Через рік після атаки: який вигляд має будинок на 15 Квітня та чи повернулися люди додому
Триває відновлення багатоповерхівки на 15 Квітня, 31, яка була пошкоджена внаслідок ворожого обстрілу. Тоді в епіцентрі удару опинилися два під’їзди будинку. З моменту обстрілу минув майже рік. Чи відновили під’їзди, в якому стані квартири та чи повертаються люди додому після трагедії — розповідаємо.
19 листопада 2025 року Росія атакувала багатоповерхівку на 15 Квітня, 31. Того дня звичайний прибудинковий двір перетворився на справжнє пекло. Навколо все палало, поранені та загиблі люди були розкидані по території. З палаючих квартир долинали крики людей, які опинилися заблокованими всередині. Дехто помирав у своїх оселях, дехто вистрибував через вікна та балкони, аби врятуватися.
Журналісти «20 хвилин» перебували на місці події після влучання. Тоді ми на власні очі побачили, який вигляд мали під’їзди та частина квартир. Усе було вигорілим, стіни — чорними. У під’їзді стояв їдкий запах гару. Стіни були вкриті сажею, поруч лежали залишки двигуна ракети, яка влучила в багатоповерхівку.
Більше читайте тут: Кімнати вигоріли, стіни чорні: що всередині будинку на 15 Квітня, де стався приліт
З підвалів відкачують воду, люди виносять вціліле майно: що відбувається на 15 Квітня
Запах гарі відчутний і досі…
9 листопада 2026 року ми знову прийшли до понівеченого обстрілом будинку. Попри те, що минув уже майже рік, тут досі відчувається запах гару та кіптяви. У дворі приміщення громадської пральні-хімчистки та бойлерної досі залишаються розбитими.

Фасад багатоповерхівки частково залишається чорним від кіптяви, є сліди від утеплювального матеріалу. На балконах частково відбите оздоблення, є дірки. Також ми помітили, що цокольну частину будинку пофарбували в темно-червоний колір, а також оновили входи та дашки до двох під’їздів: до другого — білого кольору, а до третього — жовтого із зеленими елементами.
В обох підʼїздах відновили електро-, газо-, водо- та теплопостачання, це підтвердили місцеві жителі, яких ми зустріли біля будинку.
У другому під’їзді після нашого останнього візиту ситуація значно змінилася. Там розчистили згорілі залишки, стіни та стелю пошпаклювали, стіни пофарбували в молочний колір, встановили нові труби, лічильники та ліхтарі. Працює також ліфт. Крім того, пофарбували батареї. На підлозі в під’їзді частково поклали плитку, а на інших ділянках залишили бетоновану стяжку. Видно, що сходи почистили, однак на них усе ще залишилися чорні плями від гарі. Під час нашого перебування в другому під’їзді домофон ще не встановили. Місцеві жителі кажуть, що його обіцяли встановити невдовзі, щоб сторонні люди не заходили.
Щодо третього підʼїзду, то він був відновлений ще в лютому-березні. Там також відремонтували сходову клітку, ліфт та огороджувальні конструкції місць загального користування. Встановили нові лічильники та домофон на дверях. Аби дізнатися, скільки коштів витратили на відновлення двох підʼїздів – журналісти «20 хвилин» звернулися до Тернопільської міської ради із запитом.
Повернулися і відновлювали поступово
Пані Любов разом із чоловіком Михайлом проживають на девʼятому поверсі у третьому підʼїзді. Під час обстрілу жінка була вдома, а чоловік вийшов на автобусну зупинку. Подружжя і досі дивується, як їм вдалося вціліти 19 листопада 2025 року під час масованої атаки на місто, і дякують Богові, що зберіг.
– За пів години до влучання чоловік вийшов із квартири і сказав мені збиратися в укриття, бо летить вже в області. Він дочекався товариша із сусіднього підʼїзду, дійшли до перехрестя і почули перші вибухи – влучання у підприємство, – згадує пані Любов. – А я в той час вже спустилася до пʼятого поверху і помітила, що забула телефон у квартирі. Повернулася, забрала його і знову дійшла до пʼятого поверху, як почула гучний вибух. Вискочила на вулицю, у дворі все палало, автівки горіли як запальнички, купа людей лежали поранені, загиблі. Я бігла, шукала чоловіка, а він шукав мене. Це було справжнє пекло, ми досі не розуміємо, як нам вдалося вижити.
Родинна квартира постраждала, але не вигоріла вщент, говорить подружжя. Тож із листопада 2025-го до березня 2026 року вони орендували житло, а згодом повернулися.
– У квартирі все було чорне. Більшість меблів та техніки довелося викинути, але ліжко, диван та стіл вціліли. Від держави ми отримали компенсацію, купили будівельні матеріали – плитку, гіпс та інше, а я своїми руками вже робив ремонт. Разом із дружиною вимивали, що вдалося відмити, а що пошкоджене – викидали. Від міста нам встановили вікна, але лоджію вже доводили до ладу власними силами. Ззовні ще все відбито, бо фасад тільки відмили, але ще не ремонтували. Частину побутової техніки видавали різні благодійні фонди, за що ми їм вдячні. Підʼїзд також відремонтували, але люди ще не всі повернулися, тривають ремонти, бо в багатьох від квартир було лише згарище, – розповів пан Михайло.
Ремонт квартири вже на фініші
Серед тих, чия квартира перетворилася на згарище після атаки, – і подружжя Катерина та Рудем Різванови. Вони мешкали на третьому поверсі третього під’їзду. На момент влучання родина була вдома й уже збиралася йти на роботу. Коли у місті пролунали перші вибухи, Катерина та Рудем перейшли до коридору за дві стіни. До укриття одразу не бігли, що, можливо, врятувало їм життя.
Більше читайте тут: Коли кожна секунда на вагу золота: як подружжю Різванових вдалося врятуватися з палаючої багатоповерхівки
Наразі подружжя продовжує облаштовувати квартиру після пожежі, а повертатися планують ближче до весни.
– Ми замінили вхідні двері, демонтували дві стіни, адже вони були в епіцентрі пожежі після удару, і через них може бути запах, чорні плями. Також демонтували частину стін у ванній та туалеті, адже там позаходила кіптява і залишати так не варто. Замінили і стару сантехніку, а комунікації до квартири та вікна нам встановила міська рада, – розповіла Катерина Різванова. – Основні ремонтні роботи нещодавно завершилися, але тільки замовили меблі, тому ще очікуємо і будемо планувати повернення.

Родина отримала виплати за програмою «єВідновлення». Зі слів тернополянки, спочатку дали 70% від загальної суми, а після використання коштів приходила комісія і перевіряла, на що їх витратили і чи відповідають витрати кошторису. Після висновку комісії через кілька тижнів отримали решту коштів.
– Ці кошти не можна використовувати на меблі чи інші речі, окрім будівельних матеріалів та ремонтних послуг, описаних в акті під час початкового огляду. До прикладу, у нас згоріли всі стелі, включно із самою електрикою, але в кошторисі згідно з описом була побілка стель, а от електрика – не передбачена, тому на таке ми не могли витратити цю допомогу, – каже Катерина Різванова. – У Тернопільській області жоден майстер з ремонту не внесений до цієї програми, а от магазини – так, тому ми використали кошти на будівельні матеріали для чорнової побілки, підлогу, частину плитки та міжкімнатні двері. Коштів, звісно, на все б не вистачило. Насправді магазини робили хороші знижки, щоб можна було купити ту кількість, яка потрібна для площі квартири. І за це щиро вдячні. Якби не добрі люди та наші з чоловіком роботодавці, які допомагали, то зараз ми б і цього не зробили.
Від червня живе вдома
А ось у підʼїзді №2 зустрічаємо пані Тетяну, яка проживає на третьому поверсі. Жінка розповіла, що після ворожої атаки повернулася у власну квартиру у червні 2026 року, коли в будинку вже відновили комунікації, адже її оселя має мінімальні пошкодження.
– Мені дуже пощастило, бо вікна квартири виходять не у двір, де було влучання, а на інший бік. Вогонь до квартири не дістався, лише все було у кіптяві. Техніка, меблі, речі – все вціліло, але довелося довго відмивати по кілька разів. Стіни в оселі пофарбовані, то як змивала їх, вода була чорною. Замінити лише довелося труби, крани та вхідні двері, які покрилися пухирцями, – говорить пані Тетяна. – Хоч підʼїзд нам відновили вже, але людей проживає небагато. Бачите, двері ще в плівці, люди роблять ремонти. Бо в деяких квартири вигоріли вщент, викидали не лише техніку та меблі, а навіть перестінки. Та й не всі сюди схочуть повертатися… Тут багато людей загинуло, це велика трагедія.
Події 19 листопада 2025 року жінці згадувати важко. Говорить: її врятувало диво, але ці крики, тріски та кіптява постійно перед очима. І якби не провітрювали, якби не відмивали у квартирах, підʼїзді – запах горілого залишається.
– Того ранку я була вдома і почула гучний вибух. Одразу зібралася і хотіла вийти з квартири, але двері зсередини заклинили, у мене в квартирі подвійні. Тільки це мене і врятувало, бо підʼїзд палав, був такий вогонь, що всі лічильники, пластикові труби поплавилися і залишилися від них лише плями на підлогах та стінах. Вхідні металеві двері до квартири були у пухирцях. Якби я тоді відкрила їх, то весь вогонь пішов би до мене у квартиру, та й я могла дістати серйозні опіки. Мене вивели рятувальники, які дісталися до квартири через лоджію, виламали двері.
Повертатися страшно, хіба після війни
В епіцентрі удару 19 листопада 2025 року опинилася й квартира родини Хабібулліних. Вагітній Тетяні разом із донечкою, чоловіком та його мамою дивом вдалося врятуватися з палаючої оселі.
Більше читайте тут: «Якби чоловік не вибив двері – ми згоріли б живцем»: родина Хабібулліних вирвалася з полум’я після удару
За цей час Тетяна вже народила синочка і наразі вони проживають у селі. Зі слів жінки, їй там спокійніше. І хоча ремонтні роботи поступово проводять, повертатися до кінця війни не планують, адже бояться.
– Під час обстрілу все згоріло, залишилися лише плитка, бойлер, ванна та пральна машинка, які також довелося викинути, бо непридатні для використання. Після розчищення від згорілого наша квартира нагадувала великий простір без перестінок. Багато металевих уламків дістали зі стелі, а також моєї кімнати та кухні, – каже пані Тетяна. – Але поступово ми поставили стіни, поклали плитку на підлогу, встановили батареї для опалення, поставили ванну, зробили електрику. Вікна та комунікації до квартири нам провела міська рада.

Кошти на відновлення оселі родина отримала від держави. Їх вистачило на ремонтні роботи, а ось на меблі та побутову техніку треба назбирати кошти.
– Ми вдячні, що нам допомогли фінансово на відновлення оселі. Бо мама працює прибиральницею, я перебуваю в декреті і таких коштів на ремонти у нас немає. Меблі та обладнання треба теж купувати, бо все викинули, все згоріло. А вже з меблями щось будемо думати. Найбільше за все, що я і мої діти не повернемося, бо ми боїмося. Нам краще в селі, тут спокійніше трошки, – додає Тетяна Хабібулліна.
Читайте також:
Втекли від війни, але вона наздогнала у Тернополі 19 листопада: історія переселенки та її донечки
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google