Про нечуючих тернополян: Життя їх вчить читати по губах

Надія Коцовська добилася запровадження сурдоперекладу на місцевому телебаченні. Нині її та її колегу можна побачити на телеекранах, коли вони перекладають новини Тернопілля на мову жестів

Лише троє офіційних сурдоперекладачів працюють у Тернопільській області. Тим часом в обласній організації Українського товариства глухих (далі УТОГ) налічується 1481 людина з вадами слуху. З них 828 - глухих, 653 – слабочуючих, тобто тих, які трохи чують і можуть користуватися слуховими апаратами. Навантаження на одного перекладача мови жестів надзвичайно велике. І хоч люди з вадами слуху стараються адаптуватися до життя, без допомоги перекладачів їм часто не обійтися. Отримати довідку в жеку, звернутися до сантехніка, лікаря, в міліцію - всюди нечуючим потрібна підтримка близьких людей.

- Якщо слабочуючі можуть дати собі раду з допомогою слухового апарата, то нечуючі не мають такої можливості, - каже голова обласної організації УТОГ Надія Коцовська. – Загалом ці люди живуть, як усі звичайні люди. Я завжди кажу і твердо переконана, що людина з інвалідністю – така, як решта людей, але має особливі потреби.

Мають шосте чуття

У нечуючих людей є проблеми у спілкуванні з оточуючими, продовжує пані Коцовська.

- Навіть не в тому проблема, що вони не чують, а в тому, що вони не можуть комусь пояснити, чого вони хочуть. І ті, кому вони говорять, не розуміють їх, - каже співрозмовниця. – У нечуючої людини є секрет: зазвичай вона розуміє співрозмовника, але він не розуміє нічого. Нечуючі навчилися пристосовуватися. Життя їх вчить зчитувати з губ. Вони звертають увагу на міміку - чи нахмурили ви брови, чи посміхаєтесь. Такі люди дуже чутливі до деталей, вони спостережливі й одразу бачать, що людина стривожена. Іноді ми їдемо разом із нечуючими у транспорті. А мені кажуть: «У цієї людини якісь проблеми. Дивись, як він нервується і переживає». Я навіть не помітила б такого, а вони сприймають все трохи по-іншому. В них є якесь шосте чуття. А нам треба, щоб нас чули: хочу пити, хочу їсти, хочу отримати довідку….  Всюди хочуть почути, якщо ні - просять написати на листочку. Але дивитись на людину і вникати, що вона показує… Ще медики звертають увагу, а решта від такого відмахується. Кажуть: „Ось номер телефону, нехай хтось тобі допоможе».

Діти глухих чують!

Нечуючі часто стикаються з людською байдужістю у різних установах. Адже ніхто не хоче напружуватися, не хоче увійти в становище людини з особливими потребами. А таким людям теж треба піти у жек, до лікаря чи деінде.

- От сьогодні наш перекладач ходила разом із глухим у поліцію писати заяву, бо у нього вимагають гроші, - каже Надія Коцовська. - Він живе у гуртожитку, за який своєчасно сплачує. Але до нього щомісяця приходить чоловік і вимагає гроші, не пояснюючи, для чого вони потрібні. Іноді ще й запотиличника дає, незважаючи на те, що це старша людина. Є люди, які вважають, що вони чимось кращі від нечуючих. От 3 березня цей чоловік дав вимагачеві 50 грн. Перекладач написала заяву у міліцію, хай там з’ясують, на що ті гроші йдуть.

Загалом нечуючі стараються вирішувати побутові проблеми самі, іноді просять допомоги у своїх дітей, які зазвичай знають мову жестів.

- Як правило, зі всіх нечуючих і слабочуючих 10% мають глухих дітей, а у 90% їхні діти чують, - каже Надія Коцовська. - Це потенційні перекладачі, адже життя примушує їх вчитися мови жестів змалечку. Будь-якій дитині завжди легше показати, ніж говорити. Згадайте, як малі діти показують пальчиком на усе, що вони хочуть. І так дитина вивчає мову жестів. От у нас є сім’я глухих, а їхня дитина чує. Бабуся не чує, мама з татом не чують, тітка не чує, старша сестричка не чує, а трирічна Даша чує. Але з нею треба говорити. Віддали її в садочок і мають надію лише та вихователів, щоб вони працювали з нею і навчили говорити.

Рятують новітні технології

Тепер життя нечуючим і сурдоперекладачам суттєво полегшили новітні технології. Адже показати жестами те, що потрібно, можна за допомогою відеопрограм.

- У мене на комп’ютері відкритий Skype і камера, а вся молодь має телефони з фронтальними камерами. От вони вони мені телефонують, - каже Надія Коцовська. - Приміром, кажуть жестами: «Я у поліклініці, мене не розуміє лікар. А у мене болить те чи те, поясни все це медику». І я пояснюю. Ще одне полегшення - це sms-повідомлення. Раніше, коли людині потрібно було кудись піти з перекладачем, спершу вона змушена була прийти і домовитись про годину зустрічі, потім піти додому і наступного дня ще раз прийти. Тепер це вирішуємо за допомогою sms. Відповідно, я можу скласти свій графік. Техніка розвивається і нечуючі для себе вишукують можливості нею користуватися. Єдина проблема, що телефони з фронтальними камерами дорогі. Якщо простенький коштує 300 грн, то смартфон - кілька тисяч. Тож не всі нечуючі можуть собі таке дозволити.

Питають, як допомогти

Люди з вадами слуху намагаються дати собі раду у житті. Так, 15 чоловік із обласної організації УТОГ працюють комплектувальниками дротів на підприємстві «СЕ Борднетце-Україна”. Дехто працює прибиральником, багато хто - швеями.

- Школи для глухих дітей дають післяшкільну освіту. Там їх спеціально вчать на швей упродовж року, - каже пані Коцовська. - Після цього вже можна йти на роботу. Якщо швея талановита, то вона може обшивати сусідів і заробити на шматок хліба.

На питання, що потрібно тернополянам із вадами слуху та їхньому товариству, Надія Коцовська відповідає несподівано.

- Ми ні в кого нічого не просимо, - каже вона. -  Нечуючі такі свідомі, що вже два рази передавали речі для Логістичного центру допомоги АТО. Якщо вони чогось потребують, я йду в органи державної влади і кажу про це. Ми не повинні нічого просити. Ми повинні заробляти самі, нам потрібно дати можливість ходити на роботу. Якщо ці люди працюватимуть і матимуть шматок хліба, нам не треба буде іншої допомоги. До речі, може, комусь потрібна наша допомога? Може, комусь потрібні слухові апарати, може, хтось має нечуючих діток і не знає, що з ними робити? У нас є досвід, ми знаємо, як працювати з такими людьми, тож ми допоможемо. Наш номер 51-07-44.

Зібрали допомогу бійцям

Надія Коцовська розповідає, як члени товариства допомагали бійцям АТО. 

- Нечуючі у мене часто питають про події в Україні, я розповідаю їм новини, - каже вона. - Щомісяця організовую зустрічі з нечуючим, де спілкуємося на різні теми. Вони ставлять запитання, а я відповідаю. Одного разу я розповідала про АТО, а одна з жінок каже: «А чим ми можемо допомогти?». Я відповіла: „Може, маєте крупи, консервації”. Вони принесли продукти і здали їх у Логістичний центр. Потім бійцям були потрібні покривала, ковдри. Члени товариства поприносили ці теплі речі. Це я просто приклад навела. Вони розуміють, що комусь треба допомагати. Вони не сприймають жебрацтва. У нас немає жодного глухого, який стоїть із простягнутою рукою. Я завжди пояснюю всім, що треба заробляти гроші, йти на роботу, якою б вона не була.

Де знайти обласну організацію УТОС

Обласна організація Українського товариства глухих розташована у новобудові на вул. Лепкого, 2а у Тернополі. У це приміщення організація переїхала рік тому, причому сама собі його придбала.

- Раніше ми були на Руській, у «Роксолані», але договір оренди нам не продовжили. Тому ми переїхали у Будинок культури на вул. Лепкого, 12 , який міськрада дала у безкоштовну оренду, - розповідає Надія Коцовська. - Проте там було замало місця для колективу з 19 чоловік. Приміром, нас сиділо по п’ятеро в кабінеті і це створювало багато незручностей. Бо іноді люди приходили до мене і хотіли поділитися своїми проблемами віч-на-віч. Тож інші працівники змушені були виходити. Такі ситуації були чи не щодня. Тому я попросила центральне управління УТОГ, щоб нам допомогли. І вони нам дали кошти. А ми додали трохи своїх грошей і придбали приміщення. 

 Читайте також: Сурдоперекладачам потрібні проїзні квитки на тролейбус                 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.