"Щоб цікаво писати, потрібно спершу багато читати", - радить юним авторам літературознавець Ростислав Семків

Ірина НЕБЕСНА

Агата Крісті взяла чимало сюжетів із життя. натомість Рей Бредбері подарував усьому світу реалізації мрії - політ на Марс - кожен письменник залишив по собі рецепти успіху, як зацікавити читача. Про всі нюанси від визнаних світом письменників розповідає у своїй книзі "Як писали класики" Ростислав Семків.

Останніми роками інтерес українців до книг не обмежується лише їх придбанням та читанням. Спробувати себе в письменницькій майстерності стало реальним навіть якщо ти ще тільки школяр. Тож не дивно, що в нашій країні почали з'являтися спеціальні освітні курси, де вас можуть навчити, як правильно та грамотно створювати персонажів та нові твори.Часто в цьому допомагають поради письменників, які стали класиками, і літературознавець і уродженець Тернополя Ростислав Семків якраз є лектором одного із них. На основі цих лекцій минулого місяця світ побачила книга "Як писали класики".

Новини Тернополя - фото з "Щоб цікаво писати, потрібно спершу багато читати", - радить юним авторам літературознавець Ростислав Семків

То про яких же класиків йде мова в книзі? Це Агата Крісті, Рей Бредбері, Курт Воннеґут, Джордж Орвелл, Мілан Кундера, Маріо Варґас Льйоса та Умберто Еко. Всі вони свого часу написали не лише цікаві книги, а й твори про те, як саме краще працювати над текстом, розповів літературознавець.

- Для того, щоб добре писати чи просто писати, для початку необхідно багато читати. Це простий рецепт про те, як я написав цю книгу. Чим більше ми читаємо, тим більше у нас в голові різних сюжетів. Це дуже закономірний момент: коли ти начитався вдосталь всього, то ти або починаєш про це читати лекції, або писати про ті всі факти книжки, інакше просто голову розірве, бо ти знаєш чимало інформації, якою хочеться поділитися, - зізнається пан Ростислав.

Крісті вигадує, Воннеґут іронізує

Тож про книгу. Першою у ній йде розповідь про творчість Агати Крісті. Окремої книги про техніку написання творів вона не видавала, однак у своїй біографі описала дуже багато моментів, як дозволять ближче зрозуміти, звідки в неї взялися певні сюжети.

- Наприклад, другий чоловік Крісті був археологом. тож із ним вона часто їздила по світу в різні археологічні експедиції: в Єгипет, Меспопотамію. І от приїздить вона в Єгипет і починає собі уявляти, що тут може відбуватися? А що якщо хтось із учасників хоче вбити решту учасників і заволодіти скарбами, а пустити чутку, наче це прокляття фараонів? І вона починає писати роман, і , диво, справді починають вмирати учасники експедиції. І це з нею відбувається постійно. Спершу написання детективів було для Крісті не більше, аніж розвагою, та з часом виявилось, що за це добре платять. А згодом королева цього жанру зрозуміла, що можна взагалі більше нічим не займатися, окрім написання книг.

Що ж стосується Бредбері, то він до свого місця в літературі йшов довго. Оскільки його батько збанкротував, коли Рей був ще малим, то вже з 14 років йому доводилося заробляти на життя, продаючи газети, а вищої освіти він так і не здобув. Натомість дуже багато часу проводив у бібліотеках, багато читав. Тож коли вже відомому фантасту журналісти ставили каверзне запитання про освіту, Бредбері впевнено говорив, що закінчив бібліотеку, розповідає Ростислав Семків.

- Бредбері радив щодня писати тисячу слів, по одному оповіданню щотижня. Так за рік у вас вже буде 52 твори, а з них просто неможливо не написати хоча б два-три гідних. Таким чином за кілька років можна скомпонувати цілу книгу. До слова, Бредбері саме так і видав "Марсіанські хроніки" - об'єднавши різні оповідання в один роман, - каже пан Семків. - Зрештою, він дуже точно вгадав очікування читачів свого часу: після 45-го року людство жило сподіваннями, що політ в космос вирішить всі їхні проблеми, тож Бредбері дав їм можливість про це хоча б почитати.

Натомість Воннеґут та Орвелл вважали, що писати варто лише тоді, коли справді маєш, що сказати читачеві. Майстри антиутопій працювали по-різному, адже й життя у них склалось по-різному. Курт Воннеґут, ветеран Другої світової, який пережив жахливу та парадоксальну подію - бомбардування Дрездена, коли його рятували німецькі солдати в той час, як американці бомбили місто, вже не міг би писати по-іншому - тільки із гумором, чорним, звісно ж. В той же час Орвелл, "1984" якого став культовою антиутопією.

- Орвелла знають як непримиренного борця проти комунізму та загалом тоталітаризму. Під час Другої світової він працював кореспондентом BBC, до того писав репортажі про громадянську війну в Іспанії, тож про боротьбу також знав чимало. Не дивно, що окрім "1984" інший його роман "Колгосп тварин" - сатиру на сталінський режим - до сих пір має шалену популярність. До слова. перший перекладом із англійської був саме переклад на українську, кажуть, Орвелл сам його і профінансував, - зазначає пан Семків.

Що ж стосується Мілана Кундери, то писання - для нього чи не єдина можливість жити в Чехії, рідній країні, в'їзд в яку для нього заборонений. В усіх країнах соціалістичного блоку його книги заборонили, лише наприкінці 90-х почали видавати, тож він знайшов для себе такий метод: доки він пише, він живе в Чехії, про яку пише.

Маріо Варґас Льйоса також заборонений в рідному Перу, тож пише переважно в Іспанії, провокуючи в рідній країні заборону на власні книги.

- Чи не кожен його роман супроводжував якийсь скандал. Наприклад. чи не весь перший наклад книги "Місто і пси" в Перу спалили на подвір'ї воєнного ліцею в Лімі, з якого він свого часу втік. Кращої піар-акції годі було й сподіватися, і популярність Льйоси зашкалила, - сміється Ростислав Семків. - І так помалу Льйоса в 2010 році дійшов до Нобелівської премії.

Якщо говорити про письменників, то варто дуже чітко розуміти, до якої країни та якого історичного періоду вони належать. Однак тут є чимало нюансів. Наприклад, той же Мілан Кундера чех, однак текстів написані французькою.

Італієць Умберто Еко - гарний приклад автора, який спершу дуже багато читав, а потім видав нагора усі свої знання, переплетені в жанрі історичного детектива.

- Еко вважав, що інтелектуальний роман як жанр і масовий мають перебувати в симбіозі. Якщо ми просто пишемо детектив чи просто фентезі, це має сенс, але воно буде позбавлене глибших речей. Інтелектуальний роман можуть і не прочитати, бо він буде нудним, тож він вирішив об'єднати два в одному. Це історії, які біжать від факту до факту із їхнім переосмисленням. А щоб читачу було цікавіше читати історію про Середньовічну Італію, Еко зроби із роману детектив.

Не відбити бажання до читання

На жаль, до книги "Як писали класики" не увійшов жоден український автор, і причина очевидна: умови, в яких вони жили, не дали дійти до рівня узагальнення: щоб вони змогли поділитися секретами своєї майстерності. Чи не єдиним виключенням є Франко, тож, можливо, що наступна книга про майстерність класиків міститиме поради і від Каменяра.

- Насправді, ділити письменників за країнами варто лише тоді, коли ми досліджуємо їхню творчість чи вчимо її на уроках чи заняттях в освітніх закладах. В таких же випадках як Пауль Целан, Бруно Шульц чи Аґнон - чи можемо ми говорити про них як про українських письменників, якщо національність в них була не українська, та й писали вони зовсім іншими мовами? Те саме із Булгаковим. Це взагалі особливий випадок, коли варто читати його книги, але не дуже вникати в сторінки його біографії. Так, ця людина була українофобом, та чи применшує це вартість його текстів у світовій культурі? Тому про Булгакова варто говорити як про російського письменника, що народився в Києві. В той же час Чехов та Гоголь є все ж україно-російськими письменниками, - переконаний Ростислав Семків.

Загалом читачам Ростислав Семків радить йти від простіших текстів до складніших. Від Коельо до Кортасара, від Брауна до Еко.

- Якщо в школі ми говоримо про чи не найкращий український роман "Тіні забутих предків" - це складно, бо зрозуміти його в 10 класі учні неготові психологічно. До цього варто прийти з часом. Та й взагалі забрати зі шкільної програми складні твори, наприклад, такий засіб тортур як "Хіба ревуть воли як ясла повні", адже у авторів є простіші речі, головне - не відбити в дітей бажання читати потім. До цього можна буде повернутися і потім, - переконаний літературознавець.

Фото: Ірина Юрко, сайт в-ва Pabulum

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Прокоментуйте