На конкурс "Білі і пухнасті": Ася

>Вночі мені доводилося брати його у ліжко, бо воно плакало і шукало тепло і захист, який звикло отримувати від мами-киці. Та з часом Ася підросла, освоїлася в квартирі, відчула себе хазяйкою і почала показувати свій норовистий характер – перевіряти на міцність карнизи, штори, шпалери, дивани і нашу нервову систему.

Та хіба на неї можна ображатися? Вона так кумедно стрибає і бігає квартирою, то шукає „мишку”, то засідає за синичками, яким ми вішаємо сало на балконі. Щоранку вона чекає, коли я прокинуся і просить лапкою, щоб почухати їй шийку і похвалити, яка вона гарна киця. А якщо ми приходимо з роботи втомлені, вона так заглядає в очі, наче хоче запитати: „Ну що, був важкий день?”.

Коли ми хворіємо, вона нас лікує, притуляючись до місця, яке болить.

Усе це так гріє душу і серце! Хоча про котів і говорять, що вони „гуляють самі по собі”, ми знаємо і відчуваємо їх любов. Вони дарують нам своє тепло і вірність, свою любов і відданість. І ця любов – на все життя. Давайте будемо їх любити – усіх. Білих, чорних, кольорових, пухнастих та гладкошерстних. А ще тих, котрі живуть на вулиці і не завжди знають, якими добрими до них можуть бути люди. Даруйте добро та любов, щоб світ довкола нас став кращим.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.