Пишучи пародії на місцевих авторів, Зіновій Кіпибіда жартує "по-доброму"

Про те, як йому вдається поєднувати, здавалось би, непоєднувані заняття, розповідає голова обласного літературного об'єднання.
— Як ви почали писати?
— Ще коли вчився у Вижницькому училищі прикладного мистецтва, почав дописувати у газети, працював на районному радіо у Вижниці. Писати почав з поезії. Коли займався на студіях у Бориса Демківа, завжди зі всіх "приколювався". Думаю, весела вдача мені дісталася у спадок по материній лінії. Ну, а згодом вже "всерйоз" взявся за той гумор - пишу пародії на всіх наших місцевих авторів. Шість збірок вже вийшло. Зараз готую наступну.
— Чи пропонували нашим гумористам свої твори? Їх читають зі сцени?
— Анатолій Литвинов кілька років читав мої твори для публіки. Гриць Драпак також має їх у своєму репертуарі. Але я виконавців для своїх гуморесок не шукаю. Якщо ж люди самі пропонують, нікому не відмовляю.
Зараз Зіновій Кіпибіда працює художником-гравером - вибиває зображення на надмогильних пам'ятниках та оформляє меморіальні комплекси.
— Ваше почуття гумору від цього не страждає? І взагалі, легко писати гумор у наш час?
— Так, мою нинішню роботу можна назвати "сумним мистецтвом". І довкола Тернополя, певно, нема такого села, де на цвинтарі не було б кількох зроблених мною пам'ятників. Доводиться бачити немало людського горя, вислуховувати немало сумних історій, заспокоювати тих, хто втратив рідних. Але намагаюся, щоб ті гуморески, що я пишу, не робилися "чорнішими". Колись і самому було моторошно на цвинтарях, а зараз кладовища для мене - це просто дуже спокійні місця. Чого боятися? Злого можна чекати від живого, а не від мертвого.
А загалом, коли дивишся на те, що твориться у нашій політиці, у владі, наприклад, у Верховній Раді чи Секретаріаті президента, то не сміятися не можеш. Вже не кажучи про місцеву владу... Та й у повсякденному житті кумедних ситуацій не бракує, треба тільки вміти їх помічати. От якось забігаємо з  товаришами в тролейбус, як кондукторка одразу ж" "Так, хто заходив, - оплачуємо!". А ми їй: "А ми не заходили - ми забігли. То можна не платити?". І одразу і в нас, і в неї, і в половини пасажирів настрій веселіший.
— Яких сюжетів найбільше у ваших творах? З чого найчастіше смієтеся?
— Це і політика, і якісь побутові ситуації з нашого повсякденного життя. Багато зараз пишу пародій на інших авторів. Навіть вигадав для них окремий жанр, називається "за автором". Мені, як голові обласного літоб'єднання, колеги часто дарують свої твори, я перечитую практично все, що пишуть на Тернопіллі. І от не можу втриматись, щоб часом не пожартувати.
— Ніхто не ображався на такі жарти?
— Та ні, я ж намагаюсь сміятися по-доброму і дуже злегка, щоб і справді не образити автора, адже розумію, що поети - люди дуже ранимі. У моїх пародіях "за автором" я залишаю первинний зміст, але перефразовую окремі місця на гумористичний лад. От, наприклад, у вірші Лесі Романчук "Любить тебе" є рядки:
Любить тебе - за що мені цей гріх?
А ось моя пародія "за авторкою":
Любить мене - на що тобі цей гріх?
Бо він важкий, й прийдеться йти до сповіді.
Відковані вуста мої, відковані
До вуст твоїх і до плечей твоїх.
...Ховали терни колючки шпичасті
І нас ховали з Музою від всіх.
Любить мене. Нащо тобі цей гріх?
Любить мене. Нащо тобі це "щастя"?
— А на вас писали пародії?
— Ну, я поезії зараз не пишу, тож з моїх віршів інші не сміються... Хоча випадки були - і Ірина Дем'янова колись про мене писала, і Борис Демків теж свого часу любив такі спічі робити. Я, звісно, теж не ображався.
— Як ставитесь до КВНів, "95 кварталу" і подібних передач?
—  У тому, що транслює зараз телебачення, багато "чорного" гумору, а це трішки не моє. З одного боку, добре, що маємо свободу слова і гумору є багато, на різні смаки - і політичний, і соціальний, і побутовий. А з другого боку - багато жартів зводиться до теми пиятики чи жартів "нижче пояса". А я таки вважаю, що в гуморі має бути естетика, він має тішити і виховувати. Жарти мають бути більш людяні - щоб людина відчула: "Це дійсно так! Я ж такий самий є!", посміялася, і їй трішки легше стало жити. Одна колега нещодавно телефонує мені і каже: "Ти знаєш, мене твоя книжка вилікувала! Лежала з температурою, а почитала твої гуморески - і легше стало".
— Сучасну українську літературу читаєте? Як ставитесь до молодих авторів?
— Я поважаю всіх, хто робить щось нове. Але вважаю, що в нашій сучасній літературі трохи забагато оголеності. А це не завжди варто робити. Як казав один чоловік: "Так подивишся здалеку - жінка ніби гарна.... Підійдеш ближче - так нічого... А роздягнеш її догола - нема на що дивитися". Так і в літературі - деякі місця мусять бути прикриті. Тоді в читача виникає більший інтерес - а що ж там, за тією шторочкою чи накидкою... Все мусить бути в міру. Але, звісно, кожен шукає свою нішу в літературі,
— Над рідними часто жартуєте, чи в сім'ї ви - людина серйозна?
— Так, в сім'ї я серйозніший. Адже маю дві доньки - не будеш перед ними показувати, що тато такий "вар'ят". Але всілякі стресові життєві ситуації теж намагаюся сприймати з гумором. От наприклад, донька поїхала на море, через два тижні телефонує: "Тату, я заміж виходжу...". Що було робити? Поїхали ми до нареченого - в Миколаїв. А там же всі російськомовні, якось наче соромляться говорити українською. І до мене: "Ну что нам папа скажет?". Кажу: "Та я ж западенець. Я, звісно, "русский выучил только за то, что им разговаривал Ленин", але все одно буду рідною українською говорити". Посміялися, і вже в розмові зі мною теж переходили на українську, і жодних конфліктів не виникало.
— А коли працювали на "Ватрі" - суворим були керівником?
— Та всяке бувало. Але і на роботі знаходив багато сюжетів для гуморесок. Був у нас один старший дядько, то такі "перли" видавав, що за ним хоч записуй... Інколи з одного речення можна написати цілу гумореску. Просто треба вміти бачити смішне навколо себе, навіть у нинішні непрості часи. І пам'ятати, що безвиході не буває.

Біографія
1953 р. - народився у у селі Черни[вцях на Збаражчині.
1977 - закінчив Вижницьке вище училище прикладного мистецтва. 
До 2000  р. працював художником та майстром на ВО "Ватра".
Голова обласного літературного об'єднання, упорядник літературно-мистецького альманаху "Подільська толока", автор шести  збірок гумору та сатири.

Із творів Зіновія Кіпибіди