Розлади мовлення виправити можна в будь-якому віці, кажуть тернопільські фахівці. Але краще не зволікати

Серед пацієнтів логопеда Людмили Микусь були і дошкільнята, і підлітки та студенти, і дорослі. Головне, каже фахівець, — подолати психологічний бар’єр та звернутися за допомогою. А далі — практично у всіх випадках, якщо немає вроджених патологій — мовлення виправити можна.
 

Що швидше – то краще

Якось лікарю довелося працювати із 6-річною дівчинкою, котра затиналася два роки і самотужки цей дефект батьки виправити не могли.
— Дуже приємно, що нам, разом із батьками вдалося повністю подолати проблему, — каже логопед. — Ми навчилися, як починати вимовляти речення, як вимовляти голосні та приголосні, і навіть як правильно дихати.
  За місяць занять дитина впоралася з проблемами вимови, перестала затинатися і загалом почала впевненіше себе почувати, стала комунікабельнішою, більше спілкується в садочку. 
Зазвичай затинаються ті діти, у яких ослаблена нервова система, пояснює фахівець. Немалу роль грає  і фактор спадковості.
— Приміром, у цьому випадку дитина, наслідуючи  вимову матері, котра теж затиналася, почала затинатися й собі, — продовжує логопер. — До речі, наслідує малюк не тільки батьків, а й  інших дітей — на вулиці чи в садочку.
Затинання може з’явитися й тоді, якщо діти ослаблені, перенесли інфекційні захворювання, або ж на фоні хронічного чи короткочасного сильного стресу.
Затинання, на яке своєчасно не звернули уваги, переходить у дорослий вік.
— Найстаршому моєму пацієнтові — за 40 років, — каже співрозмовниця. — Чоловік не вимовляв звук “р”, і врешті зрозумів, що комплексує через це і захотів виправити своє мовлення. Ми працювали рік. Але картавість подолали. Для порівняння — у дошкільному віці на це піде кілька занять. Максимум — місяць.
 

До 5 років це норма

Крім затинання, у дошкільнят нерідко зустрічається й дислалія, тобто порушення вимови окремих звуків, розповідає логопед. Найчастіше це шиплячі (“ж”, “ч”, “ш”, “щ”), свистячі (“з”, “с”, “ц”) та сонорні звуки — “р” та “л”.
Втім, до 5 років порушення вимови вважають нормою, додає логопед. Однак після 5 років мовлення дитини вже має бути без дефектів, логічне та зв’язне.
— Так, багато дітей можуть “перерости” такі порушення, — зауважує логопед. — Але нерідко розлади мовлення залишаються на все життя. А з віком виправляти їх стає все складніше.
До речі, дефекти вимови згодом обов’язково позначаться і на письмі, додає фахівець. Якщо дитина неправильно говорить — вона не буде й правильно писати.
— Часто я наводжу батькам приклади наших публічних людей, політиків, депутатів, які в зрілому віці мають помітні дефекти мовлення. На них просто вчасно не звернули увагу.
Зі всіма випадками порушень мовлення логопед працює індивідуально та поетапно за спеціальними методиками, у формі гри. Спершу, за допомогою спеціальних вправ, дитина вчиться вимовляти той звук, який раніше їй “не давався”. Звичку доводять до автоматизму, дитина вчиться відрізняти цей звук від інших, подібних за артикуляцією. Потім — вводить його в мову — слова та речення.
— Тривалість курсу занять залежить від природних можливостей дитини, від її посидючості, артикуляційної моторики, — зауважує лікар. — У різних дітей це може зайняти від місяця до року — в найскладніших випадках, коли дитина не вимовляє  10-12 звуків.
 

Найпоширеніші помилки батьків

Найпоширеніша помилка батьків, за словами логопеда, в тому, що вони легковажать порушеннями мовлення в своїх дітей і вчасно не звертаються до лікаря.
— А дитина через це втрачає час, відведений Богом на оволодіння мовою, — зауважує жінка.
Ще одна помилка дорослих у тому, що вони недостатньо стежать за власною мовою.
— Буває, що батьки говорять надто швидко, а в результаті втрачається якість та чіткість мови, — каже логопед. — Тож мовлення дитини теж розвиватиметься з порушеннями. До речі, краще не вживати надто багато зменшувально-пестливих слів. Це затягує період формування мовлення.
Важливо також, додає фахівець, не форсувати події та не надто підштовхувати дитину у розвитку.
— Звісно, всі хочуть, аби їхні діти швидше заговорили, швидше почали читати-рахувати, — каже спеціаліст. — Але таке форсування розвитку може спровокувати заїкання.

Коли зволікати не варто

Аби вчасно зауважити порушення в мовленнєвому розвитку дитини, батькам варто знати основні етапи розвитку мовлення, нагадує логопед.
— У 2-3 місяці дитина починає гулити, а згодом, у 3-4 — лепетати, — каже логопед. — Ця найперша мовна практика має велике значення для подальшого розвитку. Так малюк освоює найпростіші рухи мовного апарату. Дитина наслідує батьків, розвивається її слухова увага.
У рік з’являються перші лепетні слова. У рік та шість місяців — перша проста фраза. У мові дворічної дитини вже є близько трьохсот слів. А в 3-4 роки їх вже півтори тисячі. Про рівень розвитку своєї дитини батьки зазвичай роблять висновок, порівнюючи її з ровесниками. І якщо стає помітно, що їхня дитинка більш мовчазна, варто звернути на це увагу та пошукати причину.
— Якщо, наприклад, у дворічної дитини в словниковому запасі всього кілька слів — це вже перший сигнал про порушення мовного розвитку, — зауважує фахівець. — Є діти, які в розмові використовують дуже багато жестів, намагаючись замінити ними слова. Тоді до логопеда варто звертатися й раніше, не чекаючи 5-річного віку. Тут потрібне комплексне ретельне обстеження, аби виключити вади слуху чи відставань в розумовому розвитку, котрі теж можуть бути причиною порушення мовлення. Для цього може знадобитись консультація отоларинголога, невропатолога.
До речі, всі рухи — і тіла, і мовленнєвого апарату — мають єдині механізми, додає логопед. Тому розвиток дрібної моторики пальців рук добре впливає на розвиток мовлення дитини. Корисним буде й масаж пальчиків, а пальчикові ігри розвинуть не тільки рухову моторику, а й вміння дитини слухати.

“Заїкання - це один зі способів захисту від “небезпечного” світу”

Люди, що заїкаються, — “білі ворони” в будь-якому колективі. Однак часто вони все ж зволікають зі звертанням до фахівців, аби виправити цю ваду. Заїкання — це один із захисних механізмів, пояснює тернопільський психоаналітик Андрій Коваленко. Воно заважає соціальній адаптації, однак дає хоча б мінімальне відчуття комфорту у “небезпечному” світі. І буває, що людині важко відмовитись від такого способу захисту саме через те, що вона не впевнена, чи зможе замінити його іншим.

— Мені доводилось немало працювати із людьми, котрі затинаються, — розповідає психоаналітик. — Переконався, що, як правило, вони дуже невпевнені в собі. Зазвичай їм важко добитися успіху в житті. Дуже рідко можна бачити веселого комунікабельного заїку, який зробив успішну кар’єру. Найчастіше — це замкнені небагатослівні похмурі люди, які мають гостре відчуття власної неповноцінності.

Утім, заїкання, як не дивно, може відігравати й відносно позитивну роль у житті людини, продовжує психоаналітик. Коли людина починає затинатися — а це, як правило, посилюється у моменти емоційної напруги — це їй допомагає приховати свої емоції. У таких паузах людина має час зважити — що і як вона може сказати, а чого їй казати не варто.

— Приміром, у дитячому віці затинання може виникати через те, що сім’я викликає в дитини велику невпевненість у собі, — каже співрозмовник. — Буває, що малюка виховують у сім’ї, де дорослі звикли приховувати свої емоції. І дитина може почати підсвідомо пригальмовувати власне мовлення, аби подивитися, якою буде реакція на нього, краще оцінити ситуацію.
Але заїкання — неефективний захист, наголошує фахівець. Адже воно ще більше віддаляє людину від інших, ще глибше заганяє всередину її емоції.

— Тож, аби усунути вади мовлення, доволі часто доводиться розвивали здатність проявляти свої почуття, відкриватися іншим, — пояснює лікар. — І кабінет психоаналітика — це свого роду лабораторія, де люди вчаться торкатися своїх страхів, фантазій та переживань. А згодом, отримавши позитивний досвід у таких штучно створених умовах, у стосунках із психоаналітиком, пробують перенести набутий досвід і в зовнішній світ.

А зволікають люди з візитом до фахівця, як переконався тернопільський психоаналітик, саме через те, що мають підсвідомий страх втратити той захисний механізм, до якого вони звикли.
— Змінювати його вони не хочуть, бо це означає, що на якийсь час потрібно буде залишитися беззахисним, — каже фахівець. — Наприклад, перестати затинатися, почати плавно і ясно висловлювати свої думки і почуття. Часто люди бачать у цьому небезпеку для себе, тому що бояться втратити над собою контроль.

І робота психоаналітика полягає саме в тому, аби допомогти клієнтові змінити такий нераціональний захист на інший — зрілий і здоровий. Таким, наприклад, може бути раціоналізація, при якій людина вчиться давати раду своїм емоціям за допомогою інтелекту. Або моралізація — звернення до певних моральних устоїв. Це теж захисні механізми, але — позитивні, які надалі не створюватимуть незручностей у соціальному житті.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.