Чому тернополян називали «кавунами»

Завдяки книжкам, які упорядкував дослідник, краєзнавець та екскурсовод Тарас Циклиняк, можна закохатись у Тернопіль. Він відкриває його гостям через історії місцевих жителів та через особливі екскурсійні маршрути і попри те, що сам не є тернополянином, через свою допитливість знає величезну кількість цікавезних фактів про Файне місто.

Результатом десятирічної праці Тараса Циклиняка стали краєзнавчі розвідки, втілені у відео та книгах серії «Дитинство Тернополя». Наразі вийшло 5 томів – «Пацани повоєнних років», «Про людей та людисьок», «Хроніки старого світу», «Дуже Старий Замок» і «Спомини бабці Кавунихи». Останню книгу упорядник Тарас Циклиняк разом із модератором Юрієм Матевошуком презентували наприкінці листопада у тернопільській книгарні «Є».

Основа – двогодинне інтерв’ю

Новинка містить кілька інтерв'ю із знаною тернопільською краєзнавицею Любомирою Бойцун про давній Тернопіль. Окрім спогадів тут є дані про тернопільські підземелля, багато фотографій та шаржі тернопільського художника Миколи Дмітруха.

На початку презентації один із героїв книжки «Пацани повоєнних років» Олександр Столяров подарував Тарасу Циклиняку різьблений парафіяльний костел і вірш, який він написав, коли відкривали макет костелу навпроти ЦУМу.

Тарас Циклиняк розповів, що у 2014 році з ним познайомився Андрій Кулян. Він просив зняти відео спогадів тернополян. Це кілька людей, які мали цікаві спогади про Тернопіль, в тому числі й Любомира Бойцун. Вона щоразу відтягувала зустріч, але пан Андрій був дуже наполегливим. І хоч розмова з пані Любомирою видалась різкою, все ж під кінець краєзнавиця зробила комплімент обом чоловікам.

• Інтерв’ю тривало дві години, – розповідає Тарас Циклиняк. – Я повністю надрукував цей текст, подав на редагування, додав фото і подзвонив пану Миколі Дмітруху. Він зробив 17 малюнків. До речі, все, що я зробив до того, не можу читати, а саме це інтерв’ю читається дуже легко. Перечитавши текст кілька разів, до мене прийшло відчуття, що я зробив майже те, що хотів.

Упорядник розповів, що в цьому невеличкому проєкті є багато речей, які доводилось завуальовувати, щоб не мати проблем зі здоров’ям, але розмову з Любомирою Бойцун подав на 98%.

• Я зробив це, бо мені хотілося добратися до спогадів і робити певні зрізи поколінь, – каже Тарас Циклиняк. – Любомира Бойцун – корінна тернополянка в четвертому поколінні. Вона добре розуміла з долі своєї родини що таке війна. Ця жінка присвятила своє життя архівній справі. Унікальність її полягає в тому, що вона знала Тернопіль із розповідей і документів, але дуже багатьох речей не сказала в своїй книзі «Тернопіль у плині літ», бо тоді був такий час. Якби не ця книга, що вийшла у 2003 році у видавництві «Джура», то не було б мене, як ініціатора проєктів, пов’язаних з історією Тернополя.

Крім розмови з Любомирою Бойцун та інтерв’ю з нею, зробленим Лілією Лобур, було ще третє інтерв’ю з подружжям Ванчур, які опікуються видавництвом «Джура».

• Любомира Бойцун – це класика, це вміння писати про фактаж, опираючись на документи, і писати без зайвих емоцій, – каже пан Циклиняк.

Казочка від бабці Кавунихи

Краєзнавець розповів чому корінних тернополян називали «кавунами». За версією, яку він знав, це через те, що один міщанин на прізвище Джус насадив кавунів, а вони не зійшли. Любомира Бойцун спростувала цю гіпотезу, мовляв, «кавуни» у розумінні «любителі кави».

• Я дуже хотів зробити історію, яка давала б просте побутове розуміння що такого-то числа людина народилася на світ і такого-то числа її не стало, а між тим вона щось уявляла, щось хотіла, – пояснює упорядник книги. – Ти можеш взяти цю книжечку, підійти до могилки на Микулинецькому і щось відчути. Це найпростіший посил. Ще можу додати, що мені завжди хочеться, щоб це був вінегред, тому я додав документи про голокост і розповідь про підземелля.

До речі, у Тернополі зберігся найстарший уцілілий житловий будинок з пивницями на вулиці Над Ставом, 3, але він у занедбаному стані, бо в місті мало хто знає про його давність.

• Я хотів створити враження казочки від бабці Кавунихи, яка зубами вчепилася в той Тернопіль, бо вона розуміла, що каже, – додає упорядник. – Вона мала відношення до повернення старих назв вулиць на початку 90-х років, до відновлення УГКЦ і пошуку документів. Це бабця, яка казала: «Я – місцева, я – Кавуниха».

Про підземелля і голокост

У книзі є розповідь про тернопільські підземелля. Упорядник планував зробити про це окремий том, не претендуючи на великі дослідження, бо в нього є записи розмов із людьми, які в повоєнні роки бували у кількох таких підземеллях і багато цікавого знаходили. Тарас Циклиняк подав післявоєнні дослідження підземних ходів, які існували під Старим Ринком, ліворуч готелю «Тернопіль».

• Темою підземель я цікавився, познаходив замітки з газет 20-30-х років дослідника Чеслава Бліхарського, які частково продублював у книзі, – розповідає упорядник. – Тоді виявлялися певні факти, як у 1933 році на одній із вулиць провалилася земля. Коли туди зазирнули, то побачили, що є якийсь тунель. Так я співставляв різні статті і почав вимальовуватися лабіринт. Тоді до мене почали писати люди, батьки яких у повоєнні роки були в тернопільських підземеллях.

Тарас Циклиняк  каже, що за замітками з газет можна стверджувати, що в Тернополі є кілька десятків будинків, з-під яких є виходи до підземель. Це казначейство, стара синагога, Надставна церква, замок, катедра, під вулицями Валовою, Сагайдачного, Острозького. Глибина підземель становить від 10 до 15-ти метрів, вони дуже добре муровані, в деяких місцях є сполучення з каналізацією. Багато старих тернопільських будинків мають підвали на два поверхи вниз.

• Тему голокосту я зачепив, коли запитав Любомиру Бойцун, якими були стосунки її батьків і сусідів із тернопільськими жидами, – каже упорядник. – Вона дуже тепло згадувала про кота Мусяня, про територію гетто, яка тягнулася по вулиці Шептицького, за зелену церкву, Старий Ринок, майдан Волі, Надставну церкву, вулицю Танцорова. Це гетто постійно звужувалося. Туди нагнали купу людей, в них забирали речі, цінності і дійшло до того, що там нікого не стало. Родина Любомири Бойцун жила на Медовій, їх примусово відселили, а котик Мусяня бігав додому, тож до нього прив’язували записки, в яких питалися колишніх сусідів, як і чим їм допомогти.

«Спомини бабці Кавунихи» можна придбати, звернувшись безпосередньо до Тараса Циклиняка у соцмережах  або http://www.tarnopol.te.ua/.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.