У психології існує феномен мовленння, який називається семантичним насиченням. Це коли якесь звичне нам слово повторювати велику кількість разів і від того воно раптово втрачає своє значення, мозок починає сприймати це слово просто як набір безглуздих звуків.
Щось схоже у нас відбувається вже багато років із державними інституціями та державними посадами. Зашкалююче повторення корупційних скандалів, дурнуватої поведінки, злочинних рішень, непрофесійної етики, невідповідної легковажності призвели до того, що ми тепер практично усі посади та органи сприймаємо як фейл, крінж і прикол.
Офіс президента, генпрокурор, міністр, заступниця міністра, народний депутат, парламентська більшість — ці справді серйозні дефініції, які означають серйозні посади, на яких тримається держава, обросли такою кількістю скандалів, непрофесійності, фейлів і мемів, що практично повністю втратили свій здоровий пафос і солідність. Я навіть не уявляю, скільки років та професійних людей тепер нам піде у майбутньому, аби повернути емоційне забарвлення цих посад та державних інституції хоча б до нейтральних.
Тотальна інфляція сенсів, нездорове бажання перевести все у прикол привело до дуже неприкольних речей. То зміна довжини орденського ланцюга, то спроби поміняти слова державного гімну, то зміни до гербу. Для них це все наче якісь фантики, просто бутафорська декорація спектаклю, в якому вони грають. Цікаво чи буває у них синдром самозванця взагалі? Чи питають себе люди, які абсолютно випадково потрапили на дуже високі та дуже відповідальні посади — "що я взагалі тут роблю?". Коли всі йдуть і зачиняють за собою двері — що роблять ці люди в перший день у своїх високих кабінетах? Відкривають і закривають шухляди? Натискають на кнопки телефонів? Крутять на шкіряному кріслі? Дивляться у вікно на вулицю і думають "бляха, я міністр/генпрокурор/заступниця голови офісу президента!". Роблять селфі за столом на фоні державних символів і скидають дружині/чоловіку в чат і регочуть обоє? Чи у справжніх самозванців не буває ніяких синдромів?
Скільки часу тепер треба буде відсапувати чесною та відповідальною працею на цих посадах майбутнім державним чиновникам, аби слово генпрокурор асоціювалось із законом, а не кол-центром? А прокурор — із захистом закону, а не фейковою інвалідністю і триповерховою хатою під містом. А керівник МСЕК — із захистом прав людей із вадами здоров'я, а не купою валюти в хаті. Це все можна перераховувати до безкінечності, але сенс.
Усі історики сходяться на тому, що корупція минулого виникла тому, що українцями завжди керували чужі держави і підкуп чиновників був єдиною формою захистити свої права та інтереси. Тепер же корупція робить зворотне — перетворює нарешті свою державу на щось чуже із чужими чиновниками, яким байдуже доля людей, їх права, їх життя, їх майбутнє. І ця шкода незрівнянно дорожча за усі вкрадені мільярди, помножені на квадрильйон.
Це взагалі грошима не виміряти.
