На конкурс "Білі і пухнасті": Мілко

- Свого улюбленця - білого ангорського кота - я знайшла у віці 3 місяці в прибудинковому приямку (підвальне вікно, яке виходить на вулицю через приямок), коли пішла в підвал і почула його жалібне м'явкання. Його зумисне кинули в приямок, щоби він не міг звідти вибратись. Мабуть, діти погралися – набрид, та й викинули.
Я люблю тварин і в мене є своя кицька. Я вже не одне створіння підбираю на вулиці, мию, підліковую і шукаю їм хороших господарів. Поки що вдавалося. Підібрала ще й цього котика, але залишила його собі. Через його кульгавість і проблеми з травленням його ніхто не хотів взяти. А оскільки пройшло вже пару місяців і я до нього звикла, так і залишила його собі. І не шкодую.
Котик був жалюгідний, блохастий з пошкодженою передньою лапкою, з розладом травлення. Взялася я його лікувати. Вивела бліх, підлікувала травлення, а з лапкою довелося займатися довше - аж до 2-х місяців. Вона ніби була не на своєму місці і він ставав не на лапку, а на коліно. Але я з ним займалася і лапка сама по собі стала на місце, і сліду не залишилось від його кульгавості.
Характер у нього лагідний, спокійний, дружелюбний, чистоплотний – і він став нашим маленьким "синочком". Назвали ми його Мілко - тому що білий. Але чоловік на свій розсуд називає його Мілько.
Стара кицька довго ревнувала Мілко до нас. Трошки були проблеми, але врешті-решт прийняла його. Тепер вони - нерозлийвода. Вона сприймає його як своє котятко, хоча він вже дорослий, 3 роки їдять разом, сплять разом, обнімаються, лижуться - то вона його вилизує, то він її вмиває. Але наслідки його важкого дитинства все-таки залишилися – він боїться чужих людей, боїться виходити навіть у коридор, і як бачить поліетиленовий кульок, який ми закладаємо у відро для сміття - це для нього шок.
Він хатній, на вулицю не ходить. Проаналізувавши його поведінку, ми дійшли до висновку, що йому у попередніх господарів було непереливки. Зате він аристократ – полюбляє зелені оливки і залюбки п'є маринад із них, їсть креветки і хоче їсти тільки м'яса, свіжих нирок, любить бавитися свіжою маленькою рибкою.
Стара кицька навчила його ловити синичок на балконі, але він їх тільки ловить і бавиться ними, їсти не їсть, залишає для кицьки. А який він підлабузник - то це треба бачити! І ми його балуємо – все краще для нього – все-таки "маленький синочок". А важить наш синочок так на 6 кг а може й більше!.
Взагалі кіт дуже цікавий - всього не опишеш. І живе він у нас як в Бога за пазухою, і ми його безмежно любимо! Дай Бог тим людям, хто його викинув, а я підібрала, бо маю з того велику втіху!




 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.