Теплиці, майонез і дитячий клуб: історії трьох бізнесів, які переїхали на Тернопільщину

• Компанії перебазувалися із зони активних бойових дій та з окупованих населених пунктів в нашу область. Тут вони не просто відновили роботу, запустили потужності, а й вирішили залишитися назавжди.
• Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.

Станом на квітень 2024 року, на Тернопільщині є 60 релокованих бізнесів, повідомила речниця Тернопільської обласної військової адміністрації Ганна Василенко. Найбільше з них працюють у Тернопільській громаді, а також розкидані по усіх районах області.

Журналісти «20 хвилин» поспілкувались з представниками трьох бізнесів, релокованих до нашої області. Вони дуже різні, адже переїхали з Херсонського, Харківського та Запорізького регіону. Проте, мають і чимало спільного, зокрема, віру у світле майбутнє та Перемогу України, незламну команду й бажання розвивати українську економіку та пожвавлювати життя у громадах.

Ми записали історії про те, як підприємцям вдалося влаштуватися на Тернопільщині, з якими проблемами вони тут зіткнулися, чого досягли і чи планують залишатися тут після закінчення повномасштабної війни.

Компанія «Поділля Овочі»

Бізнес потрапив під окупацію

Роман Пасічник родом з Києва, а за освітою – економіст. Раніше навіть не думав, що займатиметься сільським господарством, але у 2015 році його життя кардинально змінилося. Шукаючи перспективні сфери для розвитку, чоловік зацікавився агрономією і самотужки освоїв теорію за університетськими підручниками й іноземними статтями. На перших 1,5 га землі у Броварському районі Київської області став вирощувати часник, а тоді перекваліфікувався на інші культури, зокрема капусту броколі і салати.

У 2019 році підприємець дізнався про перспективи для аграріїв на півдні України. Знайшов вигідну локацію і вже через рік почав освоювати землі у Каховському районі Херсонщини. Саме там були зведені перших 6 теплиць, а до кінця 2023 року їх планували збудувати на площі у два гектара.

Із малого поля на Київщині ТОВ «Поділля Овочі» перетворилося у великий агробізнес з локаціями у двох регіонах України і потужною командою. Роман Пасічник є його засновником і співвласником. Однак російське вторгнення внесло свої корективи, і компанію вимушено релокували у Тернопільську область. У нашій області стартували з нуля, але це не завадило за два роки розширитись, збудувати другі за площею теплиці в регіоні і вийти на довоєнний обсяг вирощування і продажу овочів на ринок.

– 21 лютого 2022 року я приїхав у Каховку і перебував там два дні. За цей час придбав нові ділянки, на яких планував далі вирощувати салатні культури і розбудовувати теплиці. 23 лютого вночі повернувся у Київ і зустрів війну за кілька годин. Зателефонували працівники з Херсонщини із запитанням: «Що робити?». Події відбувалися дуже швидко, слід було терміново щось вирішувати. Я сказав людям брати все найнеобхідніше і виїжджати. О 10 годині ранку наша локація на Херсонщині була повністю окупована. Локація у Броварах теж потрапила під окупацію. 5 березня туди зайшли російська війська і на території нашого господарства якраз проходила «лінія» фронту, – пригадує співвласник компанії.

Починали на «голому» полі

Сам Роман Пасічник вивіз сім’ю на Рівненщину, звідки родом його дружина. Майже усі працівники з локацій у Броварах та Каховці теж перебралися у західні області. Чоловік каже – морально «відходив» від того, що сталося, до середини березня, а тоді отримав пропозицію від знайомих з Тернопільщини, які займаються зерновими й запропонували підтримати відновлення його тепличного господарства.

Далі був пошук місця і партнерів, оформлення договорів на оренду землі і узгодження всіх нюансів. 1 квітня потужності «Поділля Овочі» з Каховки перевезли до Скалатської ОТГ в Тернопільській області. Відновлювати компанію взялись на території колишнього колгоспу поряд з пайовими ділянками.

– Тут було «голе» поле, а місце заросле чагарями. Ми відкопали радянську «лагуну» (гноєсховище – прим. авт.), яка корисна і до сьогодні. І також була одна свердловина на господарському дворі, яку ми відразу почали використовувати. Все інше – 99% території, облаштували самі. Важко працювали, у нагоді став досвід інтенсивного землеробства і раніше освоєні технології. Також знали, що матимемо довоєнний ринок збуту овочів, адже контракти з покупцями збереглися, – говорить Роман Пасічник.

З локації у Броварах компанія евакуювала трактори і систему поливу, частину добрив та пестицидів. Тому мали мінімальний комплект, аби відновити овочівництво на Тернопільщині. Колектив прийняв рішення на деякий час відмовитися від салатних культур, бо розуміли, що це не актуально. Натомість зробили акцент на культурах «борщового» набору – цибулі і моркві. Вже 14 квітня 2022 року вперше вийшли в поле і посіяли перші овочі. Через тиждень стартувало будівництво і згодом на території у 0,5 гектара з’явилися теплиці. До кінця листопада, жартує Роман Пасічник, майже не з’являвся вдома.

– Коли треба, я з 5 години ранку був на ногах і працював фактично до комендантської години. Хлопців також рідко бачилися з рідними, бо цілі дні проводили у полі. Ми швидко освоювали нову ділянку та налагоджували побут. Не було часу засмучуватися чи скаржитися на обставини, – продовжує чоловік.

Працевлаштували мешканців навколишніх сіл

З якими труднощами релокований бізнес зіткнувся на Тернопільщині? Роман Пасічник каже, що їх було декілька. Зокрема, відмінності клімату порівняно з Каховкою. У нашій області холодніше, менше сонця, а вночі температура повітря опускається. А це вплинуло на теплолюбні рослини.

– Звісно, після Каховки у перший рік в Скалатській громаді ми набили ґулі, – усміхається засновник компанії. – Не врахували відмінні кліматичні умови. Через це, наприклад, неправильно визначили час висадки, не все дозріло. Але ми детально підійшли до цього питання і зрозуміли, які помилки слід виправити. Вже на перших пів гектара теплиць встановили систему опалення, завдяки якій майже не залежимо від погоди та можемо вирощувати овочі навіть тоді, коли на вулиці мінус 18 градусів тепла.

Проблема виникла і з водою для поливу культур, продовжує чоловік. У селі, у якому розвиваються, та довкола немає водойм. Довелося самим бурити свердловини та витрачати на це додаткові кошти. 

Увесь персонал менеджменту, який працює у «Поділля Овочі», – це люди з Каховки. Загалом компанія має 20 постійних співробітників, а всі інші «сезонні». Таких буває до 40 осіб. Більшість із них жителі села, в якому відновився бізнес, а також мешканці навколишніх населених пунктів та Скалата. Тому у перші місяці труднощі були й з непрофесійністю працівників.

Як пояснив Роман Пасічник, на Київщині активно вирощують овочі. Так само у Каховському районі – чи не найбільшому овочевому регіоні України. А на локації у новій громаді в радіусі 15 км не було жодної промислової теплиці. Люди не знали, як з ними працювати, і колективу компанії довелося навчати їх тепличному господарству.

У травні збирають перші врожаї

Загальна площа теплиць, які сьогодні мають «Поділля Овочі» на Тернопільщині, становить 2 гектари 12 сотих, долучається до розмови агроном, директор і партнер компанії Едуард Мальченко. Також мають 12 гектарів відкритого ґрунту.

Половину землі, яку наразі обробляє «Поділля Овочі», викупили, а решту орендують у приватних осіб. Також компанія у хороших стосунках із сусідніми фермерами. У 2022 році ті гостинно прийняли релокований бізнес і допомогли з технікою, якої не вистачало, дали її у користування безоплатно. Натомість у місцевої влади підприємці жодної помочі не просили, бо й не було потреби. Замість цього взяли участь у кількох грантових програмах і майже всі вдалося виграти.

– Перший грант ми отримали від The Danish Refugee Council. У рамках нього отримали кошти на перші 10 теплиць у 2022 році. Ми захотіли встановити для них систему опалення і компанія подарувала нам два спеціальні котли. Другий грант був від державного проєкту з будівництва теплиць. За умовами, 70% спонсорувала держава, а 30% бізнес закривав власними силами. Завдяки співфінансуванню у 2023 році ми збудували ще 1,6 га теплиць. Третя грантова програма була від компанії «Астарта-Київ». За гроші німецького уряду ми встановили на нові теплиці систему автоматики та відкриття і закриття клапанів. Тобто автоматичний контроль клімату, що дозволяє отримувати на 25% більше врожаю від класичної теплиці. Ми впровадили цю технологію одними з перших в Україні, – каже Роман Пасічник.

Для тепличників сезон стартував на початку лютого, продовжує Едуард Мальченко. Цьогоріч ранню капусту посіяли 15 січня, а 1 березня висадили в теплицях. На відкритому ґрунті працюють з 11 квітня, і вже на початку травня матимуть перший урожай. Чоловік розказав про пріоритетні овочеві культури.

У 2022 році збирали урожаї томатів та огірків, вирощених у теплицях, і цибулі та моркви з відкритого ґрунту. У 2023 році були тепличні огірки і цибуля з відкритого ґрунту. Оскільки у 2024 році мають більше теплиць, ніж раніше, то у них вирощують різні сорти томатів, молоду капусту, редиску, огірки, салат айсберг та інші салати. На відкритому ґрунті висаджуватимуть перець, ранню та цвітну капусту.

– У нас інтенсивна технологія вирощування. Отримуємо приблизно 12-14 кілограмів урожаю майже усіх високорослих культур (а це томати, огірки, перець) з 1 м2 теплиці. Якщо говорити про редиску, то мали 1,5-1,6 кілограма з 1 м2. Рання капуста – приблизно 2-2,5 т з теплиці, – каже Едуард Мальченко.

Не лише працюють, а й волонтерять

Продукцію – свіжі овочі і розсаду, збувають частині клієнтів, з якими уклали контракти ще до війни. Як зауважує Роман Пасічник, половина «їде» на Київщину, на ринки і у великі супермаркети. Зокрема, співпрацюють з АТБ, «Новусом» та «Форою», а салатні культури продають для «Метро», «Ашану», «Сільпо». У Києві орендують холодильний склад, бо мережі маркетів мають серйозні вимоги якості.

Іншу частину продукції компанія реалізує на місцевих ринках західних областей. Це Центральний ринок у Тернополі, ринок «Шувар» у Львові тощо. Крім того, овочі постачають у місцеві маркети АТБ.

– Місцевим клієнтам стараємося відвозити продукцію одразу, хоча крім теплиць тут маємо міні-склад. Ми швидко налагодили на новому місці мережу дистрибуції, бо їздили на ринки і знайомилися з людьми. Коли постачали їм першу продукцію, всі розуміли, що вона дуже якісна, – говорить Роман.

Компанія постійно бере участь у громадському житті Скалатської громади. Від початку діяльності тут вони щотижня передають сезонні овочі військовим на фронт, наприклад, редиску, огірки, цибулю тощо. Для цього налагодили співпрацю з місцевими волонтерами. Також фінансово допомагають храмам та долучаються до різних благодійних заходів і зборів коштів на українську армію й не тільки.

– Також за умовами одного з грантів ми щомісяця допомагаємо продуктами Підволочиській громаді на суму 80 тисяч гривень. Робимо запит до влади, вони звертаються у лікарні, госпіталі, дитсадки і школи. Надсилають нам заявку і ми веземо овочі, м’ясо, крупи, цукор тощо, – додає Роман Пасічник.

Залишатимуться після Перемоги

Щодо стану локації на Херсонщині, Роман Пасічник каже, що нею займається місцевий колаборант, знайомий, з яким товаришували до війни, а опісля він прийняв проросійську позицію. З теплицями і технікою все добре, але до них немає доступу. Власники компанії з оптимізмом дивляться у майбутнє і мають надію, що Каховський район невдовзі звільнять від ворога. Тоді відновлюватимуть бізнес там.

У свою чергу з локацією у Броварах ситуація складніша. Господарство було на лінії розмежування, пережило багато прильотів і поля замінували. До кінця війни займатися там овочівництвом не можна.

– Тому ми знайшли ділянку у сусідньому селі на Київщині. Теплиць не маємо, а вирощуємо все на відкритому грунті. Якщо до війни у Броварах у нас були салатні культури і брокколі на 20 га, то у 2024 році зупинились лише на деяких салатах на площі у 17 га. На Тернопільщині після релокації теж працювали хлопці з Броварів, але так як ми відновлюємо бізнес там, то місцеві повернулися. Зараз я 70% свого часу займаюся розвитком локації у Броварах, – зауважує засновник компанії.

Релокований бізнес на Тернопільщині серйозно «розрісся», у локацію інвестують чимало капіталу і вкладають великі зусилля. Тому, за словам Романа Пасічника і Едуарда Мальченка, планують точно залишатися тут навіть після нашої Перемоги та розширюватися упродовж наступних років. Мають на меті збільшити свої площі як мінімум у два рази і лідирувати за кількістю теплиць на Тернопільщині.

– Приємно, що за нашим прикладом люди у громаді беруться використовувати крапельне зрошення та інші нові для себе технології. Адже побачили, яких урожаїв можна досягнути. До нас приїжджають дивитися і консультуватися місцеві господарники. Ми допомагаємо всім порадами. Загалом нам на Тернопільщині подобається і маємо гарні стосунки з громадою, – додає Едуард Мальченко.

Дитячий клуб «Дзиґа» 

Започаткувала власний бізнес

Дитячий клуб «Дзиґа» існує майже вісім років, із яких шість – у Харкові, а два – у Тернополі. Змінити місце роботи довелося через повномасштабне російське вторгнення, розповідає засновниця Віра Битюк. За фахом жінка – інструкторка з раннього розвитку та займається з дітьми найменшого віку.

Вона пригадує, що ідея заснувати власну «дитячу» справу виникла у неї після народження дочки, ще 17 років тому. Віру зацікавила тема раннього розвитку, інформації про яку тоді майже не було. Каже, що дітей стало би виховувати простіше, якби молодим батькам заздалегідь давали потрібні знання. Але таких ініціатив на той час не існувало, тому харків’янка сама знаходила курси й різні тренінги, а отриманий досвід «тестувала» на своїй дитині. 

Коли народився син, цікаві імпровізовані «заняття» з ним та старшою донькою (які Віра проводила надворі, просто на дитмайданчику) зацікавили інших батьків. Згодом жінка отримала пропозицію працювати інструкторкою в одному з дитячих клубів. А ще за рік зрозуміла – почувається достатньо впевнено, аби відкрити свій бізнес. Так з’явилася «Дзиґа».

Війна змінила усі життєві плани

Віра Битюк ділиться спогадами: до лютого 2022-го не вірила й не думала, що велика війна можлива.

– У нашому клубі йшла насичена підготовка до весняного свята, яке мали провести наступного тижня. Тієї ночі, коли росія напала, я прокинулася від гучного вибуху. Чоловік каже: «Війна почалась!» А я подумала, що він жартує. Зателефонували родичам, стали гортати новини. Не могла усвідомити, що в один момент звичне життя зламалось і залишатись у Харкові небезпечно, – додає вона.

Родина Віри мешкала на «воротах» Харкова, тому однією з перших бачила, як заїжджали десятки одиниць військової техніки. Було гучно й страшно, пригадує жінка. Сім’я провела тиждень в атакованому ворогом місті. Рішення про евакуацію прийняли після того, як «прилетіло» у квартиру їхніх знайомих. Тоді зрозуміли, що зволікати не можна. Віра пригадує, що збирались поспіхом, кожен взяв із собою рюкзак, документи та їжу на перший час. Надворі було холодно, тож одягнули на себе якнайбільше одягу. Через те, що власну автівку не встигли відремонтувати, попросили знайомих довезти на вокзал. Спогади про той день закарбувались у пам’яті жінки, наче кадри із фільму-трагедії.

– Ми приїхали о 8 ранку і були на пероні до вечора. Саме приміщення вокзалу з міркувань безпеки зачинили. Надворі стояв натовп без кінця-краю, всі сварились і штовхались. Багато хто віз із собою домашніх тварин. Були величезні черги, а потяги не приїжджали вчасно. Їхнє прибуття не озвучували, тож ніхто не знав, на який маршрут йде посадка. Попри це, у перший-ліпший потяг «набивались» люди. Це було наче уві сні. Я ніколи не забуду ті сльози і плач, які побачила на пероні, – ділиться Віра.

Почали життя з чистого аркуша

Волею випадку родині вдалось сісти на потяг. Куди саме їдуть – не знали і боялись невідомості. У вагоні, розповідає харків’янка, сиділи у цілковитій темряві, провідники не дозволяли вмикати навіть телефони чи ліхтарики. Сім’я добралася до Вінниці, де їх зустріли та нагодували волонтери. А далі прибула електричка до Тернополя. Тоді Віра потрапила сюди вперше.

У дорозі, нарешті заспокоївшись, почали думати, що робити далі. Не мали, де заночувати у чужому місті, і опублікували оголошення в Інтернеті про пошук житла. Один чоловік запропонував оселитися у його будинку, який пустував. Оскільки інших варіантів не було, харків’яни погодились. Жінка каже: у домі було холодно, адже раніше тут не топили, тож першу ніч вони з дітьми провели у куртках. Вранці власник приніс сніданок та дозволив пожити у нього ще.

– Він виявився дуже хорошою людиною. У його будинку в Тернополі ми і досі мешкаємо, – каже Віра.

Перші місяці у Файному, розповідає жінка, було складно адаптуватись, опускалися руки. Згодом, коли родина трохи звикла, діти пішли у місцеву школу, а клієнти стали все частіше телефонувати і цікавитися роботою «Дзиґи». Тоді харків’янці спала на думку ідея займатися з малечею онлайн.

Безкоштовні заняття для дітей різного віку від клубу проводили до початку літа. За словами Віри, хотіли відволікти дітлахів від реалій війни і покращити їхній емоційний стан. Загалом до дистанційних занять долучилися понад 500 малюків з усіх куточків України та з-за кордону.

Займаються з дітками змалечку

У травні 2022-го року Віра Битюк дізналась, що їхня квартира у Харкові постраждала під час обстрілу. Оскільки про повернення додому навіть не йшла мова, засновниця клубу вирішила відновлювати його роботу у новому місті.

– Ми знайшли тут дитячий простір, який закрився через нерентабельність. Орендували приміщення і почали працювати. Спершу з дітками займалася лише я, а вся родина допомагала. Поступово набрала новий колектив. Друзі допомогли частково перевезти обладнання, яке було у Харкові. Решту тут докупили самі. «Дзиґа» у Тернополі відчинила двері для клієнтів 1 липня 2022 року, – каже жінка.

Із дітьми працюють сама Віра, вихователі, логопед і вчителі музичного виховання та англійської мови. Клуб спеціалізується на ранньому розвитку дітей. Із малечею займаються відповідно до вікових груп. До трьох років на заняттях присутні батьки, а потім дітлахів привчають до соціуму самостійно.

– Цю професію часто плутають із виховательською, але вони не однакові. Вихователь більше дивиться за дітьми, дає їм базові знання про світ, проводить заняття. Натомість інструктор раннього розвитку допомагає дітям розвивати навички, які формуються у певному віці. Малечі легше навчатися, адже освоюють лише те, що «закладено» природою, а інструктори їх у цьому підтримують, – пояснює власниця клубу Віра Битюк.

Дітей вчать долати міжособистісні конфлікти, а ще готують до школи – навчають читати, писати, основам лічби, сприймати інформацію, слухати дорослих і вміти працювати. Також у клубі є міні-садочок, заняття з англійської мови, музичні і сенсорні заняття, з розвитку мовлення, танцювальний фітнес, можна проконсультуватися у логопеда та відвідати «карапузники» – дитячі свята й активності.

Залишатимуться у Тернополі

Спершу у Віри було дуже мало клієнтів, і не всі напрямки роботи клубу сподобалися тернополянам. Наприклад, у Харкові жінка проводила заняття із 9-10 місячними дітками й групові з вагітними. А ось у Тернополі таке не користується попитом. Тому тут займаються з малюками від одного року.

Лише Вірині заняття (яка наразі працює як інструкторка раннього розвитку і логопед) відвідує майже чотири десятки дітей. У міні-садочок, яким вона керує, ходять ще 10 малюків. А загалом на всіх напрямках діяльності клубу наразі займаються до 100 дітлахів. Але, за словами Віри, клієнтська база все одно значно менша, ніж була у Харкові.

– Підібрати ключик до малюка тепер набагато складніше, аніж це було раніше. На жаль, вони бачили чимало поганих речей, і це відбилось на їхній поведінці і на стосунках з іншими. Діти понад усе хочуть додому. Ми намагаємось морально допомогти їм під час наших занять, – пояснює Віра Битюк.

Наостанок жінка каже, що вірить у швидке закінчення повномасштабної війни нашою перемогою, і вона з родиною повернеться додому. Але «Дзиґа» у Тернополі точно залишиться.

– У всього є початок і кінець. Головне – не зламатися! Звісно, ми думали про повернення до Харкова. Для нас там усе – рідне. Але наразі їхати додому не плануємо. Бо ми ніколи не знаємо, куди цілиться ворог, – говорить вона.

Компанія DELTA FOOD

Релокувались завдяки державній програмі

Тарас Кутко народився у Тернополі, навчався в технічному університеті імені Івана Пулюя, а пізніше переїхав жити у Запоріжжя на півдні України. З 2015 року чоловік став частиною колективу великої продовольчої компанії DELTA FOOD, в якій сім років займає керівну посаду – виконавчого директора.

Підприємство, за словами Тараса Кутко, існує давно. Спершу було локальним виробником майонезу на території Запоріжжя та області. Паралельно реалізували модель бізнесу private label, тобто робили продукцію під торговими марками інших мереж. Проте згодом компанія помітно «розрослася». Вона почала забезпечувати своєю продукцією приблизно 80% торгових мереж по всій Україні. Також з 2015 року розвивають власну марку «Гуляй-поле». Товари DELTA FOOD є на прилавках багатьох магазинів.

Повномасштабне російське вторгнення і окупація Запорізької області сколихнули роботу компанії. У зв’язку з бойовими діями завод довелося терміново дислокувати у безпечний регіон. Їхня компанія однією з перших відгукнулась на програму релокації бізнесів від Мінекономіки, додає чоловік. Мали обмежений час на переїзд через зобов’язання перед партнерами та національними мережами.

– До війни ми розробляли проєкт будівництва нового заводу. Мали його на руках і шукали ідеальне приміщення. Війна цей процес прискорила. Міністерство запропонувало нам варіанти розміщення виробництва. До пошуку ми також залучили наших дистриб’юторів в областях. Розглядали Рівне, Чернівці, Львів, Хмельницький, але зупинились на Тернопільщині, – говорить виконавчий директор.

Так запорізька компанія опинилась в селі за 10 кілометрів від Тернополя. Тут викупили приміщення колишнього цеху з виготовлення ковбасних виробів і почали переробляти його за своєю специфікою.

Площа нової території – 5000 м2. Упродовж березня 2022 року обладнання із заводу у Запорізькій області транспортували і встановили на новому місці. У найкоротші терміни організували виробничий майданчик, не зупиняючи процесу постачань продукції клієнтам. Вже у квітні запустили виробництво.

Експортують продукцію за кордон

Упродовж двох років приміщення нового заводу довели до ідеалу. Керівник виробничого підрозділу у Тернополі Роман Воськало каже, що підлога і стіни були у доброму стані, натомість облаштували систему вентиляції, роздягальні для персоналу, «чорну» і «червону» зони, коридор і побутові кімнати. Також офіс для менеджменту, кімнату прийому їжі для працівників і лабораторію, в якій перевіряють якість сировини і готової продукції. Її зберігають на двох складах: проміжному (за зміну) і загальному.

Аби виготовляти ту ж продукцію, що й у Запоріжжі, компанія багато грошей інвестувала у нове обладнання. Придбали систему очищення води – осмос, варильні апарати, фасувальні станки тощо. Наразі на одному із цехів виробляють майонези різної жирності, соуси з наповнювачами і гірчицю, а на другому – фасовану олію. У 2023 році асортимент розширили і запустили виробництво кетчупів і соусів червоної групи. За місяць завод на Тернопільщині виготовляє понад дві тисячі тонн продукції.

Завдяки спеціальній техніці продукти розфасовують у певну тару: «подушечки», дой-пак з дозатором чи без тощо. Окремо у компанії є лінія олії. Рідина перед фасуванням у пляшки проходить жорсткий вхідний контроль. Беруть лише якісну сировину, а якщо щось не так, то повертають її постачальнику.

Роман Воськало зауважує, що більшість продукції, яку виробляють на заводі, експортують за кордон.

– Ринок України перенасичений подібними товарами. А ось експорт – це відкрита ніша. Тому свою продукцію ми відправляємо у понад 20 країн світу. Серед них більшість європейські: Франція, Італія, Іспанія, Польща, Німеччина, Литва, Латвія, Естонія, Іспанія тощо. Наші майонези і соуси можна знайти у США, ще маємо укладений контракт з Кубою. Щодо місцевих ринків Тернопільської області, наша продукція представлена в «СМ-Маркеті», «Коморі», «Смаколику», «Новусі» та у мережі магазинів АТБ, – уточнює керівник.

Беруть на роботу переселенців

Під час релокації на Тернопільщину компанія подбала й про своїх працівників, яким запропонували можливість переїзду. Станом на сьогодні, як уточнює Роман Воськало, з тих, хто перебрався на нову локацію, залишилися всього десятеро людей. А загалом колектив заводу налічує 120 співробітників.

– На нашому підприємстві наразі працюють як місцеві, так і внутрішньо переміщені особи, яких ми активно беремо на роботу. Адже розуміємо, що для них важливо працевлаштуватись у новому місті. У нас працює приблизно 60-70% переселенців від усього персоналу. Намагаємося створювати для людей хороші умови, аби їм було комфортно і вони залишалися якнайдовше, – розповідає чоловік.

Коли на місці набирали персонал, помітили відмінність: працівників зі східних областей трохи легше організувати, вони дисциплінованіші. Тоді як місцеве населення слід більше мотивувати і заохочувати до роботи. Хоча працелюбні й ті, і ті в однаковій мірі. У компанії припускають: це тому, що на Тернопільщині багато людей мають домашнє господарство, яке забезпечує мінімальну стабільність.

Наразі завод готується розширюватись і збільшує виробничі потужності. Тому добирають персонал і запрошують всіх охочих до себе на роботу. Про працевлаштування можна дізнатися у відділі кадрів за телефонами: 067 61 01 305; 067 61 90 239.

А ось серед проблем, з якими стикнувся релокований бізнес і які за два роки на Тернопільщині так і не вирішились, керівник виробничого підрозділу виділяє перевезення працівників. Компанія робить це власноруч. Найняли два буси і водіїв, аби ті вранці відвозити людей на роботу, а ввечері – додому. Один з автомобілів охоплює мікрорайони «Сонячний» і «Східний», а інший – «Центр» та «Дружбу».

– У нашому селі зробили стоянки для автомобілів та зупинки. Одну з них розмістили навпроти заводу. Крім того, мають облаштувати майданчик для розвороту автобусів. Ми усіма силами добиваємося організації регулярних автобусних рейсів, аби наші працівники з різними графіками могли вчасно дістатися на роботу. Сподіваємось, що транспорт невдовзі курсуватиме! – додає Роман Воськало.

Планують залишатися

Сьогодні DELTA FOOD розвиває дві виробничі платформи – у Тернопільській та Запорізькій областях, додає виконавчий директор Тарас Кутко. В умовах війни, за його словами, це зменшує ризики та труднощі, з якими зіштовхуються підприємства. У Запоріжжі відновили роботу виробництва навіть попри те, що у регіоні часто стаються «прильоти». Там придбали великий склад для готової продукції.

Завод на Тернопільщині повністю віддзеркалює виробничий майданчик у Запоріжжі. Його «серцем» є виробничий цех на 1500 м2, а решту площі займають склади для готової продукції й інші приміщення. За словами Романа Воськало, на це підприємство зробили основну опору. Наприклад, уже змінюють юридичну адресу компанії та прагнуть, аби усі сплачені податки йшли саме у бюджет Тернопільщини.

У планах компанії розширяти завод, запускати додаткові лінії та налагоджувати виробничий процес. Наразі придбали нове універсальне обладнання для приготування майонезів та кетчупу. Також, як ділиться керівництво заводу, законтрактували нову, сучасну лінію з розливу соняшникової олії.

– В майбутньому плануємо модернізувати варильне обладнання та відкрити лінію фасування майонезів, соусів і кетчупів у скляні банки. Цей проєкт вже почали розвивати, – каже Роман Воськало.

Виконавчий директор натомість додає, що компанія готова брати участь в розробці чи впровадженні інфраструктурних проєктів у Тернополі. Також готові співпрацювати з навчальними закладами, аби студенти навчалися у них менеджменту, управлінню персоналом та загалом підприємництву.

– Ми на Тернопільщині надовго, і масштаб нашої діяльності про це свідчить, – завершує Тарас Кутко.

 

Читайте також:

Безоплатне житло, виплати та субсидія: як переселенцям отримати допомогу на Тернопільщині

В Україні презентували законопроект про відбудову та відновлення

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.