Як кронпринц Тернопіль візитував

Леся Заморська

Імператорський син, ловелас Рудольф Габсбург був ініціатором електрифікації Тернополя. На честь його приїзду організували першу в Україні етнографічну виставку, що сколихнула всю Австро-Угорщину.

Про особливості візиту до Тернополя кронпринца Австро-Угорської імперії Рудольфа Габсбурга, появу перших електричних ліхтарів, першу етнографічну виставку розповів на відзначенні 130-річчя з дня цієї події у «Бункермузі» знаний тернопільський історик, доктор гуманітаристики, краєзнавець Сергій Ткачов.

Далекого 5 липня 1887 року наше місто відвідав кронпринц Рудольф Габсбург. У цей день Тернопіль вперше засяяв світлом електричних ліхтарів, а у міському парку провели першу на теренах України етнографічну виставку. 130 років тому громада Тернополя зустрічала спадкоємця австро-угорського трону хоровим виконанням української кантати, написаної галицьким композитором Анатолем Вахнянином.

Відео дня

З нагоди 130-річчя цих трьох подій у «Бункермузі», в італійському дворику, організували виставку старовинних подільських килимів і нових робіт американського митця Ліланда Беті, Сергій Ткачов провів історичний екскурс, виступили студенти відділення хорового диригування Тернопільського державного музичного училища ім. С. Крушельницької. Крім того тернополян здивували відкриттям нової туристичної принади міста – сторічної електроопори.

Рудольф любив жінок і прогрес

Про першу в Україні етнографічну виставку, що відбулася в Тернополі, краєзнавець Сергій Ткачов довідався зі спогадів видатних особистостей – Олександра Барвінського та Кирила Студинського. Останній, до речі, був учасником хору, що виконував кантату на честь прибуття до Тернополя архикнязя, а по-німецьки кронпринца, сина імператора Франца-Йосипа – Рудольфа Габсбурга.

- У 1880 році з візитацією найсхідніших своїх теренів у Тернопіль приїхав Франц--Йосиф, а через сім років його син, – розповів Сергій Ткачов. – Рудольфа любили чехи, угорці і русини, але не любив власний батько. Він тримав його подалі від себе. А ще Рудольфа дуже любили жінки. За ним тягнувся цілий шлейф амурних пригод. Врешті, він покінчив життя самогубством, застреливши свою коханку і себе. До речі, ця коханка була донькою його першої пасії, тобто жінки, яка навчила його всіх тонкощів у коханні.

Попри це Рудольф був людиною, яка рухала поступ в Австо-Угорській імперії. Він започаткував видання ілюстрованої енциклопедії австо-угорських земель, куди вперше потрапив Тернопіль. Завдяки одному з томів, що був присвячений Галичині, збереглась гравюра із зображенням панорами Тернополя кінця ХІХ ст.

Кронпринц був ініціатором проведення електрики в містах Австро-Угорської імперії – Відні, Празі, Кракові, Львові і Тернополі. 130 років тому в нашому місті вперше засяяло електричне вуличне освітлення завдяки наполегливості Рудольфа, який тиснув на місцеві органи влади, щоб вони таки провели електрифікацію.

Світло і кантата на честь кронпринца

Щоб достойно зустріти принца, зібралася повітова рада, котра складалася з польської шляхти – дідичів. Серед них був лише один, який визнавав себе русином – Владислав Федорович. Від громадської ради був обраний Олександр Барвінський. Його призначили секретарем оргкомітету. Ці два русини так повели політику на засіданнях повітової ради, що поляки відмовилися від організації. Мовляв, кантата русинська, співи русинські, килими теж, тому нам нема що тут робити. Тож після демаршу поляків був сформований русинський комітет із організації привітання кронпринца.

Щоб здивувати намісника імператорського престолу, постановили насамперед написати величну кантату на його честь. Із цим завданням блискуче впорався молодий композитор Анатоль Вахнянин. До речі, він прожив довге життя і згодом писав кантати для секретарів комуністичної партії, також він є автором опери «Купала», яка ще досі йде у Київському театрі опери і балету.

- Кантату заспівав великий збірний хор із 122 чоловік, яким керували наші видатні земляки –батько Соломії Крушельницький Амброзій Крушельницький із Білої і Денис Січинський із Денисова, – розповів Сергій Ткачов. – 25 пар молоді з Березовиці та Острова мали виконати обрядові танці.

Крім того організатори запропонували показати кронпринцу строї русинів із 45 повітів. Для цього в Старому парку поставили чотири хати, котрі символізували Наддністряншину, Надбужанщину, Поділля і Гуцульщину.

Рудольф приїхав у Тернопіль увечері 5 липня 1887 року. Такий час був вибраний неспроста, адже син імператора мав брати участь у появі електричного світла і першим пройтися освітленою вулицею від двірця (залізничного вокзалу) до полковничих палат.

- Коли Рудольф вийшов із поїзда, з’явилось світло на вокзалі, – зазначає краєзнавець. – Потім електроліхтарі засвітились на вул. Залізничній аж до полковничих палат, де зараз приміщення «Креаторбуд», що навпроти Архикатедри. Кронпринц зупинився у полковничих палатах, перед тим послухавши кантату і познайомившись із представниками місцевої влади.

Виставка, що сколихнула імперію

Наступного ранку Рудольф разом із членами повітового комітету поснідав у ресторані готелю Пунчота, що знаходився на місці, де був магазин «Молоко», тепер «Єва». Після цього всі пішли у Старий парк оглядати виставку. Там співав зведений хор, а 25 танцювальних пар відтворили обряд обжинків. Рудольф був захоплений побаченим і почутим. Ця виставка тоді сколихнула всю Австрію.

Докладний опис свята залишив Іван Франко, який приїхав у Тернопіль як кореспондент «Газети Львовскої». Згодом він зацікавився килимами, що були представлені на виставці. А це були ткані рукотвори з с. Вікно. Після статті Франка інтерес до килимів проявили мистецтвознавці з Відня. У 1887 р. Владислав Федорович вирішив замість кустарних надомних килимарів організувати власну килимарю в с. Вікно. Таким чином подільські килими почали продавати у Відні, Кракові, Празі і, навіть, у Швеції.

- Цих килимів майже не залишилося, – констатує Сергій Ткачов. – Один зберігається в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, один у Львові, один у Кракові, два в Познані. Мені вдалося знайти світлину, на якій видно оформлення маєтку Владислава Федоровича. Там килими є на стінах, на підлозі, на ліжку, над дверима. Ця фотографія зберігається в Познанському музеї, працівники якого випустили книгу «Кіліми польські», хоч насправді це українські килими з сіл Вікно та Глиняни.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.