Ситуацію ускладнює і те, що чоловік, аби зробити у помешканні ремонт, узяв кредит. Його сплачує і нині. Хоч не знає, чи зможе коли-небудь заселитись туди. Наразі чоловік працює вантажником у Тернополі.
- Ми стільки років чекали на житло, постійно жили у тисняві і на сумках, - розповідає 44-річна дружина військового Світлана Бичковська. – У 2011 році нам нарешті дали квартиру у Керчі. Хотілося поближче. Але вибору не було, бо давали тільки там, і ми вже відмовлялись від пропонованого житла у Криму. Тож було так: або приймаємо пропозицію, або вилітаємо з черги. Проблеми почались, як тільки ми побачили те житло.
Будинок зводила, за словами жінки, дорожна бригада. І до ладу дім не довела. Навіть перестінок між кімнатами не було - дали голу площу. Тому деякий час довелося вирішувати проблему у судах.
- До отримання квартири ми були прописані у військовій частині на Дубовецькій, - продовжує вона. – Потім усі прописались у цій квартирі. А тепер ми, виходить, біженці. Більшість часу я жила у Тернополі. Намагалась якусь копійку заробити. Та лише проблеми зі здоров’ям отримала.
Чоловік пані Світлани постійно їздив у Крим, щоб розв’язати проблему із квартирою. Тут, у Тернополі, взяв кредит, щоб зробити ремонт, і готував документи на приватизацію помешкання.
- І що тепер? Сплачує квартиру, у якій житиме хтось із росіян, - бідкається жінка. – Але зараз мене найбільше лякає питання прописки. Ми усі тулимось у квартирі мами, де і без нас семеро людей прописано. Доньок впросила прописати у селі у колишнього чоловіка. В однієї нещодавно дитина народилась. Щоб отримати допомогу, треба було вирішити питання з пропискою.
А от що робити із пропискою сина — невідомо, скаржиться пані Світлана. Йому 15 років, усе життя прожив у Тернополі. Він — спортсмен, але прописаний у Керчі. Чи не покличуть його через три роки служити у російська війська, хвилюється мати.
- Після анексії Криму ми звертались, як нам сказали, у комітет з питань переселенців, - продовжує жінка. – Але чим вони нам можуть допомогти? Нам прописка потрібна. А до міського керівництва так і не достукались… Звертались за порадами до знайомих. Вони нам сказали, що тепер наші папірці не мають сили і використання їм одне – в туалеті.
У таку ж ситуацію потрапила, за словами пані Світлани, ще одна родина із Тернопільщини – Дозорцевих. Усе закінчилась сумно – через хвилювання у жінки почались проблеми зі здоров’ям. Згодом стався інсульт, і її не стало. Діти наразі туляться у бабусиній хаті, що у селі під Тернополем.
- Страшно від того, що не знаємо, як бути далі, - додає Світлана Бичковська. – Не знаємо, що буде із нашим житлом. Телефонувала до знайомих. Казали, що ніби замки у квартирі ще на місці. Хоча в інших містах у житло українських військових уже заселились.
До слова, побоювання матері щодо призову у чужу армію – марні. Адже, як кажуть юристи, якщо люди не змінювали українське громадянство на російське, то і служити в російських війська їх не покличуть. Мовляв, прописка не має значення.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 16 від 17 квітня 2024
Читати номер