Терпіла знущання, щоб... у дітей був батько

Галина Гуменюк

Близько 90% жертв домашнього насилля – жінки, кажуть правоохоронці. 

Часто вони викликають міліцію, коли вже існує загроза їхньому життю. У решті випадків – мовчать, лиш би не було розголосу.

У насильстві винні обидві сторони, вважають спеціалісти. І жертви часто є скритими провокаторами насильства. Порятунок для обох - корекційна програма. Однак, з 323 осіб,  направлених у 2014 році для проходження програми, лише 34 пройшли її в повному обсязі. А 161 просто не з’явились.

Насилля в сім’ї спеціалісти поділяють на чотири види. Це економічне, фізичне, сексуальне та психологічне. Левову частку, а це близько 75%, складають випадки психологічного насилля. Тобто, - сварки, приниження, образи. Ще 20% - фізичне, коли потерпілі отримують тілесні ушкодження. Жертви сексуального насилля практично ніколи не скаржаться до органів.

Досі страх, що віднімає мову

Про своє дитинство з вічно п’яним батьком, який регулярно простягав руки до мами та старшої сестри, Олена Маринська (імена героїв публікації змінені на їхні прохання – прим. ред.) згадує неохоче.

Жінка хоч вже давно сама стала мамою і виховує сина-школяра, досі пригадує нічні жахіття, які мучили її в дитинстві після кожного дебошу п’яного батька. Як не хотіла повертатись зі школи додому, бо там тато. Але найбільше, пригадує, боялась вечорів. Коли приходила мама з роботи та старша сестра з інституту. І починалось…

• Я рідко про це говорю і з кимось ділюсь, - жінка намагається себе опанувати. – Мені вже під 40. Та й батька на цьому світі вже більше 10 років немає. Досі несу цей хрест і не можу йому простити постійні пиятики. І побиття. Ніколи не забуду, як я, мала, ховала серед іграшок та ляльок видерте у мами під час чергової бійки волосся. Вічно бите скло у міжкімнатних дверях. І страх. Оцей, що мову віднімає і не дозволяє заснути…

Батьки розлучились, коли дівчинці було вже 15. Вона не раз, коли виросла, питала у мами – як та могла так довго терпіти знущання. Чому не вигнала пияка з дому? І замовкала, коли та починала плакати, промовляючи: «Я хотіла, щоб у дітей був батько…».

• Я дуже довго не виходила заміж, просто боялась, - каже пані Олена. – Коли зустріла майбутнього чоловіка і почали говорити про весілля, я його попередила: хоч раз подумаєш підняти на мене руку чи будеш пиячити – ні про яке «ми» й мови не може бути. Я не пробачу. Він погодився. Живемо вже понад 10 років.

Клявся, а потім зламав ребро

У тернополянки Мар’яни Микиташ тільки й спогадів про ідеальних батька та дідуся. Дівчина росла в любові та обіймах щасливої родини. Тому виявилась зовсім не готовою до того, що чоловік простягне до неї руки… наступного дня після весілля. І вигукне в серцях: «Ще раз відкриєш рота – уб’ю».

• Доки ми зустрічались – все було, наче у казці, і він буквально мене на руках носив, - каже пані Мар’яна. – Мені всі подруги заздрили. Й батьки не могли натішитись. Тому були в шоці, коли наступного дня після весілля я подзвонила до них і в сльозах кричала, що розлучаюсь. Мама вмовляла, що дитину не можна без батька залишати, адже я була вагітною. І я залишилась.

На четвертому місяці вагітності пані Мар’яна втратила дитину. Пізно ввечері після чергового скандалу оскаженілий чоловік шарпнув жінкою до стіни, і вона відчула різкий біль. Із лікарні поїхала вже до батьків.

• Він приходив, падав на коліна і клявся, що ніколи це не повториться, що любить мене і все зрозумів, - пригадує жінка. – Я повірила і повернулась. Через місяць він зламав мені руку і ребро. Я знову пішла. Тоді – назавжди.

Навіть у суді, коли розлучались, чоловік лив сльози і кричав, що жити без неї не зможе. Але жінку підтримали батьки. Пара розлучилась. Мар’яна вже три роки живе сама і боїться серйозних стосунків. Особливо, коли обранець каже, що любить.

Сваряться, бо живуть під одним дахом

Подібних історій – безліч. Сварки, скандали – як між подружжям, так й між «колишніми», які навіть після розлучення живуть в одній квартирі чи  кімнаті гуртожитку і просто не мають фінансової можливості «роз’їхатись». 

• Зі всіх осіб, що перебувають у нас на обліку, близько 90% жертв домашнього насилля – жінки, - каже старший дільничний міськвідділу міліції Галина Гуменюк. – Сваряться і б’ються й ті, що розлучаються чи вже давно розлучені. Просто досі проживають під одним дахом, бо не можуть дозволити собі розділити житло.

Саме такий випадок – колишнє подружжя, яке проживає в кімнаті гуртожитку на пр. Злуки.  Діти виросли і вже живуть окремо. А батьки скандалять  і викликають  міліцію, бо екс-чоловік полюбляє випити. На дорікання колишньої дружини у нього одна відповідь: «Я тут прописаний, і ти мені нічого не зробиш». 

• Зі всіх звернень щодо родинного насильства близько у 75% випадків йде мова про  психологічне, - каже Галина Гуменюк, тобто вживання нецензурної лайки  погрози, образи. –  Сваряться як подружжя, співмешканці, так і, скажімо, теща з зятем чи діти з батьками. Близько 20% - це фізичне насильство. Це коли є тілесні ушкодження, синці, гематоми та травми. При бажанні жертви матеріали заяви вносяться до єдиного реєстру досудових розслідувань та проводиться досудова перевірка.

У випадках, коли жертва насильства «примирилася» із своїм кривдником, перевірка припиняється. Тоді винний покарання не понесе. І таких прикладів багато, адже сварки стаються із різних  побутових причин. Емоції стихають. Стає зрозумілим, що причина сварки була не настільки важливою, і люди миряться.

Коментар

Олександр РОЗПУТНІЙ, (34 р.), заступник начальника управління громадської безпеки:

• Аби вплинути на кривдника, жертва має повідомити міліцію – дільничному, написати заяву до відділку чи подзвонити на 102. Правоохоронці в ході перевірки встановлюють факт насилля і причину конфлікту. Як є підстави – виноситься офіційне застереження про неприпустимість вчинення насильства у сім’ї. Це єдина правова підстава постановки на облік. У такому випадку дільничний щомісяця протягом року проводить з кривдником профілактичну роботу. Законом передбачено лише після повторного вчинення насильства винесення захисного припису з погодження прокурора та направлення на корекційну програму. У разі адмінпорушення міру покарання визначає суд. На жаль, найчастіше це штраф, який виплачують з сімейного бюджету. Хоча найдієвішим покаранням домашньому тирану, як на мене, є громадські роботи. До речі, щороку кількість притягнутих до відповідальності осіб за родинне насилля зменшується на 5-10%.

Порятунок – у корекції та допомозі психолога

Жертви родинного насилля зазвичай викликають міліцію, коли вже є загроза життю та здлров’ю, каже головний спеціаліст департаменту сім’ї, молоді, фізичної культури та спорту облдержадміністрації Оксана Шуль. У решті випадків – мовчать, лиш би не було розголосу.

Серед тих, хто вчиняє насильство в сім’ї, близько 80% мають алкогольну залежність.  Ще невеликий відсоток – наркотичну. 25% побували у місцях позбавлення волі.

Люди не відчувають відповідальності у подружньому житті. Не готові до конструктивного спілкування між собою. Тому процвітає саме поняття «сімейне насилля», вважає головний спеціаліст.

• Порятунок як для сімейних тиранів, так і їхніх жертв - корекційні програми, - каже Оксана Шуль. – На жаль, дуже малий відсоток їх проходить. Скажімо, дружина, яка викликала міліцію, - сама не з’являється на зустрічі. У таких випадках важко допомогти.

У насильстві винні обидві сторони, вважає Оксана Шуль. І жертви часто є скритими провокаторами насильства.

У 2014 році для проходження корекційної програми направлено 232 осіб, які чинили насильство в сім’ї. З них лише 34 пройшли її в повному обсязі. А 161 просто не з’явились, каже головний спеціаліст.  

• Аби зарадити сімейному насиллю, дієва профілактика, - вважає Оксана Шуль. – Бо як є наслідки – набагато складніше допомагати. З метою попередження домашнього насильства в області нещодавно відбувся тиждень оздоровлення сімейних стосунків. Круглі столи, семінари, навчання, зустрічі і тренінги. І це дає свій результат.

Читайте також Комплекс жертви – родом з дитинства

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.