Майстриня з Чорткова плете шедеври з лози для всього світу

• Навіщо варять півтораметрові прутики перед плетінням пасхальних кошиків і на що варто звертати увагу, купуючи — майстриня, яка щорічно створює понад сотню виробів, розповіла про всі етапи і тонкощі виготовлення витворів з лози.
• Майстра, який плів кошики з лози, колись називали кошикарем. Понад 20 років у цьому мистецькому напрямку працює Лариса Бойчун з Чорткова, вміло поєднуючи давні традиції із власним, більш сучасним, творчим підходом.

Якісні і довговічні

Колись, понад 20 років тому, на ринку до молодої майстрині з лозоплетіння підійшла жінка і запросила в гості, мовляв, «приходь, у мене чоловік — плете». Лариса соромилася, відчувала невпевненість, аж поки він сам не підійшов: «Чого ти не приходиш?». Так Лариса познайомилася із досвідченим майстром Олександром Летуном. Саме він показав їй хитрощі ремесла, які використовує сам, завдяки яким вироби виходять якісними і довговічними. 

— Це був білорус, який проживав в Чорткові, — пригадує майстриня, — він показав мені кілька елементів, і я зрозуміла, що на старості років він був зацікавлений передати комусь своє вміння: тому, хто із захопленням буде продовжувати справу.     

Таким було занурення Лариси Бойчун у професійну царину лозоплетіння, і неабияка радість для чоловіка, адже він бачив, як у його учениці горіли очі. 

Зараз вироби Лариси є у різних країнах світу. Серед найоригінальніших замовлень плетених з лози — ящики під випічку для італійської крамниці, елементи кухонного гарнітуру, котячі будиночки з вушкам, ящики для білизни у вигляді слонів, хлібниці, таці (підноси). Та найпоширеніші — великодні, фруктові та йорданські кошики. 

Такі вироби, за словами майстрині, служать у побуті багато років і не вибагливі у догляді: їх легко мити теплою водою і м'якою щіткою.   

Від ниток до лози

Жагу до творчості Лариса Бойчун відчувала змалечку. Пробувала себе у всьому: плела і гачком, і спицями, прекрасно вдавалося макраме — свого часу, працюючи у дитячому садочку, завдяки її зусиллям заклад виграв конкурс з естетичного оздоблення. Однак нитки, пряжу і мотузки замінила на лозові прутики. Цікаво, що у цьому матеріалі вона продовжує в'язати. Так сама ж і називає свою справу із лозою. 

— В'яжу, — каже, — хоч ніколи не задумувалася, як це правильно називати, звичка вже така: в'язала спицями, в'язала макраме, в'яжу і лозу. 

«В'яже» Лариса не лише пасхальні кошики. Є попит на маленькі —  для фруктів до Спаса, а також «одягає» у лозу баночки для йорданської води. Але душа прагне створювати не те, що диктує замовник, каже. Тому часто втілює неординарні ідеї із улюбленого матеріалу. Схеми для створення розробляє самотужки. Іноді цей процес  потребує чимало часу. Цікаво, що схем складних виробів жінка не зберігає у вигляді креслень чи малюнків, а відразу робить копію і залишає її у власній колекції як зразок для подальших відтворень. 

По сто щороку

На творчі неординарні вироби завжди є покупці. На мистецькому ярмарку у Чорткові, де Лариса виставляє свої роботи, часто запитують: «Що сьогодні маєте новенького?». 

Однак здебільшого люди купують традиційні кошики. Їх майстриня створює близько ста щороку. 

— Їх вже з заплющеними очима в'яжу, — усміхаючись, розповідає, та тут же додає, що процес створення вимагає послідовності. 

Позаяк перед використанням лозу вимочують, то дуже важливо, щоб дно кошика висохло, перш ніж плести стінки, пояснює. Обсушує Лариса кожен виріб поетапно. Так кошик виходить тугим. Якщо не дотримуватися вимог, то його при висиханні може покрутити. А ще лоза з одного кінця грубша, з іншого — тонша. Відповідно, це теж треба враховувати при плетінні, послідовно повертаючи прутики в різні боки, щоб виріб не був кривим. Ручку, за словами майстрині, потрібно вплітати у стінки, підібравши для неї спеціальні прутики. Усі ці вимоги роблять процес створення довшим. На жаль є майстри, що перетворюють ремесло у «бізнес», прагнучи заробити більше і швидше, не дотримуються технологій. 

— Є й такі, що через зручність транспортування ручки прикріплюють уже на фестивалях, — розчаровано дивується співрозмовниця, — такий кошик можна і до церкви не донести.  

Варити — дві години

Матеріал Лариса Бойчун заготовляє ще з осені, зберігає у невеликому підвалі — живе у двокімнатній квартирі. Однак, перш ніж везти лозу у сховок, усі прутики вона варить на подвір'ї дачі у величезному чавунному казані, що колись був ванною, розпалюючи під ним вогонь. Кипить лоза у цій ванні до двох з половиною годин. 

— Це для того, щоб зняти кору: з переварених гілок вона знімається легше, — роз'яснює майстриня. — Після цього чищу, сушу, сортую, а вже розсортовану складаю в пучки і відповідно до задуму використовую.  

Вдруге замочує Лариса лозу перед плетінням, щоб була гнучкіша. Тут уже — без варіння. 

— Суха лоза під час роботи ламається, — уточнює співрозмовниця, — тому потрібно замочити на кілька годин — термін залежить від товщини.   

Для роботи майстриня використовує лозу одного виду, хоч каже, що їх у світі існує і до двох сотень, та відтінки у виробах різні. Тут Лариса нам відкрила ще один секрет. Виявляється, на сонці лоза стає золотистою, а з часом — темнішає. 

— Фарбую матеріал роками, —  каже, — свіжа заготовка — світла, а з попередніх років — темніша, так виходять різні відтінки одного природнього кольору.   

Готові сплетені вироби майстриня покриває тонким шаром лаку. 

«Не обманюйте!» 

З інструментів у Лариси — різні види секаторів, плоскогубці, шила і дуже гострі ножі. Через те жінка часто травмується.  Часом чує на ярмарках: «Не обманюйте, жінка такого не може зробити». У подібних випадках показує руки, претензії зникають. Робота — не з легких. Звідки така любов саме до верби, може щось по роду передалося у спадок, цікавимося.  

І тут майстриня пригадала дідуся. Він був майстром по дереву на всю округу, майстрував навіть колеса, а жив він у Вербівцях. Повернувся з війни з одним оком, та це не стало на заваді любити і продовжувати своє ремесло.  

— Дід про війну мало розповідав, — з теплом поринає у родовід Лариса. — Знаємо, що був в німецькому полоні, працював у пана столяром, а з роботи приносив в табір полоненим хліб, яким його пригощали. Повернувшись після війни в рідне село, був працьовитим і заможним господарем, відданим улюбленій справі.

Читайте також: Що писати на писанках для військових? — розповіла тернопільська майстриня Надія Савюк

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.