Поетка Олександра Гонтар: «Якби я не писала вірші, я б когось вбивала»

Харизматична й іронічна поетка Олександра Гонтар завітала у Тернопіль наприкінці 2019 року разом із видавцем Андрієм Гончаруком представити свою збірку з промовистою назвою «Жери землю»

Епатажна поетка й журналістка із Кропивницького Олександра Гонтар невдало розпочинала свій гумористично-творчий шлях як стендап-комедіантка. У 13 років їла землю заради гурту Quest Pistols і завдяки йому почала боротися з гламуром і писати вірші. Тричі не вступила до театрального, але з першого разу — до педагогічного. Любить розповідати нісенітниці. Мріє працювати  сомельє в АТБ.

Влітку ця дівчина з рожевим волоссям видала свою першу іронічну збірку поезій «Жери землю». Перед Новим роком вона презентувала її тернополянам. Це була остання і досить нестандартна презентація у книгарні «Є» у 2019 році.

Видала хуліганські вірші

Книжка «Жери землю» складається із шести розділів. Вона вийшла у видавництві «Люта справа», яке спеціалізується на так званій «хуліганській поезії». Збірка містить 100 поезій, погрупованих тематично. Ось як охарактеризував доробок Олександри Гонтар у передмові до книжки письменник Юрко Позаяк: «Іще донедавна говорити те і так, що і як говорить Олександра, навіть в андеграунді наважувалися тільки чоловіки. Отже, якщо це і є жіноча поезія, то андеграундна і нова, а суть її в тому, що поетеса своєю сміливістю, свободою, прямотою більше нічим не відрізняється від поета, окрім власне статі. Цю свіжозавойовану жіночу рівність можна тільки вітати, з часом усі до неї звикнуть, але поки що вона епатує, шокує, провокує, інтригує, збуджує, захоплює, тобто робить поезію набагато яскравішою й цікавішою».

Вірші поетки можна назвати іронічним стрьобом. До речі, рідному місті Олександри Гонтар її книжку навіть дарували на сесії міської ради.

• Одним із тих, кому на сесії «підігнали» мою книжку, був секретар міськради, – каже поетка. – Найсмішніше те, що свого часу я працювала в кав’ярні, яка йому належала, потім я працювала в ЗМІ, яке він частково «спонсорував», тоді поїхала з Кропивницького, і все рівно його наздогнала і там. Коли його питали про враження, він відповів: «Ну, нормальна, я погортав», хоча я, звісно ж, не думала про ринок землі, коли писала вірші. Проте я перегляну свої подальші творчі плани і наступною, напевно, буде книжка про декриміналізацію проституції.

На питання модератора про те, що надихає на вірші, Олександра відповіла: «В мене просто бувають такі стани, коли багато емоцій всередині. Якби я не писала вірші, то би, мабуть, когось вбивала».

«Алкопоезія і любовбля»

Найпершим на презентації авторка прочитала вірш «Інструкція з користування собою як жінкою». Він про стереотипи і догми, які нав’язує суспільство, аби жінку сприймали нормально.

«ти жінка і це значить закрий рота

і краще навчись посміхатися по-дурному

робити з чоловіка дегенерата та ідіота

і щоб це було незрозуміло тільки йому одному…»

Один із розділів книжки називається «Алкопоезія про кохання». Спочатку авторка планувала так назвати збірку, але згодом передумала.

«якби не ця пляшка, я б не помітила,

яка в тебе усмішка чарівна

не відчула б сповна,

якби не ця пляшка вина енного року розливу,

я б не побачила впливу погляду твого шаманського,

якби не ця пляшка шампанського…»

Поетка читала іронічні вірші про жіночі страждання, переживання, терзання. Поезії про нещасливе кохання вона об’єднала в розділ «Любовбля».

Про «хороших» дівчат з педагогічного

Свої вірші Олександра Гонтар почала публічно читати десь із 2011 року.

– В мене був однокласник, якому подобалась наша однокласниця, тому він організовував поетичні вечори, щоб показати, який він класний і романтичний, – усміхається Олександра Гонтар. –  Але вона на нього не звернула уваги. Ну, бо кому потрібні поети в цьому житті? Там я і читала свої перші вірші. І вони були жахливі. Хоча так багато хто сприймає свої вірші. Потім у нас з’явилась «Битва поетів», майже у форматі слему. Туди я ходила 4-5 років, і за весь цей час лише раз його виграла. Бо зазвичай перемагали вірші на кшталт «о, боже, я так люблю Україну, а вона так страждає…». Я не люблю ура-патріотичну поезію, яку пишуть, аби комусь сподобатись чи помірятись любов’ю до України. Ще перші місця здобували такі вірші, коли дуже ніжним голосом читаєш «я його люблю, а він мене не любить…». І оцьому всьому досить важко скласти конкуренцію, особливо, коли пишеш щось іронічне, щось, що точно може багатьом не сподобатись. Ну бо хтось впізнає в цьому всьому себе і тому поставить тобі погану оцінку, бо «я не люблю, коли мені незручно».

Під кінець презентації Олександра Гонтар прочитала вірш із розділу «Жери землю». На створення цих рядків її надихнула зміїна атмосфера на педфаці, де на потоці були самі лише дівчата, за якими авторка спостерігала впродовж чотирьох років.

«хороші дівчата не розбивають серця

від слова секс втрачають свідомість

їхнє життя – політкоректна повість

з рецензією від бога-творця.

вони ніжні, як порцелянові блюдця,

як тонка мережана білизна,

але рано чи пізно, рано чи пізно

хороші дівчата так охоче псуються».

Олександру Гонтар вразила тернопільська урбаністика. Ось які світлини вона виклала на своїй сторінці у "Фейсбуці".

"Аж захотілося купити цю картину і повісити у спальні", - написала епатажна поетка.