- Моя бабуся Агафія жила на Запоріжжі у неї була родина з шести дітей, -розповідає тернополянка Люба Гарматюк. - Аби врятувати дітей вона працювала на будові Дніпрогазу, який якраз тоді будували. Ввечері їм там роздавали баламбу, напевно, таку як у в'язниці. І за горсточку отієї баламби вона їздила 14 кілометрів щоранку на роботу.
Як розповідала інша бабуся, яка жила на Заході, тоді країна була поділена великими огорожами з колючих дротів, продовжує пані Люба.
- Вони через великі колючі дроти перекидали цукрові буряки, а люди, які жили в центральній Україні підходили до тих огорож і, якщо їм щастило, то вони отримували хоча б якусь їжу, - розповідає жінка. - Тод і у Бога ніхто не вірив, церкви були знищені на тих територіях. То, у бабусі вдома, у куточку, була прикрита шторками ікона. Бабуся довгий час не розповідала про ті роки, їм ж було заборонено про це говорити.
Родина пані Люби з двох частин України. Батько із Заходу, а мама зі Сходу.
- Моя родина як два крила, - каже жінка. - Мій батько завжди казав, що наша країна складється з двох крил і ми маємо летіти разом в один напрямок.
Жінка зі слізьми на очах згадує ті історії, які розповідали їй про ті часи.
- Ми повинні пам'ятати про ті часи, про отих людей які загинули тоді, чи воїнів УПА, - каже Люба Гарматюк. - Вони справжні герої, як справждні майданіцвці чи люди які зараз у зоні АТО. Це справжні патріоти, а от лже патріоти...хто зна як, Бог їм суддя.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 17 від 24 квітня 2024
Читати номер
ghf