Подружку в Китаї виганяють з весілля, якщо та краще нареченої

- У Китаї червоний колір символізує любов і радість, тому всі весільні атрибути - червоного кольору: плаття нареченої, свічки, коробки з подарунками і навіть конверти з грошима, - говорить Ліана

Різні традиції, менталітет та віра, правила поведінки визначають свої особливості святкування весілля в різних країнах світу.

За даними Європейського статистичного відомства Eurostat, українці мають одні з найвищих показників з реєстрації шлюбів у світі. Випереджають нас тільки британці. Лише на Івано-Франківщині щорічно (впродовж п’яти останніх років) на рушничок щастя стають понад 9000 пар. Серед жителів Прикарпаття найбільш схильні узаконювати свої стосунки жителі Коломиї, а також іванофранківці.

Нам вдалося поспілкуватися з кількома парами, які наразі проживають в інших країнах. Усі жінки мають українське коріння. Однак супутниками свого життя, за розпорядженням долі, вони обрали чоловіків-іноземців.

Французи вичікують до останнього

Олеся та Жеремі зустрічаються уже більше шести років. Дівчина народилася та виросла в Україні. Ще в шкільні роки вони разом із батьками переїхали на постійне місце проживання в одну з найромантичніших країн світу - Францію. Невдовзі Олеся там познайомилася із місцевим хлопцем.

Вони добре знають звички та слабкості один одного, обожнюють проводити разом увесь вільний час. І, хоч вони знайомі вже дуже давно, одружуватися не поспішають. Як розповідає Олеся, французи взагалі в цьому плані дуже вибагливі. В основному, ніхто з французів не виходить заміж чи не одружується в ранньому віці.

- Для нас з Жеремі поки що не настав той час, коли варто йти під вінець, - говорить дівчина. - Ми обоє це розуміємо. Головне, що ми любимо один одного й нам добре бути разом. А штамп нічого не міняє.

За словами тепер уже француженки, у їхніх весільних звичаях немає нічого особливого. Українські традиції, порівняно з тими, більш колоритні та цікаві.

- Немає зустрічі короваєм із сіллю, немає викупу нареченої, усе - стандартно і я би навіть сказала - сухо, - каже вона. - Чоловік пропонує коханій руку та серце, стаючи на коліна, при цьому має бути створена романтична атмосфера. Потім вони визначають дату весілля. Розписуються в мерії, хто хоче вінчається в церкві.

Оскільки французьким жандармам не можна жити з дівчиною на території казарми, якщо вони не розписані, тому Олеся і Жеремі знайшли найлегший спосіб узаконити свої стосунки.

- У Франції є такий собі PASC, спочатку його придумали для того, щоб узаконювати стосунки геїв, але пізніше це поширилося серед усіх, особливо серед молоді, - продовжує вона. - Шлюб реєструють за десять хвилин. Якщо закохані вирішили розлучитися, то це також можна швидко зробити таким же чином, прийшовши в мерію. PASC передбачає сплату спільних податків для пар, які разом живуть.

Німці прагматичні та економні

Бідніші, ніж в українців, весільні традиції і німців. Співрозмовниця Віра, яка уже кілька років живе в Німеччині, розповіла, що в цій країні чоловіки освідчуються так, як і  скрізь.

- Вони більш прагматичні економні та консервативні в цьому плані, - каже вона. - Але в кожному конкретному випадку усе залежить від бажання, фантазії і фінансових можливостей. Хоча вони не схильні влаштовувати дуже пишних святкувань. Це нація не романтиків, однозначно.

Чоловік Віри, німець Александер Денінг розповідає про старовинні німецькі традиції. За його словами, на півдні Німеччини і в деяких регіонах на півночі країни, раніше наречений разом із хресним батьком ходили в гості до батьків нареченої. Чоловік просив руку у батьків, і потім хрещений батько нареченого торгувалися з батьком нареченої, типу за скільки можна дівчину купити.

- У Баварії також робили так само, - продовжує Александер. - Тільки вони ходили у своєму національному вбранні. До речі, такий одяг вони й до сих вдягають під час святкування Октоберфест («Свято жовтня»). У частині Німеччини, яка розташована на півдні та називається Швабія, теж ходили наречену викупляти тільки вже зі символічними подарунками. Хто з виделками, хто з сервісом, а то і взагліі гроші пропонували.

Наостанок чоловік зауважує, що цих традицій нині дотримуються лише поодинокі родини.

А от у Китаї, є свої особливості. Ліана, яка мешкає вже там шість років, говорить, що до китайської культури звикала поступово. Місяць тому вони разом зі своїм чоловіком відсвяткували три роки їхньої маленької сімї. Цьогоріч вона ще й поповнилася чудовою донечко, яку і тато, і мама люблять більше всього на світі.

Через місяць зробив пропозицію

- Ми з коханим познайомилися у тренажерному залі, - каже вона. - Я там працювала, а він попросив показати йому вправи. На той момент я вже трохи розмовляла китайською мовою, але спілкувалися ми англійською. Це була любов не з першого, а з третього-четвертого погляду. Через місяць він прийшов у тренажерний зал з обручкою і зробив мені пропозицію руки та серця, запросив поїхати у його рідне місто в гості до батьків. Це запрошення було дуже важливим, оскільки у Китаї чоловік знайомить з батьками тільки свою майбутню дружину, якщо він впевнений у своєму виборі. Але він знав точно, що я його доля, і я так само. Сумнівів не було.

Після знайомства з батьками пара майже одразу офіційно зареєструвала шлюб. А весілля святкували через два місяці.

- Весілля в Китаї відрізняється від нашого, хоч і підготовка дуже ретельна, - зауважує Ліана. - Тут ніхто не світкує по два-три дні, ніхто не танцює до втрати пульсу і не п”є до напівсмертельного стану. Наречені зустрічають гостей в уже приготовленому заздалегідь місці, приміром, ресторані. Усі приходять на назначений час, вітають. Гості завжди дарують тільки гроші в маленьких червоних конвертиках, при чому кожен із них повинен бути підписаний: від кого і скільки. Це правило.

Ліана розповідає, що ніхто з гостей не вдягає досить пишних вбарнь, наречений і наречена - король і королева, тому мусять бути накрасивішими. Жінка зауважує, що на деякизх весіллях, де подружки виглядаи красивіше, то їх навіть просили піти, щоб не затьмарювати красу нареченої.

- Святкування триває орієнтовно чотири-пять годин, і всі йдуть додому, - каже співрозмовниця. - Тільки найближчі друзі та родичі їдуть в караоке, або ж катаються на паромі.

За шість років життя в Китаї Ліана вже звикла до їхніх звичаїв. Значкою мірою їй у цьому тепер допомагає коханий чоловік. Подружжя живе в Сінгапурі.

- Чоловіка я намагаюся знайомити з українськими традиціями, - акцентує українка. - Моя мама часто приїжджає до нас у гості. Донечці ми дали українське громадянство і похрестили. Саме зараз мій чоловік якраз сам полетів в Україну, щоб ближче познайомитися з моєю ріднею. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.