Сильна жінка Іванна Блажкевич

Іванна Блажкевич

Жінка народилася у селі Денисів Козівського району 9 жовтня 1886 року. Її батько - денисівський учитель Омелян Бородієвич - виховав доньку свідомою та діяльною. Та діяльність часто наражала її на небезпеку смерті.
«Напівживу тоді знайшли її селяни на березі Стрипи і на веретах принесли до хати...», - писала дослідниця Оксана Сенатович у 1991-му про побиття Іванни Блажкевич поляками.
Жінка у 1938-му справді мало не загинула - за свою українську позицію отримала 130 ударів киями.

За 12 днів - 17 ревізій і 8 арештів
А почалося все для Блажкевич ще за Австрії, коли у 1908-му вона написала вірша «Грудка на могилу Марка Каганця» - про селянина з Коропця, якого заколов багнетом жандарм під час виборів.
«Через цей і подібні протести її чоловік Іван Блажкевич не може отримати учительської посади на Тернопільщині, бо, за словами шкільного інспектора, той від його дружини «не мав жиця». У 1918-1919 рр. Іванна Блажкевич бере активну участь у визвольних змаганнях українського народу...», - продовжує пані Сенатович.
Поки її чоловік був у війську - а не бачилися вони аж сім років - діячка організувала у селі Залуква біля Галича відділ «Сільського господаря», кооператив «Власна поміч», читальню. Вона ж займалася порятунком поранених. Та коли Галичину окупували поляки, її одразу звільнили з посади вчительки школи у Залукві. Блажкевич писала у своїх спогадах, що інспектор, викликавши її, запитав, яким правом навчає.
«За 12 днів проведено в моїй хаті 17 ревізій і вісім разів мене арештовано», - писала літераторка.
Майже одразу Іванну Блажкевич вигнали зі шкільного помешкання, і вона змушена була ховатися у лісі. Жінку підтримували місцеві селяни, в яких вона була змушена залишити малолітнього сина Богдана. Дійшло до того, що син, заради безпеки матері, навіть не признавався до неї, коли бачив на людях. Обійнятися могли тільки тоді, коли залишалися наодинці.
Згодом Блажкевич переїхала до Станиславова, до сестри. Але осіла таки у рідному Денисові. Оскільки сидіти, склавши руки, вона не могла, то розгорнула громадську діяльність. І от у 1928-му стала кандидатом до польського сейму. Вся державна машина почала працювати проти жінки, дійшло до вбивств.

Отруїли двох доньок шоколадом
«Восени того ж року окупанти вчинили страшний злочин –шоколадом отруїли дітей І.Блажкевич, шестирічну Зосю та чотирирічну Любу. Після похорону вона отримала лист польською мовою з погрозою: “Смерть твоїх хаменят –то початок нашої помсти. Напевне, відтепер будеш вже займатися собою і залишиш пропаганду вашої України, яка навіки здохла», - читаємо у статті «Як пацифікували Іванну Блажкевич», що є в Інтернеті.
Шоколадом пригостив дітей невідомий на вулиці...

У 1930-ті Іванна Блажкевич часто їздила селами краю, заохочувала господарів створювати кооперативи, аби спільно вижити у складних умовах. Відтак 5 листопада 1938-го громадську діячку арештували разом з п'ятимісячною дитиною. Згодом відпустили, але 15 листопада знову забрали – мовляв, у поліцію. Насправді ж вивели у поле і били. Жінка знепритомніла після 120 удару. Її знайшли селяни напівживою. Коли хотіли відвезти у лікарню до Львова, начальник залізничної станції не пустив до потяга. Тоді люди викликали швидку з Тернополя нібито для породіллі. Через болота машина не доїхала до Денисова і зупинилася у Яструбові. Знову у ряднах Блажкевич донесли полями до швидкої. Один поліцай хотів перешкодити порятунку, але водій машини не підкорився та відвіз поранену. Іванна на все життя залишилася інвалідом. Уже навесні 1939 року знову потрапила до в'язниці.
Прихід радянської влади вона сприйняла як полегшення, а тому брала участь у Народних зборах Західної України, де приймали рішення про приєднання до УРСР. Попри війну, Блажкевич залишалася у рідному Денисові, де керувала школою. За Союзу їй теж не жилося спокійно.
«Мені 65 літ. Працювала я учителькою... Доживаю в своїй залишеній війною хаті в Денисові... напасники сокирою вирубали двері до моєї кімнатки і закинули через діру залізний ланцюг, коцюбу, бараболі і т. ін... Вважаю, що напасники порушили 127 статтю Сталінської Конституції, яка забезпечує недоторканість житла громадян УРСР і тому прошу вислідити винних і притягнути їх до судової відповідальності», - скаржилася жінка районному прокурору 9 травня 1951 року, але лист так і не відправила. Його, як і спогади літераторки, опублікувала Оксана Сенатович у часописі «Дзвін» в 1991-му.

Блажкевич про зрадників
В радянські часи з Іванни Блажкевич намагалися зробити «ікону». Але те, що вона не була ані інтернаціоналісткою, ані радянофілкою, підтверджують її спогади.
«В тиху вечірню годину почали ми гутірку. От і Марія Іванівна виговорилась: «Ми тоже хахли, я с Херсонской губернії - хахлушка. Но ми цивілізіруємся. Так точно, как і ви цивілізіруєтесь - внося в хату вєнскую мєбєль. Так і ми цивілізіруємся, чтоби хахламі нє бить». «По-нашому, це не цивілізація. В нас тих, хто цурається рідної мови і рідного народу, називаємо ренегатами, зрадниками - кажу відверто».
Є згадки, що час від часу пенсіонерку викликали для «співбесід» в НКВД. І все ж у 1963-му її прийняли до Спілки письменників України. Померла Іванна Блажкевич 2 березня 1976 року. Наступного року виповниться чотири десятиліття від цієї дати.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.