Переселенка з Донеччини: «За вірш про Україну однокурсниця «здала» мене сепаратистам»

- Якщо б Оксана знайшла роботу в Тернополі, я б їй на перший час організувала проживання, - каже Ірина Жигунова. – На місяць-два, поки отримає першу зарплату можна допомогти знайти кімнату в гуртожитку чи допомогти знайти квартиру. Але якщо поки нема ніяких пропозицій щодо роботи, то переїжджати недоцільно. Якби їй хтось запропонував роботу навіть не за спеціальністю, але щоб вона могла оплачувати житло і мати на прожиття. Мені вже навіть дали телефон музичної школи біля Тернополя, але там наразі немає діток, які бажали б навчатися на музичних інструментах, на яких викладає Оксана.

28-річна дівчина з Артемівського району Донеччини зараз живе в селі Гнилиці Підволочиського району, працює художнім керівником в місцевому будинку культури.

- Я музикант, викладач музичної школи, граю на баяні та акордеоні, але за професією не можу знайти роботу, немає діток, які б хотіли навчатися грати на цих інструментах, - розповідає Оксана. -  Можу ще викладати естрадний вокал, я сама естрадниця.

Останні роки перед подіями на Сході Оксана жила в Києві, спочатку працювала секретарем в школі, а потім співачкою в ресторані.

Про себе Оксана розповідає, що закінчила музичне училище в Артемівську, після училища працювала 3 роки вчителем в музичній школі в Красному Лимані, потім поїхала у Київ. Рік працювала секретарем в школі. Потім співала в ресторані. Далі роботи не стало, колектив розпався, бо з напарником розійшлися в політичних поглядах, і вона повернулася до батьків на Донеччину.

• А звідти довелося тікати через випадок з однокурсницею, - розповідає Оксана, - Я вірша написала про Україну, а вона здала мене сепаратистам за те, що маю проукраїнську позицію, дала мої дані, тоді погрози почалися, я всі фото з соцмереж повидаляла і так намагаюся більше особливо своїх фото не давати. Перед тим, як потрапила на Тернопільщину, шукала роботу на Західній Україні, і знайшла в Гнилицях, тут зразу з житлом все вирішилося. Мої бабусі з дідусем бойки, переселенці 1951 року. Зараз там, де вони жили, територія Польщі, тому життя тут мені близьке... Вдома в батьків ситуація зараз ніби стабільна, але повернутися туди не можу, бо невідомо, що буде далі. Це все ж ще не закінчилося. Можна ж і повернутися, але що потім - знову тікати?

Уже півроку Оксана працює в Гнилицях, але хоче кращої роботи, бо працює на половину ставки, зарплата 700 грн, отримує ще 400 грн допомоги.

- Важко прожити, комунальні заплатиш і все, - говорить дівчина. - Хотіла б знайти роботу чи в Тернополі чи в передмісті, це не так суттєво, я навіть не по спеціальності згідна працювати. Зверталася і в Центр зайнятості, але для мене нічого немає. З музикою це нереально взагалі, думаю, що швидше щось підшукаю не музикальне, комп’ютером я володію. Інтернету в селі немає, і зв’язок поганий. Трохи заходжу з мобільного, шукаю, але з тих оголошень, що я їздила на співбесіди в Тернопіль, потрапляю то на мережевий маркетинг, то кажуть, що хочуть прослухати всіх претендентів і нічого не обіцяють.

P.S. Бажаючим допомогти звертатися до волонтерки Ірини Жигунової за тел. 097 38 49 602

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google