Гортаю старий нотатник. Ага, ось вона, розшукувана сторінка! Читаю:
Кілограм картоплі – 75 коп.
Батон хліба – 1 грн. 23 коп. (Вже й забулося, як ціни встановлювали з точністю до копійки!)
Пачка масла на базарі – 1 грн. 90 коп.
Курка-гриль – 18 грн. 50 коп. за кг. (Це у продуктових магазинах. У супермаркетах – 16 грн.)
Свіжоморожена горбуша на базарі (Смачна риба! Вам подобається?) – 13 грн. 00 коп. за кг.
Свинина – 18 грн. 00 коп. за кг.
Телятина – від 22 до 24 грн. за кг.
А ось і дешева пляшка пива. Аж не віриться – 1 грн. 50 коп.
Тепер про вільноконвертовану валюту (здати – купити):
Долар США – 5 грн. 38 коп. – 5 грн. 41 коп.
Євро – 6 грн. 98 коп. – 7 грн. 04 коп.
Як бачите, ціни вказано в українських гривнях. Отже, це не ностальгія за радянськими часами з їх хрестоматійним «ковбаса – 2,20, горілка – 3,62», яке так в’їдливо повторювали антикомуністи. Запис зроблено вранці 23 листопада 2004 року. Тобто через два дні після другого туру президентських виборів, коли за попередніми підрахунками стало очевидним, що Ющенко програє Януковичу майже мільйон голосів. Тому треба робити революцію.
Зробили. Навіть назву дали – «помаранчева». Відповідно тих, що прийшли до влади після нечуваного в демократичному світі додаткового туру голосування, теж стали називати «помаранчевими». А для трудового народу настали «чорні» дні. Не дійшло навіть до Великодніх свят, як м'ясо подорожчало вдвічі. Всі інші продукти теж. Часом навіть більше, як у двічі. Правда, валюта стала дешевшою. Тільки не надовго. Коли її вигребли в зубожілого населення (грошей бракує, а їсти ж треба, от і довелося продавати відкладене за низьким курсом), в Україні оголосили всесвітню кризу. Оту саму, яку пані-прем’єрка з косою обіцяла й на поріг не пустити. Валюта одразу високо підскочила і ті, хто її дешево скупив, стали вдвічі багатшими.
То заради чого робили революцію? Якщо лише для того, щоб «Ющенко – ТАК!», тоді хай би хтось з отих «помаранчевих» пояснив, чого це колишньому «Мойсеєві українського народу» через п’ять років той самий народ так масово сказав «Ні!».
А тепер про найгірший з підсумків тієї вдалої для групи бізнес-політичних кланів і невдалої для народу України революції і бездарного правління Ющенка. Все це породило феномен Партії Регіонів. Тієї, про яку тоді мало хто чув, а хто чув, то не сприймав всерйоз. Потрібен доказ – будь ласка. На виборах до Верховної Ради 1998 року вона набрала лише якихось 241 тисячу голосів, що не сягнуло навіть одного відсотка. 2002 році «регіонали» взагалі не брали участі у виборах скромненько сховавшись серед більш потужних партій у блоці «За єдину Україну». А через чотири роки – беззаперечне перше місце з величезним відривом від другого, 32,14 % і понад вісім мільйонів голосів. Нечувано, за такий короткий час у 197 разів наростити електоральні симпатії!
Втім, не було там жодних симпатій! Люди голосували не стільки «за» скільки «проти». Аби лишень врятуватися від «помаранчевих». Теж саме сталося і на президентських виборах 2010 року. Наслідки ми знаємо. Концентрація усієї повноти влади в руках однієї «сім’ї». А монополізація за широко відомим ленінським висловом призводить до загнивання. Сп’яніння владою робить людей алкоголіками влади. Як прийнято поводитися з пияками? Цивілізований шлях – культурно поставити на місце або лікувати. Нецивілізований – полізти битися і перетворити конфліктну ситуацію у п’яний дебош з трощенням меблів, каліцтвом або й ще гірше – смертю. А тепер скажіть самі, тільки чесно, яким шляхом повели Україну? Ті, хто здатен мислити тверезо і не став рабом пропагандистського зомбування визнають, що євромайдан обрав абсолютно не європейський спосіб зміни влади.
У цьому місці передбачаю істерику в таборі антикомуністів. Бо є у них примітивна звичка навішувати політичні ярлики і робити до ідіотизму позбавлені логіки висновки. Наприклад такі: «Якщо ти проти євро майдану – значить підтримував Януковича!» Панове, та не перетворюйте політичну сцену на театр абсурду! Вдумайтеся, через три місяці ми б мали за Конституцією чергові президентські вибори. І отримав би на них збанкрутілий Янукович свої мізерні 5%, як колись Ющенко. Або й ще менше. І не було б київських трагедій, втраченого Криму, розбомбленого Донбасу, тисяч загиблих і сотень тисяч біженців. Скажіть, чи вартий був Янукович таких величезних жертв!
А ось наслідки на, так би мовити, побутовому рівні. Різкий стрибок цін, курс долара й євро навіть не називаю, щоб не помилитися, бо він постійно росте. Ще нам кажуть про вимогу довести тарифи на комунальні послуги до європейського рівня. Тобто, щоб для населення газ коштував стільки ж, за скільки його купують у Росії. Ви можете собі уявити, що платите 5 гривень за кубометр газу? До речі, якщо ми платимо більше, то хтось, відповідно, більше й отримує. Отже, йому все це й вигідно!
І наче мало цих бід, чуємо постійні погрози, що коли нинішня влада не виправдає сподівань майдану, то її зметуть. Що знову? Чергова революція? Україна такого вже не витримає. Кому потрібна дорога, яка не веде до Храму? І для чого здалися революції, позбавлені любові до простих людей?
Знаю з досвіду, що приперті до стіни очевидними фактами апологети радикалізму й грубої сили, починають волати: «Ви, комуняки, тільки критикуєте, а не пропонуєте, що робити». Не раз пропонували. На тих же виборах 2004 року закликали не голосувати за жодного представника олігархічних кланів. Історія не визнає умовного виду, але якби тоді комуністів послухали, все б склалося зовсім інакше. Хоча б тому, що в графі «Не підтримую жодного» значився б з десяток мільйонів голосів. Так, найімовірніше, президентом став би Янукович. Але він постійно перебував би під гнітом відчуття, що його підтримка мізерна. І змушений був би боротися за неї. А отже – дбав про народ. А Ющенко мав би визнати за кращими зразками демократії свою поразку і піти в опозицію, щоб захищати інтереси всіх людей. І в цій боротьбі, замість бавитися у націоналізм, шукати порозуміння з комуністами, які мають неоціненний досвід побудови соціально-орієнтованої держави.
Пропонуємо і зараз. Перш за все сконцентрувати всі сили на відновленні миру. Треба сідати за стіл переговорів навіть з делегацією пекла, аби лише врятувати людські життя й саму державу. Далі довершити конституційну реформу і позбутися президентської посади як такої, що приносить лише зло і ворожнечу. Замість «дерибанити» квоти, створити уряд з позбавлених вузькопартійної залежності професіоналів, щоб він здатен був заслужити і втримати народну довіру. І врешті те, чого комуністи давно вимагають – повернення в державну власність стратегічно важливих підприємств, встановлення монополії на виготовлення і продаж алкогольних та тютюнових виробів, запровадження податку на розкіш… Втім, прочитайте передвиборну програму Компартії України. Зробіть це хоч зараз, якщо хочете знати де вихід.
І не треба розповідати, що поїзд КПУ вже пішов. Він наразі лише на запасному шляху і готовий рушити у сам вир боротьби за інтереси трудового народу. Це суперечить політичній демагогії антикомуністів, зате підтверджується політичною арифметикою. Ось нескладні підрахунки. Можете самі перевірити. У недавніх парламентських виборах в Криму та Севастополі голосування взагалі не відбулося, у Донецькій та Луганській областях воно стало не більш як символічним. Між тим восени 2012 року у цих чотирьох територіальних суб’єктах комуністи отримали 810.497 голосів. Тому як тільки вибори відбудуться в умовах миру, комуністи повернуться в парламент попри всю антикомуністичну істерію. Ну що, починаєте розуміти, кому вигідна війна?
