Вахтанг Кіпіані: Перші українські емігранти везли до Канади каміння

Важко повірити, але 130 років тому в Канаді не було жодного українця. Однак з першими двома мігрантами із Галичини на чужому континенті почалася довга і місцями складна та небезпечна мандрівка галичан зі Старого краю до країни із “медовими річками та тоннами золота і міді”.
Журналіст Вахтанг Кіпіані багато років досліджує історію української діаспори в Канаді. Отримані знання вилились у фільми, статті на сайті “Історична правда”, а тепер ще й у книжці “Українська Канадіана”. Тож, що спонукало людей із Галичини та Буковини наприкінці 19 століття продавати все і їхати в країну, мови якої ти не знаєш, залишивши родину тут, в бідній та голодній частині тодішньої Австро-Угорщини?
- Першими українцями (тоді вони називали себе русинами), які ступили на канадську землю, стали Іван Пилипів та Василь Єлиняк. 7 вересня 1891 року вони обоє прибули в Квебек. Двоє товаришів, які попервах не мали в тій країні більше нікого, обоє були із села Небилів, нині це Івано-Франківщина. Та доля зіграє із ними злий жарт, з часом розлучить, і навіть упокояться вони на різних цвинтарях, - розповідає Вахтанг Кіпіані.

Уряд Канади провадив політику, згідно з якою кожному, хто приїздив на постійне проживання, давали 60 гектарів землі, за все це добро потрібно було лише одноразово заплатити 10 доларів — за оформлення документів.
- Наприкінці 19 століття хвиля еміграції захопила обидві Америки: хтось їхав до США, когось неправдами везли до Бразилії, до Канади ж запрошувала сама влада, - пояснює журналіст. - До слова, сам Іван Франко долучився до просвітницької кампанії щодо еміграції до Канади. Адже багато наших згодом поверталися, і Франко разом із професором Осипом Олеськовим вислухали десятки обдурених, особливо тих, хто потрапив до Бразилії. Все, що на них чекало там: страшна, мало не рабська праця та хвороби. Тож Франко та Олеськів робили все, аби галичани, якщо вже і виїжджали, то щоб їхали до Канади.

Тут би не вижили
До слова. Осип Олеськів провів спеціальне дослідження: згідно з економічними показниками того часу, він вирахував, що при всьому бажанні галичанами не змогли б вижити в тодішніх умовах Австро-Угорщини. На всіх просто не вистачало землі.

- Та банально не було навіть досить гною, аби удобрювати землю, - зазначає дослідник. - А ділити-переділювати й так малі клапті землі між великими родинами вже не було куди. Тому не дивно, що народ почав масово виїжджати. Адже 60 гектарів землі — це просто рай для аграріїв, якими галичани і буковинці якраз і були.

Виїздити почали не просто цілими сім’ями, а цілими селами. Тому не дивно, що в Канаді є і свій Тернопіль, і Борщів. Примітним було і те, що брали із собою в дорогу. Хтось до скрині клав одяг, як би зараз сказали “на виріст”, адже не знали, чи там можна буде щось таке придбати.
- А хтось віз... каміння. Звичайні пласкі камені, які використовувались, як гніт, коли квасили капусту. Багато людей везли ті 5-кілограмові каменюки, бо хто ж знав, чи в Канаді є каміння, а капусту квасити доведеться, - каже Кіпіані.
Попервах людям справді велося важко. Виснажлива праця, адже потрібно було розчистити ліси, щоб самотужки облаштувати поле, збудувати хату. 

- Однак потрібно зазначити, що якщо будували комусь хату. То будувати допомагали всі. Але спершу наші обдерті українці справляли справді гнітюче враження на місцевих, "англіків", як їх називали наші. Немиті, нечесані, неголені — таким було важко асимілюватися. Однак вже років за 20 українці починають активно розвиватися. Показником цього є той факт, що перший депутат-українець в Канаді з’являється вже в 1910-х роках,- каже Вахтанг Кіпіані.
То чому ж у чужій країні першопрохідці Єлиняк (в деяких джерелах - Єленяк) та Пилипів розійшлися ледь не ворогами? Відповідь доволі проста — релігія.

Судилися через церкву
- Тодішня римо-католицька церква була доволі негнучкою, вона не дозволяла своїм священикам їздити в Канаду до парафії. Тому перед українцями постала проблема: або втратити свої традиції, або взяти їх від інших. Тоді почався спалах інтересу до різних протестантських течій. Таким чином двоє друзів розходяться: Єлиняк залишається твердим греко-католиком, а Пилипів як більш практичний чоловік, який і був ініціатором переїзду до Канади, їде в російську духовну місію до Сан-Франциско. І тамтешній керівник погоджується дати “русским крестьянам” православних священиків. З часом дійшло до того, що Єлиняк та Пилипів почали судитися за церкву.
Спершу намагалися проводити служіння в храмі почергово, згодом почалися сварки на тему “ми з оцими не будемо в одному храмі молитися”. Закінчилося тим, що звернулися до Королівського суду в Лондоні.- Процес тривав багато місяців. Я тримав в руках рішення цієї справи — близько 300 сторінок. Зрештою Високий суд Лондона вирішив віддати оту найпершу українську церкву у провінції Альберта російській православній церкві. Тому греко-католикам не залишилося нічого іншого як побудувати на іншій ділянці свій храм. І от тепер на відстані кілька кілометрів один від одного на різних цвинтарях поховані Єлиняк та Пилипів. На кожному із кладовищ є стели, де вказано, що тут поховані піонери української еміграції. Однак в першому випадку не згадують про Пилипова, а в іншому — про Єлиняка. Так наче вони приїхали окремо і нічого спільного між ними не було. Вийшло так, знаєте, дуже по-нашому, - каже журналіст.
Що ж до збереження мови, то тут в кожній родині по-різному. В когось нею говорять навіть праправнуки першопрохідців, хтось не вчив її навіть своїх дітей.
- Приміром, племінник Єлиняка майже не говорить українською. Однак він дуже гарно вимовляє слово “корчі”. Так, в тому значенні, в якому воно вживається в Україні. Відповідника в англійській він не знає. Та й що тут знати? Каже: “Корчі є корчі!”, - сміється журналіст.

Проте вже після Першої світової українцям в Канаді стало дуже несолодко. Причина очевидна - поразка Австро-Угорщини. Як це все вплинуло на життя українців за океаном, чому ставлення до них місцевого населення змінилося після Другої світової, читайте в наступному випуску “RIA плюс”

Довідка:
Матеріали за даною тематикою також можна прочитати у спецпроекті журналіста “Канадіана” за посиланням — https://www.istpravda.com.ua/themes/canadiana/

Також можна переглянути фільм “Наші найперші. Українські відкривачі Канади”, співавтором якого є Вахтанг Кіпіані. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.