Сирени повітряної тривоги 24 лютого 2022-го року найстрашніші, навіть у відеоспогадах. Хоч ми потім чули ще сотні нових сирен і після них прилітало набагато гірше, аніж тоді, але ті найперші сирени зараз звучать як Ієрихонські труби, що сповіщають про кінець світу. І це правда, світу, який ми мали — вже нема і ніколи не буде. Цей кінець світу, за нашими розрахунками, мав би дуже швидко закінчитись, але ми всі гуманітарії і з розрахунками у нас не дуже. І тому наш кінець світу все ще триває.
Згадки про перший день повномасштабної війни дуже страшні, бо їх неможливо відділити від наступних двох років і всього, що за цей час відбулося із нами.
24 лютого 2022-го не існує окремо як день для нас і ніколи не зможе. Ми не вміємо його згадувати ізольовано. Це завжди буде 24 лютого + ще два роки. І ще, і ще, судячи з усього. Історичною датою і окремим днем він стане колись для тих, хто народиться потім. Не для нас.
І ще згадки про перший день повномасштабної війни дуже сумні і щемкі, бо це згадки про нас самих, наївних цивільних, мирних і переляканих людей, які мали нормальне життя і надію, що війна на Сході загаситься з часом і зусиллям розуму. Натомість вона розгорілась у тисячу разів сильніше.
Ми згадуємо не початок війни, а просто нишком повертаємось у той день аби згадати себе, заглянути в обличчя і дуже пошкодувати цю людину, бо її стільки всього чекає попереду.
