Колишніх вертепівців не буває. Тернопільському "Вертепу" вже 21 рік

Про те, чим нині живе товариство, розповідає одна з його активісток Марія Чашка.
— “Вертеп” дав початок багатьом молодіжним товариствам Тернополя національно-патріотичного спрямування. Як все починалося?
— У 1989 р. у “Вертепі” об’єдналася національно свідома та активна молодь, яка була незадоволена тим, що відбувається у державі, і тим, у якому стані в нас перебувала національна ідея. Зібралися ми для святкування Різдва. Створили свій вертеп, з яким ходили на Різдвяні свята. Тоді це було категорично заборонено, і спецслужби тримали все на контролі...
Потім була акція до Шевченківських днів. Ми вперше пройшли містом із великим портретом Шевченка від педагогічного університету до пам’ятника Тарасові. А слідом за нами — працівники спецслужб...
Так викристалізовувалося товариство. Молоді люди, які, зібравшись, побачили, що вони спільні духом, вже не змогли розстатися. Тим паче, що переконалися — разом вони справді можуть впливати на ситуацію. Згодом подібних молодіжних товариств з’явилося набагато більше.
— Як вважаєте, чи добре, що їх зараз так багато? Чи краще було б об’єднатися в єдину структуру?
— Вважаю, багато активних і національно свідомих людей — це однозначно добре. У який би спосіб вони не об’єднувалися — в одне товариство чи у різні. Бачу лише позитив у тому, що молодь може обрати, куди йти — чи до тих, хто підтримує традиції, чи до тих, хто більше займається фізичним вишколом. Аби лиш всіх об’єднувала національна ідея. Ми дружимо зі всіма націоналістичними організаціями.
— Яка подальша доля засновників вашого товариства? Чи далі вони задіяні у вашій організації?
— Одні залишилися у місті, інші тимчасово виїхали на навчання чи на роботу за кордон. Нещодавно було дуже приємно бачити на черговій репетиції перед Шевченківськими днями частину найперших вертепівців. Із тими, хто за кордоном, теж періодично зустрічаємося на свята.
— Чим зараз займається ваше товариство?
— Тим, чим і завжди, — підтримуємо національний дух і національну ідею. Здебільшого — через мистецькі акції. Також влаштовуємо школи з різних напрямків декоративно-прикладного мистецтва — вишивки, плетіння з лози, писанкарства. Кожен із нас викристалізувався як особистість у товаристві. І зараз робить те, що йому найкраще вдається та передає свої вміння молодшим.
За цей 21 рік від часу створення ми стали старшими, у нас попідростали власні діти. Намагаємося, аби вони продовжували нашу справу і зацікавлювали своїх однолітків. Аби інші діти, які з ними спілкуються, розуміли, що таке українська культура, чому її потрібно берегти.
А головний неписаний закон товариства — колишніх вертепівців не буває. До “Вертепу” вступають на все життя. Зараз нас більше ніж півтори сотні.
— Що робити, аби наші традиції не перетворювалися на порожні ритуали?
— Їх треба просто втілювати в життя. Адаптувати до сьогоднення. Як, до прикладу, це зробило наше товариство з весільним обрядом. Ми дали йому друге життя.
Варто розуміти, що шароварщина і підтримання традицій — це різні речі. Шароварщина — це спрощення й овульгарнення традицій. А таке відштовхує людей.
— Що потрібно, аби вступити до товариства?
— Насамперед бажання та готовність підтримувати національну ідею. А крім того, потрібна рекомендація бодай одного із членів товариства.
— Кажуть, у вас є своєрідний ритуал присяги при вступі. У чому вона полягає?
— Вона має на меті заявити про те, що ти присягаєш у вірності українським традиціям і націоналістичній ідеї. Новий побратим має сказати це і собі, і визнати публічно перед іншими. Зазвичай присягу в нас приймають 9-10 березня біля пам’ятника Тарасові Шевченку.
— Як ваша організація ставиться до політики?
— Так, ми зібралися разом, бо нас не влаштовувала радянська тоталітарна система. Наша політика — національна ідея. У товаристві є люди різних політичних партій. Та це не є перешкодою до вступу до “Вертепу”.
— Якими бачите подальші перспективи для “Вертепу”?
— Все залежатиме від того, як надалі складатиметься ситуація в державі, чи не буде національних утисків. Бо в такому випадку наша свідома молодь мовчати не зможе.
— Яку найвищу планку в розвитку собі ставите?
— Такого ніколи не робимо. Бо інакше в якийсь момент довелося б визнати, що ми себе віджили як товариство. Сподіваємося, що те, що ми робимо, буде актуальним завжди. Тому що підтримувати наші традиції, культуру й мову потрібно постійно. Бо якщо відмиратимуть вони — відмиратиме й нація.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.