Одружуються і в сімдесят

Такі сюжети - не опис з якогось заокеанського фільму. Це - реальні історії життя та кохання жителів нашої області. Трапляються вони нечасто, але все ж є, і вони краще за книги підтверджують поетичну істину "Любви все возрасты покорны, Её порывы благотворны"...

Дві з таких історій кохання трапилися в геріатричному відділенні Лановецького територіального центру соціального обслуговування – місці, де опиняються одинокі старенькі люди, за якими нема кому доглянути. Мова не йде про людей, які життя прожили разом, а на старість взяли шлюб. Пишемо про стареньких, які вперше зустрілися уже в поважному віці.

- Першими у нас одружилися старенькі Марія із села Грибова і Веніамін з Кременця, - пригадує працівниця відділення Лариса Сувалко. - То було років дванадцять тому, але згадуємо людей з посмішкою. Обоє одинокі, віком за 70. Жінка сюди потрапила ще в 1992 році, їй тоді було 68. А в 96-му році у відділення потрапив її майбутній чоловік, на десять років молодший. Вони здружилися. Разом ходили дивитися телевізор, в їдальню, на прогулянки. Через рік сказали, що хочуть одружитися і жити разом. Приїхала працівниця РАЦСу, розписала.

Інші старенькі, які поєднали свої долі у відділенні, - пан Олександр та пані Ніла, яким було також за 70 років.

- Люди одразу знайшли спільну мову, навіть рік не "зустрічались", - з посмішкою розповідає пані Лариса. – Сказали, що хочуть взяти шлюб. У нас є капличка, священик. Тому їхнє прохання виконали. Для стареньких це було величезне щастя. Вони обоє вперше стали на весільний рушник. Гучних святкувань не робили, але їх вітали і ми, і інші підопічні відділення. Все було урочисто, з подарунками. В обох випадках людям виділили окремі кімнати, і вони разом доживали вік. Пам'ятаю, що після одружень дуже змінились, бо ж тут працюю ще з початку 90-х. Раніше могли сваритися з іншими людьми, працівниками, а після одруження стали спокійнішими, радісними, частіше посміхалися.

Такі зміни не дивина, вважає працівниця відділення. Люди знайшли споріднені душі, друга для розмови і життя.

- Разом легше, цікавіше і нічого не страшно в житті, - підсумовує Лариса Сувалко.

Інша романтична історія, про яку ми колись писали, трапилась у селі Велика Плавуча Козівського району. Там одружилися тоді 52-річний Юліан Кашлюк та 71-річна Зиновія Баб'як. Незвичне одруження "підняло на вуха" все село. До обійстя молодят прийшли десятки односельчан та гостей з області. Молодий, як і прийнято, був у костюмі, а молода - у вишиванці, червоних чобітках та віночком на голові.

- У молодості мені не випало таке щастя, тож вирішила зараз взяти шлюб, - розповіла пані Зиновія. - Трапилася мені людина добра, спокійна, розуміюча. Сирота, як і я. Різниця у віці ролі не грає. Ми спільну мову маємо завжди. Я його побачила - і він мені дуже сподобався. Потім поспілкувалися, і я зрозуміла, що він - хороша людина. Живу сама. Знаєте, як то: в хаті - сама, по роботі - сама. Нема кому слова мовити. Є в мене і донька, і внуки, і навіть правнук Дмитрик, але живуть вони у Тернополі. А тут зустріла чоловіка і зрозуміла, що це - моя доля, любов з першого погляду. І так захотілося, щоб мені таки заграла та весільна музика... І хай люди кажуть, що хочуть. Головне, що ми щасливі.

Після одруження минуло чотири роки. Ми не змогли зв'язатися з молодим сімейством, але поцікавились, як їм живеться в односельчан. З'ясувалось, обоє - живі-здорові. Живуть разом, одне одному допомагають і навіть викликають заздрість односельчан, тому що не сваряться, хатні та господарські справи виконують разом і майже завжди ходять усміхнені.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google