Довоєнна молодість бульвару Шевченка

Будинками, що тонули у зелені, будівлею з колонами, але не театром, а судом, а також однією з перших у місті бензоколонок вирізнялася 70-100 років тому вулиця, яку ми знаємо як бульвар Шевченка.

“Візки одно- і двокінні — постійна зупинка при вулиці Міцкевича, тариф уміщений за вокзалі і при кожному візку... Візки-самоходи — таксівки — зупинка і станція бензинова при вул. Міцкевича, навпроти пошти... Автобуси — зупинка при вул. Міцкевича біля парафіяльного костелу”, — читаємо у туристичному путівнику Тернопіллям, виданому у 1928 році.

Враження після прочитаного таке, що звичний для нас затишок бульвару в ті роки просто не існував. Мовляв, усе гуло-гуділо... Насправді було не так. І вже наприкінці ХІХ століття ця вулиця носила ймення Панської — там у приватних садибах жили переважно заможні тернополяни. У 1890-му Панську перейменували на вул. Міцкевича, а через 35 років ту частину, що нижче від сучасного ЦУМу, назвали вулицею Болеслава Хороброго — польська влада вшановувала своїх героїв.

Відео дня

Справжньою окрасою вулиці до війни, як і в наші дні, слугував сквер. Його заклали ще приблизно у другій половині ХІХ ст.

Достеменно невідомо, скільки саме видів дерев росло у ті часи на алеї. Але каштани були точно. І свідчення того — старі поштівки з білими свічками-суцвіттями як антуражем до класично-строгої кам’яниці суду. Остання будівля не збереглася до наших днів. Пішла у небуття у битві за Тернопіль 1944-го... Маємо тільки її фото та адресу — вул. Міцкевича, 22. Причому одночасно діяли тут і міський, і окружний суди. Адресна книга за 1935-1936 роки подає навіть телефони туди - 270 і 106 відповідно. Узагалі всі телефонні номери були тоді дво- або тризначними. Приміром, у сусідню до суду окружну прокуратуру можна було дзвонити за тел. 96.

Окружним суддею у 1936-му був Казимир Цеглецький, прокурором — Броніслав Музика. Діяла на вул. Міцкевича і повітова поліція — на вул. Міцкевича, 5, тобто уже на боці вулиці зі сторони вокзалу. А от контор адвокатів на Міцкевича та сусідніх із нею нарахувати за довідниками 1930 року можна декілька десятків.

Годинник, Гера і Міцкевич

Уже наприкінці ХІХ століття на вул. Міцкевича з’явився громадський годинник із трьома циферблатами, який простояв лихоліття Другої світової і який за Союзу вже не відновлювали. А між місцем збігу сучасних бульв. Шевченка, вул. Сагайданого та пам’ятником Незалежності стояла фігура античної богині Гери. Біля неї діяла ще одна громадська криниця.

За відсутності водопроводу такі криниці на вулицях були корисними як для побуту, так і в надзвичайних випадках — саме з них брали воду пожежники для гасіння вогню. Тож за криницями наглядали у ті часи пильно. Тим паче, що пожежники діяли зовсім близько від вул. Міцкевича. Їхні дозорці спостерігали, чи не з’явився, бува, над містом дим із вежі ратуші, що стояла на місці скверу із пам’ятником Пушкіну. Саму постать великого російського поета і чоловіка правнучки гетьмана Петра Дорошенка Наталії Гончарової на бульварі у ті часи замінював не менш величний Адам Міцкевич.

Та монумент польського літератора знищили нацисти — не могли ж вони витерпіти, що “якийсь там” поляк рівнявся талантом з їхнім Гьоте... Міцкевич зник, з’явився Пушкін, але навіть після війни поляки, які добровільно-примусово виїхали з України, добре пам’ятали про цей пам’ятник. І в Тернополі старожили досі розповідають анекдот, як один поляк у 70-х приїхав до Тернополя, оглянув місто і сказав: “Багато змінилося. Але Міцкевич як стояв, так і стоїть!” Бідака просто не ототожнив автора “Оди молодості” з автором “Оди його світлості Дмитрію Івановичу Хвостову”. Натомість радянські партфункціонери в ідеології добре розбиралися, і про відновлення тернопільського Міцкевича мова не заходила. Більше того, саме за Союзу знищили парафіяльний костел — домінанту не тільки колишньої вул. Міцкевича, а й усього міста. Навзамін у Тернополі з’явився ЦУМ, що стоїть і досі.

До слова, у місті вже почали обговорювати ідею відновити пам’ять про той храм меморіальною таблицею.

— Парафіяльний костел був однією з окрас Тернополя. Хотілося б, щоб меморіальна таблиця була у місці, на якому він стояв — на стіні ЦУМу, — розповідає автор ідеї Тарас Циклиняк. — Наразі шукаю спільників, однодумців.

Тож кожен небайдужий до такої справи може звернутися до Тараса з ідеями чи порадами за тел. 0-93-724-92-11.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.