Так називається моя улюблена пісня гурту Rammstein. Невластиво ніжна та чуттєва. Дивно співати голосом із пекла про щось любовне, але хтозна, що ті німці говорять своєю супербрутальною мовою.
Але сьогодні буде не про любов, а про те, чому я не люблю дні народження моєї бабці. Хоча, без сумніву, якийсь зв'язок все ж є... Цього року від кількох годин промивання мозку мене врятувала подруга, яка саме в ту неділю вирішила приїхати зі Львова. Не залишу ж я її у Тернополі сам на сам з топографічним кретинізмом. Тому ми спокійнісінсько гризли яблука біля ставу і спостерігали за дядечком, який ловив рибу.
Але телефонувати до бабці все ж довелось. Ви ніколи не помічали, що, коли починаєте вітати бабусь, вони вітають вас у відповідь з подвійною силою. От тільки моя бажає того, чого хочеться їй. У мій день народження вона вимагала: "Загадай, щоб ти цього року вийшла заміж". Та це взагалі нахабство казати людині, на що вона має витрачати своє мегабажання. "І не подумаю, - відповіла я. - Для мене це не найважливіше. І взагалі зараз це все таке неважливе..." І тут знову.
Далі була тирада про те, що ми не молодіємо. Особливо вона. Ще не дочекається до мого весілля. Зараз заплачу. Бабця у сімнадцять заміж вийшла. І все було добре. Звісно, з таким дідом познайомилась. Але це не більше, ніж просто пощастило. Бо я, коли дивлюсь на старі фото, не розумію, що такий ставний красень знайшов такій геть звичайній дівчині. Яка тепер живе тільки чужими новинами. Діда, на жаль, дуже давно нема з нами.
- У вас просто різні життєві цінності, - каже Чарльз своїм улюбленим психоаналітичним тоном. - От я б з нею поговорив.
- Шлюб - у неї єдина цінність. І бабця англійської не знає, а перекладати не буду, бо вона одразу запише тебе у потенційні зяті і вже не відпустить.
- Ха-ха, налякала. Я був у Сирії, і, взагалі, британці не здаються!
Із Сирією мою бабцю ще ніхто не порівнював. Але ретроградство, культ чоловіка і тяга до хусток... Щось в цьому є. Amour-amour, панове.
Соля