Кілька слів у День Соборності України

   Я не президент, але теж  хочу привітати всіх з днем соборності України. Зважаючи на всі останні новини, на всі аспекти нашого життя, які, на жаль, вже рік, як стали буденністю, розумію — не до святкувань. Але задумалася, чи не символічно, що саме по завершенню величних Різдвяних свят, понад 90 років тому відбулась вікопомна подія для всього українського народу – 22 січня 1919 року дві суверенні українські держави - Українська Народна Республіка й Західно-Українська Народна Республіка – об'єдналися в самостійну соборну державу. У цей день ми особливо повинні задумуватись над істиною: незважаючи на те, де ми народилися чи живемо – на Поліссі чи на Донбасі, Слобожанщині чи Галичині – ми є українцями, нащадками лицарів Київської Русі й запорізьких козаків. Це усвідомлення, а також любов до рідної землі й земляків, насправді, важливіше за будь-які партійні уподобання й політичні розбіжності.

   День Соборності та Свободи України назавжди буде джерелом надії на наше краще майбуття, і ця надія живиться зі споконвічної героїки визвольних змагань нашого народу.

   Мені згадалися події річної давності. Що ми тоді пережили і як? А чи пережили? Згадалися сльози, перша молода кров і наш нездоланний дух. І як би нас зараз не називали: майданутими, бандерівцями, фашистами, - особисто я сприймаю це  за компліменти. Ось вирішила опублікувати тут кілька своїх віршів, які написала тоді, рівно рік назад і тепер:

Молімося за тих, хто нині там,
Хто йде у бій за правду, честь народу.
За тих, хто називається "Майдан",
Молімося за нашу сталь соборну.
Нехай кричать, що боротьбі кінець,
Нехай могилу кат кривий копає..
Молімося! В огні наших сердець
Згорить він, сам у ямі тій сконає.
Молімося за тих, хто нині там 
Стоїть під пильним снайперським прицілом
Своїх братів.. За тих, котрі метал,
Вогонь і воду гасять власним тілом.
Молімося за тих, хто із за грат
Не припиняє Волю піднімати.
Нехай візьме за руку брата брат,
І свій свого припинить убивати!
Один за всіх і всі за одного, 
Нема стіни між заходом і сходом.
Для всіх церков один-єдиний Бог,
І він сьогодні із моїм народом!

20.01.2014

*****

Блудним синам своєї матері

Діліть мене, та я у вас одна.
Розписуйте хоч кров'ю, хоч словами,
Не стримуйте бажань - беріть сповна,
Хто скільки вріже тіла мами.

Було колись і ви були малі,
Вас гріло лоно, груди годували,
Тої, яку ви топчете в багні,
Якої ви зрікаєтесь.. Бог з вами.

Було колись і ви були малі,
Та виросли і в всіх свої коханки.
Їхня любов усе росте в ціні -
Хтось просить очі, руки, а хтось серце мами.

А ви несіть, беріть хто що візьме,
І розпинайте, раз так треба дуже..
Я все віддам, синочки, до сльози,
Усе віддам, але залиште душу.

Не ділиться єдина на частини,
І вже брати братам катами стали.
Не годяться, кому шматок який.
Я все віддам, лиш був би мир між вами!

Коханка - то чужа жона,
Ви ж, безталанні, чубитесь лобами.
Нині з тобою, завтра - не твоя,
Завтра ти знов впадеш в обійми мами.

Завтра знов прийдете на батьківський поріг,
Будете плакати, каятись, молити,
Щоби пробачила вам ваш дитячий гріх,
Та чи буде кому, - ви ж зараз її вб'те!

Горить вогонь долі, в ногах у мами,
Йде регіт п'яний і зловісні танці, -
Пороху запах робить дикунами -
Атож, діди у вас були неандертальці...

Хто скільки вріже, хто що відірве -
Не стримуйте бажань, беріть сповна.
Діліть! Що лишиться спаліть, але...
Ви пам'ятайте - я у вас одна.