За три роки проїхала автостопом 38 країн

Без подорожей важко прожити, як і без їжі, вважає 23-річна киянка Христина Жук. Нещодавно дівчина поділилася власним досвідом мандрів автостопом із гостями тернопільського „Вуличного ринку”, виступивши з презентацією на фестивалі сучасного мистецтва „арТЕРвізія”.

Христина почала подорожувати три роки тому. Уже відвідала 38 країн. Проїхала усю Північну Африку, Америку від Аляски до Флориди, Європу – від Азербайджану до Португалії і від Норвегії до Туреччини. Більшість цих країн вона проїхала автостопом, бо вважає цей вид мандрівки найкращим. Дівчина завжди подорожує з супутником, завжди шукає безкоштовне або дуже бюджетне житло для ночівлі, і вся поїздка обходиться їй у суму від 50 до 150 євро.

– У мене часто запитують, що каже мама, бо дівчині небезпечно їхати автостопом, - розповідає Христина. – Я не бачу нічого страшного в тому, щоб так подорожувати. Якщо задуматися, то жити взагалі небезпечно.

Христина живе у Києві, закінчила університет, працює в неурядових громадських організаціях. Зараз координує одну з програм Британської Ради „Активні громадяни” у Фундації регіональних ініціатив. Вона радить використовувати усі можливості для мандрів, зокрема агротуризм, а також програми міжнародних організацій. Після відвідин Тернополя киянка знову їде у Нью-Йорк за програмою від ООН, де працюватиме над проектом, який має допомогти побороти бідність в Україні. 

Христина переконана, що відсутність великої кількості грошей не є перешкодою для подорожей. На її думку, проблема в іншому.

– Більшість людей вважає, що важко отримати візи, закордонний паспорт, що нас ніхто ніде не чекає, ніхто нікуди не пустить. І в Україні це рідкість, що хтось із невеликими статками багато подорожує за кордоном. Наскільки я знаю, статистика таких подорожей сумна, - розповідає мандрівниця. - Ми з нашою організацією проводили дослідження і з’ясували, що 75% українців не мають закордонного паспорта. Ще сумніша статистика, що 40% українців ніколи не були у сусідній області. Якщо кажуть, що немає грошей поїхати в Маямі, це ще можна зрозуміти, але коли кажуть, що немає коштів поїхати у Житомир чи ще кудись, це сумно. Думаю, що справа не у грошах. Напевне, цей стереотип живе ще з радянських часів: щоб кудись поїхати, потрібно мати багато грошей. Я вважаю, що це не так. Я - не мільйонерка, 95% моїх подорожей - це мандри автостопом при мінімальних витратах. Такі ж суми я витратила б, якби просто сиділа вдома.

Перша віза – в Америку

Розповідаючи про візи, Христина зазначила, що найважче їй було отримати візу в Марокко. Щодо шенгенки, то, на її думку, зараз найкраще відкривати візу в Латвію, Литву, Чехію, Словаччину. Дівчина вважає, що в цих країнах найбільше люблять українців, бо у поляків уже зовсім інше ставлення. До речі, якщо ви студент і вам до 25 років, то відкрити шенген-візу можна лише за 56 грн.

З Христиною траплялося чимало казусів, але її головний урок перебування у посольствах – потрібно бути чесною і відверто пояснювати свою ситуацію. А іноді варто навіть розплакатися – і візу отримаєш.

• Першою у моєму паспорті була американська віза, - розповідає дівчина. – Я отримала її за програмою Work&Travel. Хоча її дають лише на три місяці, я отримала її на три роки. І коли я приїхала до США, мене не хотіли пускати у країну, бо такої візи не буває. Це була помилка консула, що трапляється, певно, раз на 500 років. Та все  перевіривши, переконалися, що це не моя провина, і я таки здійснила свою мандрівку.

На думку Христини, українцям часто не дають американську візу, бо вони усіма правдами-неправдами стараються залишитися в країні, «туплять» на співбесіді, говорять неправду, підробляють документи.

- Коли я подавала документи на візу, була безробітною, не заміжньою і небагатою, квартири і машини не мала, - розповідає Христина. – Думала, чи варто купувати собі довідку про «ліву» роботу, а чи краще пояснити, як усе є насправді. І я вирішила говорити правду. Мовляв, в Україні зараз важко, нема офіційної роботи, працюю репетитором з англійської, і взагалі - я тільки-но закінчила універ. Мені повірили.

Схожа ситуація була і з отриманням британської візи.

- Внизу анкети є розділ, де можна щось додати від себе, - пригадує киянка. - Я написала: «Товаришу консуле, я могла би взяти довідку в батька на роботі, що заробляю 5000 грн, але я ще не хочу працювати, бо тільки чотири дні тому закінчила університет і думаю, що дуже погано підробляти довідки». Не знаю, чи він це читав, але мені дали візу на півроку – це максимум, що дають на перший раз.

Витрачає від 50 до 150 євро

Мандрувати Христині самій і сумно, і страшно. Колись вона їхала автостопом зі Львова до Рівного. Після того, як її ледь не завезли в якесь село, вирішила їздити з кимось. Супутників шукає в різних групах, а також на своїй сторінці в соцмережах пише, що збирається їхати автостопом, повідомляє, в яку країну їде, на скільки днів планує мандри, скільки грошей на це піде. Зазвичай це не більше 50 євро, максимум - 150.

- Головне, щоб людина не скиглила. Коли він чи вона скиглить – це дуже сумно, - продовжує співрозмовниця. – Це має бути людина, яку не шкода покинути у певний момент подорожі. Тому я вибираю незнайомців, на мою думку, адекватних людей. З друзями подорожувати дуже важко, бо вам доведеться бути з людиною 24 години на добу. Вам доведеться стояти у спеку під сонцем, хтось може показати непристойний жест, довго можете не їсти, бо дорого, і можете розсердитися на друга. Ясна річ, що він ні в чому не винен, але поряд з вами більше нікого немає. Тому раджу брати незнайому людину, яку вам не жаль, але таку, якій вас буде жаль. З дівчатами їжджу, але з хлопцями - частіше.   

Ночівля – хоч у банку

Жодна туристична агенція не організує вам такого відпочинку і таких емоцій, як люди, яких ви зустрінете під час подорожі, переконана Христина Жук.

• Я шукаю безкоштовне житло за каучсерфінгом (спільнота мандрівників – прим. авт.), - розповідає автостоперка. – Одного разу добиралася з Швеції в Норвегію і домовилася про ночівлю в одному містечку між Стокгольмом і Осло. Але коли зрозуміла, що заїхала за 200 км не в той бік, то написала господарю, що не зможу приїхати до нього. Він занепокоївся, як це я ночуватиму в наметі під лісом, і приїхав мене забрати. З ним були його мама і тато. Ми з супутником приїхали в село його батьків і замість того, щоб лише переночувати, залишилися там на тиждень.

Українці були здивовані гостинністю місцевих жителів.

- Перед мандрівкою мене застерігали, що покататися автостопом у Скандинавії не вдасться, мовляв, люди закриті, поважають особистий простір, машини не зупиняються, ніхто не пустить переночувати додому, - розповідає Христина. – Та нас тут так приймали, що це розвіяло усі стереотипи. У тому селі є близько 50 хат. Нам сказали, що ми перші українці, які приїхали в їхнє село за всю його історію. Тобто для села це стало подією. Голова приніс мені книжку, датовану 1752 роком, з відгуками відомих людей про це село. І нам запропонували написати відгук. Я написала „Слава Україні!”, намалювала прапор, карту, колосок, калину. Вони з цієї радості організували перегони на ретро-машинах по селу, потім сім’я влаштувала нам пікнік. Запросили усіх літніх людей, бо молоді там нема. Вони слухали історії про Україну, ми показували кумедні відео про Януковича, такі приколи, яких вони ніколи не знали б. Коли прощалися, господарі купили нам квитки до Осло, щоб ми не їхали автостопом, дали нам на дорогу сир, вино. Дружина господаря обійняла мене, плачучи, і сказала, що вже має двох синів, а тепер має ще й доньку. Потім вони мені листівки присилали з Різдвом, а я їм.

Каучсерфінг – це не просто житло, додає Христина. Це ще й обмін культурами.

- Люди кличуть до себе не просто переночувати, вони хочуть уваги, хочуть почути вашу розповідь про себе, отримати сувенір – бодай магніт у подарунок, - розповідає дівчина. - Інколи до мене приходять туристи, вітаються, кидають сумку і йдуть тусити всю ніч. І немає ніякого культурного обміну, спілкування. Після таких гостей я вирішую, що більше не хочу нікого приймати.

Приділіть увагу цим людям, а не просто використайте їх, каже стоперка. Вона завжди привозить листівки про Україну, має з собою прикольні відео чи відео про події в Україні.

- До речі, деякі люди дуже готуються до цієї події, тож важливо не зіпсувати очікувань тієї людини, яка вас приймає, - радить дівчина. - У нас був такий випадок у Копенгагені: чоловік вперше приймав гостей за цією програмою. Він узяв напрокат машину з відкритим верхом, щоб покатати нас по місту, завіз до себе на роботу, орендував студію звукозапису і грав на піаніно, купив горілку, бо прочитав, що українці її люблять. Організував вечірку, і ми були його гостями.

Подорожує завдяки проектам

• Любителі позбирати полуницю, як і загалом попрацювати на свіжому повітрі, можуть скористатися програмою з агротуризму - wwoofing, - розповідає Христина. - Таким чином можна відвідати більше 100 країн. Реєструєтеся на сайті wwoof.net за 5-10 доларів, вибираєте країну, ферму, село і збираєте ягідки, куштуєте натуральну їжу, вчите мову, зазвичай не англійську.

Також можна взяти участь у проектах різних міжнародних організацій.

- Якось ми будували дім із глини, а зі сміття робили музичні інструменти, каталися по Польщі й агітували людей переробляти сміття, - пригадує туристка. - Також можна бути волонтером. На мою думку, найкрутіша програма для українців з волонтерства – IVS. Стати її учасником можуть люди до 30 років. Їдете на рік чи два місяці за кордон, вам платять 400 євро, винаймають житло, ще й купують квиток. Разом із волонтерами живете дуже весело і цікаво.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.