Виявляєтся, дух Різдва найкраще чути лише тоді, коли його втрачено. Всі попередні безкінечні Різдва опалубкою обліпили наше порожнє цьогорічне Різдво, щоб підкреслити його порожнечу і надати химерної форми.
Колись дух Різдва, коли його тільки випустили для нас, малих, був дуже насиченим і пахнючим. Вистачало четвертинки або і навіть восьмушки, аби одразу відчути — оооо, Різдво. Зірки, коляда, вертеп, сніг, санки, до баби на вечерю на другий кінець села.
Цього року українцям дали аж два Різдва, на початку року і в кінці. Бо їм треба. Але навіть два Різдва разом не такі смачні, як шматочок тих, колишніх. Дух Різдва прісний і вивітрився. Пахне ледь-ледь, що вже навіть не зрозуміти — це запах чи просто спогади.
На святу вечерю гасять світло і запалюють свічку, аби були негірше аніж у Караваджо. І свічці вистачає сили освітлювати кутю, вареники, пісні голубці і селедця. Але виявляться, що справжнє Різдво розташоване в людях, котрі сиділи за столом. Вони рідним до сліз густим парканом тримали для нас дух Різдва, аби він витав над столом для нас. І коли люди зникали з нашого життя або з життя взагалі — їх місце в паркані залишалось порожнім і Різдво поволі вивітрювалось, смак його біднів, а запах розчинявся.
Смачних вам столів, куті, вареників і селедців. Але найбільше смакуйте людьми, котрі сидять поруч вас. Ваше Різдво впирається у них, відбивається від них вам назад у очі і запалює їх іскорками. Люди, котрі сидять із вами на Різдво за столом і є його духом.
Зауважуйте їх.
