«Це був жах. Але він мав вижити і повернутися». З полону звільнили Володимира Зварича

Світлина знесиленого брата з російського полону, місяці очікування бодай якоїсь звістки і дзвінок, на який родина чекала понад рік. 5 червня Володимира Зварича, уродженця Кошилівців, що на Чортківщині, звільнили з полону. Рідні розповіли «20 хвилин», як дізналися про його повернення, що він згадує про неволю та про що мріяв найбільше всі ці місяці.

«Ми кричали від радості на всю квартиру, коли почули, що його звільнили», — згадує сестра Володимира Зварича Світлана. — Я вже розмовляла з ним. Те, що вже розповів, без сліз слухати неможливо. І дивитися на фото, які вислав, як він розгортає цукерки «Ромашка» і «Корівка», які їм дали в санаторії, як обережно їх куштує… Але він вижив, вистояв і повернувся. Ми дочекалися…»

Служив на Курщині

Військовий повернувся в Україну під час обміну 5 червня. Рідні кажуть, — він не надто хоче згадувати пережите, але найголовніше — вижив і нарешті вдома. 

Володимир Зварич народився 24 листопада 1974 року у с. Кошилівці Товстенської громади. Проживає на Харківщині, там мав власну родину, але, за словами сестри, дружина і донька виїхали ще до початку повномасштабного вторгнення за кордон. Восени 2024-го Володимир приїхав до матері і батьківської хати, де зареєстрований. За словами сестри, у вихідні вирішив поїхати до рідних в гори, там його зупинила група оповіщення і скерувала до ТЦК. 

— Звідти брата одразу відправили на навчання і вже невдовзі він був на фронті, — розповідає Світлана Тихоліз. — Ніхто не врахував його травми, що ще в дитинстві пережив трепанацію черепа і травму ноги. Медичних документів із собою не мав. Тому за ВЛК він виявився чомусь абсолютно здоровим. Служив на Курщині. Зі служби додому у відпустку не приїжджав ні разу. Тепер ми з нетерпінням його чекаємо вдома. Я зараз за кордоном з дітьми, але умисне візьму відпустку, аби нарешті обійняти брата. Що ми пережили, — і згадати страшно. 

Фото і згадки на російських тг-каналах

Володимир потрапив у полон 3 березня 2025 року після поранення. За словами сестри Світлани, про це родина дізналася зі світлини та голосового повідомлення, які надійшли їй в одному з додатків з невідомого російського номера. Коли вона відкрила повідомлення,  почала читати та побачила фото знесиленого і в мить постарілого брата. Умисне збільшувала фото, бо не могла впізнати на ньому Володимира. Сумнівалася, чи це він. Але потім надійшло ще й голосове повідомлення, і сумнівів не було — це брат, і він справді у росіян в полоні, згадує сестра. Відтоді почалися місяці пошуків інформації, звернень до різних інстанцій та очікування будь-якої звістки.

Родичі розповідають, що знаходили фотографії Володимира у проросійських телеграм-каналах та відео з полоненими. Згодом зв’язок майже зник. Час від часу надходили лише уривчасті повідомлення, що він живий.

— Ми всі писали заяви: мама, бабуся, я і дядькова донька, — розповідає племінниця Ілона. — Зверталися до Координаційного штабу, Червоного Хреста, СБУ, надсилали документи і фотографії. Коли місяцями не маєш жодної звістки про рідну людину, чіпляєшся за будь-яку можливість дізнатися щось про неї.

5 червня, каже пані Світлана, відтепер особливий день для всієї родини. Саме тоді рідних  Володимира Зварича повідомили про його звільнення з російського полону. Вдома, згадує сестра, ніхто не міг стримати емоцій.

— Ми так кричали, ми так пищали від радості, що я й по сьогоднішній день не можу прийти до тями. Не знаю, що зі мною робилося в той момент. Головне було почути, що він живий і повернувся, — розповідає жінка.

Полон став страшним сном

Після звільнення Володимир не одразу почав детально розповідати про пережите. Під час перших розмов із рідними він намагався уникати важких спогадів, однак деякими деталями все ж поділився. Наприклад, що за час полону дев’ять разів змінював місця утримання. За його словами, бранців кремля умисне перевозили з місця на місце, аби довго не були в ізоляції з одними й тими ж людьми. Що цілими днями примушували стояти в камері, а на двір виводили вкрай рідко і на пару хвилин. Розповідав, як взяли в полон пораненого.  

За словами Світлани, брат розповів, що до останнього не знав, що його везуть на обмін. Полоненим постійно зав’язували очі, перевозили між колоніями та не пояснювали, що відбувається.

— Я спитала, коли він зрозумів, що його обміняли. Він каже: «Свєт, я зрозумів це тільки тоді, коли почув у Білорусі українську мову», — розповіла Світлана про розмову з братом після звільнення. — Лише тоді до нього дійшло, що це вже свої.

Про умови утримання чоловік говорить неохоче. Каже лише, що полон став для нього страшним сном, який хочеться забути.

— Я питала, чи били його. Він каже, що навіть не хоче цього згадувати та додає: «Нас не гладили — це точно», — розповіла сестра. — Казав, що було дуже важко, але подробиць не розповідав. Видно, що йому досі боляче про це говорити. Але запевнив, що хлопцям-азовцям, які в полоні від 2022-го, — було значно важче. 

Рідні помітили, що за час полону Володимир сильно схуд. Після повернення він проходить реабілітацію та медичне обстеження. Найбільше зараз тішиться простим речам, за якими сумував у неволі.

«Я відчував ваші молитви»

— Він дуже смакував борщем, дуже скучив і нарешті відвів душу, — Світлана, згадуючи це, вперше за розмову посміхається. — Потім дали котлети, то сміявся, що очі б їли все підряд, але організм ще не може. І ці дві цукерки… Казав, що таких речей у полоні навіть не міг уявити.

Світлана згадує, як написала лист братові, коли він був в полоні. Відповіді жінка так і не дочекалася, тому навіть припустити не могла, що брат його отримав. Просто, за словами жінки, написати відповідь йому не дозволили. 

— А тепер брат сказав: «Я відчував ваші молитви. Коли прочитав листа, мені стало легше на душі, з’явилися сили боротися і вижити», — розповіла Світлана.

Після повернення в Україну Володимир зізнався сестрі, що вперше за довгий час зміг спокійно виспатися.

— Я питала, що йому снилося в першу ніч після звільнення, — згадує розмову із братом пані Світлана. — А він відповів, мовляв, які там сни. Спав як дитина. Вперше за роки полону просто виспався. З почутого від брата — це був жах, що він пережив. І я розумію, що він далеко не все мені розповів. Але він мав вижити і повернутися. І ми його дочекалися… 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.