Із двома голками в серці Ніна Андрущенко дожила до глибокої старості

Із двома голками в серці Ніна Андрущенко дожила до глибокої старості
Вона народилася в один із днів Страсного тижня, можливо, саме тому все її життя було сповнене страждань. На її долю випали нелегкі випробування - війна, підпілля, арешт, допити, табори, постійний біль у грудях через дві голки в серці, котрі носила аж до смерті. Проте зв'язкова УПА й медсестра в одній особі Ніна Андрущенко (в дівоцтві Слободенюк) все витримала. На диво лікарям і ворогам вона вижила, народила доньку і сина, дочекалась онуків, правнуків і померла в глибокій старості. Цього року минає рік із дня її смерті. Тому варто згадати цю мужню жінку і розповісти про її героїчне минуле нащадкам.




Стала хорошою медсестрою
Ніна Андрущенко народилася 8 квітня 1919 року, напередодні Великодня, у с. Великі Дедеркали Шумського району. Вона була найстаршою серед п'яти дітей у сім'ї.
Вчилася добре, але після закінчення семи класів була змушена припинити навчання. Працювала в своєму господарстві, співала в церковному хорі, була учасницею художньої самодіяльності, пройшла курси кулінарії, крою і шиття.
У родині пані Ніни квартирував лікар, який вплинув на обрання її майбутньої спеціальності.
- У квітні 1939 року відкрили курси Польського Червоного Хреста, на які курси мене послали, - писала у своїх спогадах Ніна Андрущенко. - Я не дуже хотіла на них іти, бо боялася ран, але як пішла на практичні заняття, то лікар сказав, що з мене вийде "перворядна медсестра". І так він мене поблагословив, що де я не робила, то скрізь мене уважали й любили.
Вступила в ОУН
З 1939 року дівчина навчалася в Кременецькій фельдшерсько-акушерській школі. Кілька місяців працювала в піонерському таборі в с. Биківці.
- Восени 1941 року в нас почала діяти організація ОУН, - пише у спогадах пані Андрущенко. - У нас був осередок, я вступила і працювала зв'язковою. Мала села Садки, Шкроботівка, Мізюринці і Загайці. В 1942 році мене послали в с. Татаринці провести з дівчатами двотижневий вишкіл "першої допомоги раненим".
Молода медсестра Ніна отримала псевдо "Синичка". Розпочалось її нелегке життя у підпіллі. Ось як про це згадує сама героїня:
"На початку березня 1943 року приїхала дівчина з проводу ОУН і забрала мене з подругою. Нас до села Новостав підвезли, а там на піхоту до ранку ми добралися до села Забара, де вже чекали нас повстанці. І завезли нас в Антонівці в ліс. Там були будинки і стояла там боївка "Лісового".
Місця там було мало і на другий день нас відправили на села. І так ми кочували по селах і хуторах: Сошище, Забара, Антонівці, хутори Залісеччина, Підсоснівки, Підтрійця. В кінці квітня 1943 року нас перевезли в табір "Південь". Там було побудовано кілька бараків. Був штаб, капличка, лікарня, кухня, склад і для повстанців кілька бараків. Вже в таборі була воєнна дисципліна: рано підйом, зарядка, молитва, сніданок, воєнні заняття та цивільні вправи. Командиром у таборі був "Крук", заступником "Кропива".
Невдовзі прийшов наказ відправити один курінь повстанців на Київщину в "Бабій Яр". Це завдання було доручено курінному "Кропиві". І послали мене і ще одну дівчину з вишколу - "Наталку". Добрались ми під Славуту, там в лісі мали стоянку. Під вечір мали вирушати дальше, стали збиратися, як почули гуркіт машин і зразу стрілянина. Це німецькі козаки напали на нас. Почався бій, багато повстанців загинуло, ранених було 10. І ми вернулись назад у табір. В двадцятих числах серпня довідались, що німці готують напад на табір. Отже, почали на підводах евакуювати ранених у ліс в сторону Дубно. Німецькі літаки вже кружляли над лісом і стріляли з кулеметів, потім почали бомбити штаб. Загорівся ліс - пекло стало. Повстанці деякі відійшли, а решта остались супроводжувати ранених на Дубенщину. Мене поселили в незнайоме село, по якому розвезли 15 поранених. Боже, нікого не знаю, села не знаю, ніч. Рано люди тікають - німці приїхали в село. Це село близько Дубна, тому щодня німці приїжджали. Я думала, що відтам не вернусь. Мої хлопці плачуть, а я ще гірше плачу, я не вспіваю їх всіх обійти. Але допиталась до зв'язку, написала про обставини, і нас відправили на Губисько."
Опинилась між життям і смертю
Коли у лісах з'явились радянські партизани й підходила Червона армія, ставало дедалі важче. За німецької окупації хворі лежали в хатах, а за радянської - в криївках. Багатьом пані Ніна врятувала життя. Та невдовзі захворіла сама.
"У кінці листопада приїхали і забрали мене в Антонівці, там багато повстанців хворіло респіраторними хворобами - одягу теплого не хватало і взуття також, - пише у своїх спогадах "Синичка". - І з медикаментами було дуже тяжко. А тут раптово стала епідемія сипного тифу. Повстанці масово стали хворіти. Один лікар і я, а хворих більше 20-ти. І люди бояться, і зима, і криївок мало, і нема де дітись. Я навіть не можу описати, яка то була біда. От і я захватила тифу. І не пам'ятаю, коли і куди дівся "Крук" з тими здоровими і де ті хворі ділись. Я опинилась у чужій хаті в незнайомих людей. Рано проснулась, підходить до мене старша жінка і дає мені їсти, а я плачу: "Чого я тут, де всі?". А ввечері піднялася температура і я бачу, як з-під ліжка вилазять повстанці. Я така рада, говорю з ними, сміюся, а рано проснулась - нема нікого. Якось зайшли совєтські партизани, обертали мене на всі боки, чи я не ранена. А господар сказав, що я його дочка і що в мене тиф - і вони пішли. Я в тих господарів була більше двох місяців.
Не можу всього описати і не хочу згадувати, бо дуже важко і самій не віриться, що то так було і я це все пережила. Як то було важко сидіти в криївці і над тобою більшовики товчуться і б'ють жінку "покажи, где вход", а нас 7 чоловік сидить. Жінку б'ють, матюкають, вона плаче - затихнуть і знову катують. У нас гранати під головами - от і кінець. І нас так цілий день мучили."
Ввела собі дві голки в серце
Після війни під час виконання завдання Ніну Андрущенко заарештували. Ось як згадує вона про ці події.
"У мене закінчувалися медикаменти, потрібно було йти в село Стіжок. Я зайшла в хату і зразу сказала, що мені потрібно. Дівчина вже мала йти, як в сінях почувся стукіт зброєю. Я подумала, що це повстанці, а це більшовики. Я стояла одягнута, і вони зразу до мене кинулись.
У Шумську зразу привели мене на дежурку і привели дівчину (зрадницю), яка мене знала і одразу сказала: "Це вона - "Синичка". Посадили в одиночку і почалися слідства - страшні знущання. Сказали, що повезуть мене по селах, щоб я агітувала, щоб здавалися, щоб показала, де я ховалася. І в мене вже безвихідне положення. Вирішила зробити смерть, але як, чим! Пробувала душитись, не получилося. Тоді я нагадала, що в мене є шпилька від індивідуальних пакетів. Взяла одну головку зняла, а розігнути не могла - вона на згині зламалася. І сама не знаю, куди пхати, щоб померти (було б видно в камері, то я була б пхала в вену), а так вирішила в серце. Я підняла грудь і стала пхати в серце, а серце її випихає назад. Поки її запхала, поколола всі пальці і нігті, і почула біль у грудях страшну, але не смертельну. Я тоді подумала, що вона коротка, напевно, до серця не дістала. Тоді беру я другу. Якось другу удачно вдалось розігнути (але в ній був маленький згиб, той згиб і держить її в серці, так кажуть лікарі). Як запхала другу, то вже біль була невиносима. Давило мене в горлі, а грудь розносило. Я не могла ні сидіти, ні стояти, ні на колінах. І вже думала: помру. Приходить дежурний на слідство йти, я встала і впала. Він пішов, покликав слідчого. Той прийшов, взяв мене за руку і сказав покликати медпрацівника. Прийшла медсестра, поміряла температуру і сказала, що мене треба в лікарню положити. Але мене перевели в загальну камеру. Там дівчата мене гляділи, плакали наді мною, всі думали, що я помру, а я чудом вижила. Мочила хустину в холодній воді і клала на серце. Ото і весь лік."
Коханого зустріла в таборі
На диво всім "Синичка" вижила. У 1946 році отримала 10 років позбавлення волі і 5 років позбавлення в правах. Покарання відбувала в Норильську. Працювала на будові залізниці.
У Норильську зустріла свою долю - колишнього військовополоненого Івана Андрущенка з Житомирщини, який теж відбував 10-річний термін ув'язнення. Він був на фронті. Під Ленінградом потрапив у полон. На нього чекав концтабір. Проте один німецький бауер забрав Івана на роботу в Німеччину. Там молодий українець потоваришував з поляком і французом. Після війни останній запрошував Івана поїхати жити у Францію, але той відмовився. Під час повернення на Україну його заарештували і відправили в Норильськ.
Коли Ніна Слободенюк та Іван Андрущенко відбули свій термін покарання, вирішили побратися. А вже через рік, у 1956 році, попри всі застереження лікарів, пані Ніна народила донечку Надію, а через п'ять років і сина В'ячеслава.
Медики не приховували здивування
У Норильську молода жінка пройшла медичне обстеження. Лікарі змін на шкірі в ділянці серця не виявили. Під час вислуховування серця прослуховувався легкий шум при його скороченнях. Пульс і артеріальний тиск був у межах норми. Рентгенівське обстеження показало таке: в м'яких тканинах передньої грудної клітки на рівні п'ятого і шостого ребер зліва визначається тінь голки, що зміщується при вдиху доверху. В ділянці четвертої дуги зліва визначається тінь зігнутої голки довжиною 5,8 см. Зміщуючись синхронно з серцевими скороченнями, тінь голки, що в серці, дає на рентгенограмі подвійний контур. Голка в серці більше проектується на правий шлуночок. Висновок: стороннє тіло (голка) серця міститься своєю більшою частиною в правому шлуночку і частково в лівому; стороннє тіло (голка) м'яких тканин лівої половини передньої грудної клітки.
Цей рідкісний у медичній практиці випадок описаний в книзі "Труды врачей города Норильська" (1966 р.).
Дочекалася правнуків
Після реабілітації Ніну Андрущенко направили на обстеження в Москву. Від операції жінка відмовилася, побоявшись випробовувати долю.
У 1968 році сім'я Андрущенків повернулася в Україну. Приїхали жити у Великі Дедеркали, де мешкала мати пані Ніни. Стан здоров'я не дозволяв молодій жінці працювати, адже весь час почувалася не дуже добре. Тому десятки років родина Адрущенків була в постійній тривозі за її життя, котре могло обірватися будь-якої миті.
Проте першим пішов у вічність пан Іван. Його не стало у 1984 році. Дивним чином серце Ніни Андрущенко витримало цю велику втрату. У нагороду за страждання і терпіння Бог дав цій мужній жінці дочекатися до незалежної України, діждатись онуків і навіть правнуків. Серце великої патріотки - зв'язкової та медсестри "Синички", котре кілька десятиліть мало в собі сторонні тіла, перестало битися на 88-му році її життя.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (1)
  • Anonymous

    до речі, могла бабця ще жити – померла внаслідок пожежі в літній кухні. отака вона, доля...
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Тернополя за сьогодні
10:25 У Мінекономіки назвали причини переходу на літній час 09:35 «На щиті» повертається захисник з Кременецької громади 09:00 29 березня без світла буде одна вулиця в Тернополі 08:00 У Тернополі відновлюють футбольні матчі з вболівальниками Від читача 12:17 Пів мільйона грн компенсацій отримали цьогоріч роботодавці Тернопільщини, які працевлаштували переселенців 22:20 Поліція розшукує 15-річного хлопця з Чорткова Олександра Мороза 22:00 Дитячу травматологію змінив на артбригаду: історія молодого лікаря-науковця 21:00 У Тернополі прощатимуться із військовослужбовцем Іваном Грицком 20:00 Перетворили пустир на модульне містечко: як переселенці стали стимулом для відбудови Малашівців play_circle_filled 19:00 «На щиті» повернувся додому сапер із Теребовлянської громади 18:00 У замку на Тернопільщині організовують толоку 17:00 26-річний тернополянин за 4500 доларів став «батьком» трьох литовських дітей 15:30 Причетному до організації вибухів у Тернополі повідомили про ще одну підозру 15:07 «Афілійований міні-EdCamp Ternopil»: що зібрало у 19 школі майже дві сотні освітян? 14:00 На Тернопільщині мотоцикліст врізався в кам'яну огорожу — є постраждалі 13:30 Патріотична організація «Центурія» проводить набір активної молоді 13:00 На п’ятьох вулицях Тернополя триває поточний ремонт дорожнього покриття 12:33 Кременчанину, який торгував зброєю, повідомили підозру 12:00 На дорогах Тернопільщини вітер повалив понад 20 дерев 11:35 На Тернопільському ставі починається сезон водних прогулянок
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Тернополі Ваші відгуки про послуги у Тернополі
keyboard_arrow_up