Тернополянка Дарія Чубата: "Моя доля - медицина"

Кожен повинен виконувати свою справу, і в цій мудрості – найвища справедливість, переконана знана тернополянка, лікар-інтерніст вищої категорії, голова міської “Просвіти” Дарія Чубата.
Вона вдячна Богові за те, що дозволив їй стати лікарем і спрямував на просвітянську ниву. А ще вдячна колективам лікарень, в яких продовжує працювати вже понад 40 років. Найбільшим досягненням у житті вважає свою потрібність людям. Для щастя цій жінці потрібно небагато, — щоб душа була чистою, а помисли — благородними.
У війну — борщ із лободи
Знана краянка Дарія Чубата народилась 27 липня 1940 року у Тернополі. Її батько був творчою людиною — гарно малював, захоплювався музикою та скульптурою. Про нього пані Дарія пам’ятає здебільшого із розповідей своєї матері Ганни Йосипівни.
— Мого батька забрали на фронт, — розповідає Дарія Чубата. — З війни він так і не повернувся. Загинув молодим, маючи всього 30 років. Весь повоєнний тягар випав на ослаблені серцевою хворобою материнські плечі, проте мама достойно усе несла.
У дитячих спогадах пані Дарії завжди постає зруйнований ущент рідний Тернопіль, де вціліли лише окремі будівлі. Саме в них тернополяни пристосовувались як могли.
— Люди заліплювали глиною з соломою дірки в стінах, покривали дахи толлю, — пригадує жінка. — Щоб зігріти свої помешкання, палили дровами, вугіллям, сухою травою чи сіном. Варили борщ з лободи, а чай із прутиків малини та вишні. Замість цукру використовували печений буряк. А яке свято в хаті, коли був смажений горох!
Але попри все труднощі жителі Тернополя гуртувались, допомагали одне одному чим могли, стверджує пані Чубата. Вони були щирими, працьовитими, доброзичливими. Тому й зуміли виховати дітей з любов’ю до ближнього, до Бога, до книжки і пісні, у глибокій пошані до батьків, родини, України.
Мріяла стати бібліотекарем
З великою любов’ю, повагою і трепетом пані Дарія згадує про свою покійну маму Ганну Йосипівну Чубату.
— Вона була побожною, начитаною, інтелігентною просвітянкою, закоханою в книжку і світ, — каже співрозмовниця. — Свої вміння — шити, прати, варити, пекти і просто працювати, — з охотою передавала мені. До того ж у неї був дуже гарний почерк.
У колективах, де пані Ганна працювала заступником головного бухгалтера, економіста чи просто бухгалтером, її любили за стриманість, шляхетність, добропорядність, безкорисливість. Тому й обирали народним засідателем, а там, за словами доньки, вона завжди вміло допомагала.
— Ця розумна жінка — моя перша навчителька і надійна опора в житті. Небеса вже 10 років втішаються її духовною красою, — зітхає пані Дарія.
Окрім материнської, відому тернополянку обігрівала й самовіддана любов її першої вчительки Іванни Захарівни Нестерук.
У поважному віці ця скромна, терпелива, делікатна жінка прищеплювала любов до краси, до книжок, з яких черпаю мудрість і до нині, — стверджує пані Чубата. — Я навчалася у середній школі №3 (тепер Галицький інститут — прим. ред.) Добре пам’ятаю, що в нашому класі всі дівчата намагалися писати так красиво, як наша вчителька. Ми змалечку працювали на шкільних грядках, а найбільше — в бібліотеці школи, де царювала найприхильніша до учнів Лідія Несторівна Габлевич. Вона знала наші уподобання і всіляко підживлювала їх своїми порадами. Мабуть, саме завдяки їй я мріяла стати бібліотекарем. Бо біблі-о-тека, насправді - свята книга в переповненій знаннями течці-портфелі. Сюди заходиш, наче в храм недосяжних глибин.
“Я — щаслива як лікар”
Те, що призначено долею і Богом, неодмінно прокладе собі дорогу, переконана Дарія Чубата.
— Очевидно, що моя доля — то медицина, де лікар є другом і слугою для хворих людей, — каже вона. — На мою думку, це найкорисніше мистецтво. Правильно встановити діагноз — успіх не тільки лікаря, а й недужого. До того ж, лікар зобов’язаний лікувати не лише тіло, а й душу, оскільки душевний біль досить важко загоюється. І тут найвагоміше діє любов і зреченість лікаря.
Пані Чубата вважає себе щасливою, як лікар, бо до сьогодні отримує безліч листів-подяк, телефонних дзвінків та вітальних листівок. Вони знаходять її і в будні, і в у свята. Жінка каже, що цей неспокій їй конче потрібен, аби власна душа не черствіла. Пані Дарії завжди приємно отримати запрошення на весілля від вилікуваного в минулому підлітка, чи на хрестини, чи радісну звістку про покращення стану здоров’я. Це є підтвердженням того, що вона не даремно живе на світі.
Своїй любові та співчутливості до людських бід жінка завдячує матері, яка колись спровадила доньку на цю нелегку лікарську стезю.
Щасливий той, хто завзято захищає те, що любить, — усміхається пані Дарія. — Мабуть, тому я тричі наполегливо поступала в медичний інститут і таки досягла своєї мети. Видається мені, що таки зуміла виправдати довір’я своїх наставників, як в Заложцях, де вперше прийняла важкі пологи в старшої жінки, яка народжувала вперше, так і в інших медичних закладах, де довелося працювати.
Досвід передавала іншим
Працюючи лікарем, жінка раділа успіхам лікарських здоровпунктів “Ватра” і швейної фабрики, де була завідуючою такого пункту. Згодом на базі очолюваного Дарією Чубатою підліткового кабінету міської лікарні швидкої допомоги створили обласну “Школу передового досвіду”.
Така ж школа діяла і в новозбудованій другій лікарні, де упродовж 22 років пані Дарія працювала заступником головного лікаря.
— Будучи 14 років позаштатним заступником завідуючої міськздороввіддівлом Валентини Козак, ми разом із нею організували підвищення кваліфікації лікарів у міській “Школі цехового лікаря”, — каже співрозмовниця. — Окрім того, я ініціювала й організувала кабінет реабілітації для диспансерних хворих у другій міській лікарні, а також розповсюдила форми і методи роботи в області. Разом зі мною тут працює два лікарі. Одна з них - моя донька Леся Ковалевська.
Проводить просвітницьку роботу
Оскільки мати Дарії Чубатої була просвітянкою, співала в просвітянському та церковному хорах, то і донька не пасла задніх. У школі вона співала, грала в оркестрі, танцювала, була конферансьє. В інституті — співала в ансамблі, проводила літературні вечори. У лікарнях, де працювала і працює, проводила різні мистецькі заходи за власними сценаріями. У 1989 році в другій міській лікарні разом з колегами Дарія Чубата створила “Просвіту”, а через рік — обласне лікарське товариство Тернопільщини.
Літературний наставник пані Дарії, письменник Борис Демків у 1999 році писав: “Друга лікарня з її легкої руки, гарячого серця і під її власною орудою стала справжнім творчим осередком, де проводяться урочини до різних знаменитих дат нашого народу та з нагоди Відродження України”.
Ми, просвітяни-лікарі, пишаємось тим, що активно опрацьовуємо проекти “Правда про алкоголь”, “Школа громадянської освіти”, створили для людей самотніх та інвалідів затишний “Пролісок”, — перераховує здобутки тернополянка. — Співпрацюємо з національно-патріотичними товариствами в плані відродження культури, звичаїв і традицій рідного народу. На жаль, до сьогодні ще змагаємося за українську мову, культуру, церкву, але все ж твердо віримо, що наша плідна і щоденно натхненна праця дасть добрі жнива.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.