Який палац відбудував колишній голова суду Магдич? (ЕКСКЛЮЗИВ)

Олександр Магдич зустрів нас у домашньому одязі: футболці та шортах. Фотографувати помешкання не дозволив

Служитель Феміди неодноразово потрапляв в об'єктив не тільки місцевих, а й   вітчизняних працівників ЗМІ. Неабияку увагу громадськості привертали історії про палац пана Олександра, "невеличке князівство", яке розташувалося за кам'яними мурами. Ми вирішили побувати у гостях амбітного судді.

Помешкання колишнього голови суду, у якого вже закінчилися повноваження, розташований у селі Біла на вулиці Дорошенка. Який саме будинок - не знаємо, тому розпитуємо про пана Магдича у місцевих жителів.

Про родину не знає

- А он, прямо за моїм подвір'ям його будинок, - говорить Ярослав Пастушенко. - Ми з ним – сусіди.

За словами співрозмовника, колишній голова суду своїм соціальним статусом не хизується. Навпаки, поводиться як проста людина.

- Коли проїжджає повз мене, то завжди зупиняється, аби привітатися, - говорить пан Ярослав. - Буває, про політику поговоримо. Колись із його батьком товаришував. Але той вже помер. Є такі сусіди, які готові за клаптик землі горло один одному перегризти. Але в нас такого, на щастя, немає.

Хоч чоловік і намагався розхвалити свого впливового сусіда, складається враження, що він перебільшує. Та й на питання, із ким живе суддя, каже, що не знає: “Ніби з дружиною, але в нього і діти є”.

Попрощавшись із Ярославом Пастушенком, крокуємо далі. Буквально за 100 метрів – будинок самого Магдича. Чесно кажучи, навпроти суддівського палацу красуються набагато заможніші оселі. І покрівля, і фасади, і огорожі в них розкішніші.

Триповерховий маєток Олександра Магдича нічим особливим, крім свого розміру, серед інших не вирізняється. За двометровою кам'яною огорожею з дороги видно лише верхівки будинку та прибудови. Підходимо до воріт. До речі, в них є щілини, через які можна хоча б поверхнево побачити, що є у дворі. На подвір'ї нікого немає. Стукаємо, але ніхто не відчиняє. Але там точно хтось є. Адже чути якісь звуки, ніби хтось щось забиває. Після третьої спроби достукатися до господарів ворота відчиняє сам пан Олександр. Вигляд у нього дуже здивований.  Привітавшись, пояснюємо, що хочемо поговорити про те, чим він займатиметься на пенсії і про те, як облаштував свій побут.

На прохання увійти господар спочатку реагує не дуже позитивно. Каже, що не готовий до прийому гостей, одягнений у домашній одяг: футболку та шорти. Чоловік каже, що працював у дворі.

- Я майструю вироби із дерева, - пояснює він. - Але не треба нічого фотографувати, бо то все - дурниці. Ну добре, якби я був головою суду, але тепер вже ні. То кого це цікавить?

Господар зосереджує свою увагу на тому, що нічого з переліку, про який писали раніше в пресі, у нього насправді немає.

- Басейну і лазні, як бачите, у мене немає, - наголошує він. - А цей будинок я почав будувати більше двадцяти років тому. Коли я ще був студентом, тоді в країні працювали будівельні загони. Саме там я отримав перші навики будівельної роботи. Це і допомогло мені у зведенні власного обійстя. Щоправда, левову частку роботи під моїм керівництвом робили і наймані робітники.

Справа від будинку помічаємо кам'яний замок-фонтан. Служитель Феміди захоплено розповідає принцип його роботи. “Там є трубки, куди надходить вода”, - каже він.

На клумбі перед будинком майорять квіти – червоні троянди. З лівого боку – пишні піони. Пан Олександр із гордістю зазначає, що за квітами доглядає його дружина. Проходимо двором. Колишній голова суду показує на дубову лавочку, яку він зробив своїми руками. До двох колодок з дерева прикріплена дерев'яна дошка. Неподалік від лавки стоїть столик. За словами пана Магдича, - це все для дітлахів.  У колишнього голови суду – аж п'ятеро онуків – троє хлопчиків і двоє дівчаток.

На задньому плані видніється криниця. Пан Магдич каже, що в будинку є водовідведення. А криниця на вулиці – для поливання квітів та інших потреб.

Окрім городу на п'ять соток, чоловік має ще й невеликий садок, де ростуть абрикоси, вишні, яблуні та інші фруктові дерева. До одного з дерев причеплена пластмасова гойдалка – знову ж таки для дітей.

Тепер, коли Олександр Магдич - уже не голова суду, в нього, мабуть, з'явиться більше часу на свої хобі. На питання, чи не сумуватиме за роботою та чи боляче було розлучатися із посадою керманича, він, довго не думаючи, відповів: “Ні, шкодую, що два роки тому цього не зробив”.

- Знаєте, я завжди прагнув бути самим собою, - наголошує він. - Якщо ви були в нас у суді, то помітили, що в жодного судді портрет Президента не висить. Адже для нас немає значення, хто при владі. Суддя мусить залишатися об'єктивним, незважаючи ні на що. Ні для кого не секрет, що служителів Феміди ніхто ніде не любить у всьому світі. Країни, де їх поважають, - це Америка та Англія. Але ця повага вже закладена там історично.

На пенсії пан Магдич збирається більше часу приділяти рідним. Планує частіше їздити на риболовлю або на полювання разом із друзями.

- Полюємо здебільшого на диких кабанів, - додає він. - Щоб бути хорошим мисливцем, потрібно вивчити поведінку тварин, їхні звички тощо.

У будинок господар не запрошує. Каже, вдома є дружина. Вона готує їсти. Пан Олександр хвалиться, що й сам часом залюбки стає до плити. Його улюблена страва – гречана каша.

- Як бачите, нічого особливого тут немає, як люди собі думають, - наголошує він. - Високі паркани захищають нас від вітру. Адже будинки розташовані на горі.

Бруківка – звичайна, така ж, як і на Театральній площі. Триповерховимй будинок персикового кольору, прибудови з білої цегли – усе, що нам вдалося побачити. Можливо, в оселі є коштовні екслюзивні речі, які пан Магдич вирішив від нас приховати. Та якщо порівнювати його обійстя з розкішними палацами колишнього президента Януковича та володіннями екс-прокурора Банаха, у пана Магдича - нічого неймовірного немає. Принаймні, на подвір'ї. Хоча й офіційні статки в нього також далеко не такі. Але це тільки офіційні...

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.