На Галичині гра “копаний м’яч” спершу нагадувала суміш регбі, футболу та простої бійки, але нелюбов до суддів була вже тоді.
На Галичині копаний м’яч, який зараз всі знають як футбол, не обходився без політики: поляки, євреї та українці і на полі намагалися показати, хто тут головний.
Часто-густо у гравців команд не було грошей на форму, тому українці грали у... вишиванках. Про ці та інші цікаві факти у своїй книзі “Копаний м’яч. Коротка iсторiя украïнського футболу в Галичинi 1909–1944” розповів журналіст Денис Мандзюк.
Ідея написати книгу про футбол на Галичині виникла у нього випадково, зізнається автор.
- Я сидів у бібліотеці ім. В.Стефаника, гортав каталоги, шукав якісь ідеї для написання статей, - пригадує Денис Мандзюк. - І зовсім випадково натрапив на видання, яке називалося “Змаг”. Коментар до нього був таким: “український спортовий часопис”. Це видання виходило в 1937-1939 роках, спершу в Перемишлі, а потім у Львові. Тож мені стало цікаво, що це за такий український спортивний часопис, і про що там могли писати у міжвоєнні роки?
Тож журналіст взяв цю газету для ознайомлення. Як сам зізнається, вона його приємно здивувала: великий формат, цікаве наповнення.
- Було три пункти, які мене здивували найбільше, - розповідає далі Денис Мандзюк. - По-перше, формат, наповнення самого видання: там було чимало ілюстрацій, інтерв’ю зі спортсменами та погляд на команди зсередини. Крім того, самі ж гравці розповідали про свої тактики, чим займаються поза спотом: хто де і ким працює, що полюбляють і т.д. По-друге, приємним відкриттям стало те, що в спорт тоді був досить розвиненим: регулярно проходили матчі, було багато команд, влаштовували сезонні змагання, визначали кращих. По-третє, здивувала мова газети: слова були доволі незвичними, багато із них я просто не розумів.
Футбол тоді називали “копаним м’ячем”, команди - “дружинами”, гравців - “грачами”. Однак найцікавішим словом називали тоді чемпіонати - “мистецтво”, розповів Денис Мандзюк.
- Відповідно, переможець чемпіонату називався не інакше як мистцем, - продовжує пан Мандзюк. - Отоді виникло бажання видати про це книгу, вмістити в неї якнайбільше ілюстрацій та цитат із тодішньої преси. Це був 2010 рік, попереду на нас чекав Чемпіонат світу, який відбувався в Польщі та Україні. Але згодом вирішив, що краще видати книгу пізніше, але зробити її повнішою та цікавішою.
Тож Денис Мандзюк розпочав свої дослідження. Проте одразу ж зіткнувся із проблемою: не так вже й багато інформації про футбол того часу зберігали в архівах. Матеріали можна було знайти чи не лише в одному-єдиному фонді “Українського спортового союзу”.
- Насправді цей фонд є дуже крутим, адже зберігає не лише інформацію про усі матчі та рахунки, а на звороті протоколу кожного матчу суддя писав свої певні зауваження та примітки. Якщо матч був не надто цікавим, то написано було досить мало: поле було поганим чи футболісти поводились нечемно (усміхається — прим.авт.). Але зазвичай декілька цікавих абзаців писали чи не щоразу. Наприклад, про те, що до судді з трибун кричали якісь не надто хороші фрази, чи що у роздягальні він почав, як щось таке ж про нього говорили гравці, до того ж, знаючи, що він міг їх чути.
Однак основним джерелом для книги все ж була преса того часу. Денис Мандзюк розповідає, що перечитав масу спортивних видань. Крім вже згаданого “Змагу” ще були такі україномовні газети “Спорт”, “Спортові вісті”, також рубрики про новини спорту були і в загальноінформаційних виданнях того часу, таких як “Діло” та “Новий час”. Також переглядав журналіст і польські видання, щоб мати загальне уявлення про події того часу.
- Крім цього також шукав спогади учасників змагань, які публікували у виданнях діаспори та навіть окремими книгами, - каже Денис Мандзюк.
Та чому ж футбол прижився на Галичині? Для цього треба розуміти історичні умови того часу, запевняє журналіст.
- За часів Австро-Угорщини етнічний склад населення Східної Галичини, території нинішніх Тернопільської, Львівської та Івано-Франківської областей, значно відрізнявся від сучасного: в селах тоді жили здебільшого українці, а в містах поляки, євреї та українці. Поляків було більше, ніж решти, тому й не дивно, що перші матчі із копаного м’яча відбулися саме серед польських дружин. Потім гру підхопили євреї, аж тоді все дійшло і до українців. До слова, син Івана Франка Тарас згадував, що учні академічної гімназії Львова знаходили собі галявину, знали, що мають бути якісь ворота та м’яч — уявлення про футбол в українців тоді було досить туманним, - розповідає Денис Мандзюк. - Тоді обирали капітанів двох команд, і починали “грати”. Але правил ніхто достеменно не знав, тому виглядало це як щось середнє між футболом, регбі та просто бійкою за м’яч.
Іншому сину Франка Петру пощастило навчатися в гімназії тоді, коли там був Іван Боберський, якого зараз називають батьком українського спорту, розповідає далі журналіст.
- Цей чоловік поїздив світом, побачив, як виглядає спорт в Європі, тож по приїзду до Львова почав викладати в гімназії такий предмет як “Гімнастика” і пояснив правила гри. Тож вже у 1906 році виникла перша українська команда з футболу “Український спортовий кружок”. Після цього почали виникати команди в різних містах. Звісно, під час матчів між українськими та польськими командами, це було щось більше, аніж просто спорт.
Поляки доводили, що вони на цій території головні, українці — що це їхня територія, а поляки окупанти. Євреям нічого не треба було доводити: вони просто хотіли сказати своє слово і в спорті (сміється — прим.авт.). Тому без бійок та претензій від публіки до команд та суддів не обходилось і тоді.
Перший матч із копаного м’яча у Тернополі відбувся 21 серпня 1909 року. Грали тоді польська команда “Креси” та українська “Поділля”. А однією із перших у нашому місті була єврейська команда “Єгуда”, розповів автор.
Довідка:
Денис Мандзюк - журналіст, блогер, фотограф, стендап-комік. Народився у Луцьку. Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. Івана Франка. Мешкає у Львові. Редактор відділу «Історія і мова» у журналі «Країна» та «Газеті по-українськи». Капітан команди КВН «Бомба» (Млинів). Восени 2014 року представив збірник своїх публікацій «Країна Галичина»
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 17 від 24 квітня 2024
Читати номер