Нещодавно, відпочиваючи у санаторії, прочитав чудову книгу. Можу вам сказати, що враження вона справила на мене велике. Не так сюжетом, не так описаними локаціями, чи героями, - але діалогами. Це щось на кшталт збірки влучних фраз, що якраз бракували мені тоді.
"Велике розлучення" Клайва Стейплза Льюїса - зачепило мене за живе. Автор у феноменальній манері подає ідею, свій сюжет, цікаво описуючи при цьому події. Ефект присутності гармонійно поєднаний із несподіваними та небанальними розв’язками у творі. Клайв Стейплз, як великий майстер, чудово компонує новелу, як науково-фантастичний, духовний, психологічний, гостросюжетний, трагіко-драматичний твір у 82 сторінки.
Із того, що сподобалось. Льюїс майстерно зображає весь драматизм у конфліктних ситуаціях цього твору. Для мене найбільше вражаючими є двійко діалогів, що наче пронизують свідомість читача:
- Перший з них у вигляді псевдо діалогу, насправді ж динамічний монолог жінки, котра гіперопікою грішила усе своє життя проти чоловіка. Комічність, іронія викладу, у багряний колір трагічно заливають подану білою, «любов» жінки до свого чоловіка. Боляче ріже свідомість читача такий контраст ілюзії із дійсністю(реальністю).
- Другий - діялог жінки з чоловіком, котрі в попередньому житті були одружені. Чоловік, усе життя тиранізуючи свою дружину грою на жалощах, шантажує почуттями і тут (де це тут – прочитаєте). Жінка, огорнута любов’ю Божою, намагається пояснити своєму чоловіку, що справжня любов не змушує страждати. Дружина заохочує його залишити цю гру (гордість, непрощення, і т.д.), аби відпустити все і засмакувати Божу любов. Та, незважаючи на звичку до гепі-енду, все закінчується трагічно... Та не для всіх, що теж важливо.
Книга може викликати землетрус свідомості у читача. Найбільша її цінність для мене власне у цьому. Насолоджуйтесь.
