапив до нас в 12 років, він тоді був в шостому класі, — згадує мама Світлана Данилюк. — Спочатку ми взяли двох дітей із цієї родини. Їхні біологічні батьки мали проблеми зі здоров’ям. Потім в нас було вже троє цих дітей. І я була вражена, наскільки вони були різними — як день і ніч. Олежик — дуже стриманий і замкнутий. Його брат — повна протилежність.  

Олежик був дуже цікавою дитиною, з теплотою згадує мама Світлана. Він дуже добрий, але тоді, у дитинстві, йому дуже важко було довіряти людям. Як сам розповів батькам, після того, як потрапив у полон, дуже багато речей переоцінив і зрозумів, згадує мама. У дитинстві батьки допомагали йому знайти друзів і правильних людей. 

— Ще коли навчався в школі, ми відзначали: Олег має золоті руки, — розповіла мама Світлана. — За що би не брався — все йому під силу. Від ремонту техніки, мотоцикла чи авто — і до лампочок. У нашому домі немає такого, до чого би Олег не долучився. Одні роками вчаться, щоб щось уміти майструвати, а йому це було дано від природи. 

Він не із тих, хто має багато друзів. Але ті, що є — відмалечку і дуже вірні. Ще один друг, Родіон, з яким хлопці разом були в полоні, але якого звільнили раніше, казав, що нікуди з країни не поїде, поки Олега не витягне. Бо той із тих, хто навіки Друг. 

 

В 19 підписав контракт

 

— Олежик дуже добра і вірна людина. Він, правда, не дуже компанійський. Затятий рибалка. І такий, — якщо має ціль — йтиме до кінця і всього доб’ється, — каже пані Світлана. — Згадую, як був маленьким ще і хотів телефон. То ходив колядувати, як на роботу. І таки отримав мобільний. Якщо Олег має якусь ціль – обов’язково досягне її. 

 

 

Хлопець акуратний, навіть у його майстерні все завжди було по поличкам. Як їхав в табір – речі поскладані, в кімнаті все чисто. В 18 років Олег вирішив поїхати в Польщу на заробітки, хотів спробувати самостійного життя. Батьки не перечили, бо запевняють, що всім своїм дітям, а їх у родині 18-ть, з них семеро — вже дорослі, — дають право вибору.
Через рік Олег повернувся і пішов до армії. Через півроку, у 19-ть, підписав контракт. За словами мами, і тут батьки не перечили. Просто запевнили, що завжди його чекатимуть вдома. 

— Спочатку Олег служив на Франківщині, коли почалося повномасштабне вторгнення, був мінометником, — згадує пані Світлана. — Двічі мав контузії і після реабілітації повертався на фронт. У червні 2023-го, коли був шостий день «на нулі», потрапив у полон. 

 

Передали записку в полон

 

Батьки і вся родина дізналися про це через два дні, побачивши відео на російському телеграм-каналі. Одразу написали до всіх інстанцій, найняли адвоката. Мама згадує, що їй пощастило знайти жінку, яка змогла передати синові передачу. Серед одягу була й записка, що рідні живі, і вони дуже чекають на нього…  

— 16 липня Олегу виповниться 24 роки, з них майже два він був в полоні, — розповіла Світлана Данилюк. — Ми знали, що він три місяці був в камері-одиночці, йому інкримінували вбивство. А потім, як сам каже, сталося диво і його перевели в колонію в Луганськ. Зараз він сам розповів, що вражений, що до нього дзвонить стільки людей. Що він потрібен і на нього дуже чекали… 

Дуже хочеться, аби дитина по скоріше повернулася, каже мама. І додає: він має куди повертатися — додому. 

— Що Олег і списку на обмін, ми дізналися того ж ранку, ще про сам обмін ніде не було ані слова, — згадує пані Світлана. — Мама хлопця, який з сином був в колонії, повідомила, що хлопці у списку. Чоловік сумнівався, мовляв, який обмін – ніде в новинах про це немає ні слова. Ми хвилювалися дуже. А коли дізналися, що Олег вже в Україні, діти кричали: «Наш Олежик повернувся!» 

Син розповідає батькам, що дуже хоче їх бачити, аби вони приїхали. Ті готові, тільки чекають 10 днів на дозвіл. Тим часом Олег вже спілкувався із братом, з яким у нього дуже теплі стосунки і який зараз за кордоном. Та дізнався, що рідний брат одружився, а в Олега народилася племінниця. 

— Що пережив в полоні — ми стараємося не питати. Як захоче — сам розкаже. Але син сам зізнається, що дуже багато переоцінив, зрозумів, — розповіла пані Світлана. — Хвалився, що нарешті за ці три доби вперше відіспався. Хоче купити житло, аби мати власне. Нехай поки відновиться, а далі ми у всьому йому допоможемо. Олег дуже хоче зустрітися з братом, який зараз за кордоном, — вони годину говорили телефоном. Брат на нього дуже чекав. 

Олег з братом

 

Удома на нього чекають, запевняє мама. І додає, що говорила всім своїм дітям: вони йдуть у своє доросле життя, але завжди мають куди повернутися. 

— Ми його любимо, переживаємо і хочемо, щоб по швидше відновився, — каже пані Світлана. — І я переконана — у нього все вийде. Бо він такий — за що не брався би, — все виходило. І зараз вийде, обов’язково. А ми будемо поруч… 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.